ТРИНАДЦЯТЬ БРАМ.

Het Monster. ТРИНАДЦЯТЬ БРАМ.
Історія езотеричних навчань "від Адама донині".
П р е д і с л о в і

Без хитрощів я навчився,
Без заздрості викладаю.

Премудрість
Соломона, 6:13.

Ця книга виникла на основі курсу лекцій, прочитаних автором у
1994-95 р.р. в Університеті історії культури. У автора давно була думка
спробувати складно і об'єктивно викласти історію виникнення того,
що нині прийнято називати езотеризмом, бо такого викладу до
досі не існувало.

Хоча книг, що описують погляди наших предків на ті чи інші
езотеричні питання існує досить багато. Однак усі вони не
відповідають принципу, сформульованому ще Ямвліхом: про езотеризм треба
говорити мовою езотеризму, про філософію ж – мовою філософії. Ці
книги описують історію та зміст езотеричних навчань з точки
зору (або в рамках) історії філософії, історії релігії чи навіть
"Історії забобонів і чаклунства", як відома книга Альфреда Лемана.
І, хоча езотеризм стикається з усіма цими областями людської
думки, він все-таки є особливою галуззю людською
свідомості, для кращого розуміння якої потрібен підхід саме
езотеричний, тобто не стільки навіть враховує терміни
категорії, прийняті езотериками, скільки вільний від прихильності
до того чи іншогофілософському, релігійному чи "забобоно-чарівному"
напрямку. Тому що езотериком може бути як філософ (Ібн-Арабі,
Ф. Бекон) або богослов (Ориген, П. Флоренський), так і поет чи
письменник (Г. Честертон, Д. Андрєєв), і простий шевець (Гасандлар,
Якоб Беме). Крім того, за століття свого існування езотеризм обріс
такою кількістю легенд та міфів, що його зміст за ними абсолютно
загубився, хоча він простий і практично єдиний у всі часи. Тому
даний курс, по суті, слід було б назвати "Історія та Смисл
езотеричних вчень", але справа не в назві.

Тема ця, звичайно, дуже велика і заслуговує не книги навіть, а
цілої багатотомної праці на кшталт Le monde primitif analyse et
compare avec le monde moderne ("Початковий світ, аналізований і
порівняний із світом сучасним") Антуана Кур де Жеблена.
Кур де Жеблен, ні інші автори, які брали на себе цю непосильну
завдання, як відомо, не закінчили своєї праці: мабуть, така праця
взагалі неможливо закінчити.

Тому автор обмежився завданням якщо і не настільки благородним,
то принаймні реальною. Ця книга є популярним
(або, можливо, науково-популярний) виклад дійсної ІСТОРІЇ
розвитку езотеричної думки, без схиляння перед її окремими
пророками чи напрямками, але й без впадання у зайвий критицизм,
обумовлений прихильністю до інших напрямів.

–>

Тому, природно, виклад вийшов коротким і неповним
тому сенсі, що довелося опустити багато надзвичайно цікавих
подробиці (особливо полемічні). Автор був змушений обмежитися
лише тим, що здавалося йому найважливішим. Якоюсь мірою це
можна вважати суб'єктивізмом, тому що інший автор напевно
виділив би щось своє, процитував інших авторів тощо.

Однак багаторічний досвід роботи в галузі філософії, богослов'я та
власне езотерики дає автору право сподіватися, що його
суб'єктивізм "менш суб'єктивний", ніж суб'єктивізм слухачів, відразу
і охоче почали критикувати його лекції. Причому їм, як правило,
подобалося все крім того, що відносилося до їхньої спеціальності: так,
китаїсти із захопленням слухали про Індію, Грецію, Африку, закидаючи автора
у неповноті викладу про Китай, єгиптологи дякували за інформацію про
розенкрейцерах і масонах, журячись з приводу недоурахування багатств
давньоєгипетської культури, буддисти та кришнаїти були незадоволені
сухістю доповіді про погляди їхніх індійських попередників, а
богослови всіх світових релігій, похитуючи головами, критикували
автора за "внерелігійність". Не кажучи вже про сучасні
"посвячених", терпіти не можуть нічиїх спроб поставити себе НАД
тим вченням, яке вони вважають своїм коханим.

Автор, вважаючи себе езотериком за покликанням, не заперечує. Нехай
так. Зрештою, він читав і писав свої лекції не для вірних/>адептів того чи іншого напряму, а для людей, які ще не знають
нічого, і тому просто намагався уникнути "навіювання", щоб кожен
міг сам вибрати собі вчення до душі, і не діло автора схиляти його
саме до своєї віри. Хоча й такий "багаж" у нього є.

Автор вдячний засновникам Університету історії культур за те,
що вони змусили його вибрати час і взятися за цю працю. І, нехай
навіть він вийшов коротким і популярним ("для школярів"), дещо нове
зможуть у ньому знайти для себе і нинішні філософи та богослови, поети та
письменники, та прості шевці. Бо тільки той може вважати себе
справжнім шевцем, хто навчився судити вище свого чобота.

Автор намагався також у міру можливості уніфікувати
термінологію, якою користуються езотерики різних напрямів, тому
що це – проблема болюча, один з тих каменів спотикання, про
які спотикаються спроби порозуміння між різними школами.
Втім, ця проблема актуальна не тільки для езотеризму, а й
більшості інших, цілком академічних наук, і залишається тільки
сподіватися, що ера Водолія, що настає, допоможе всім дослідникам
порозумітися.

Цим пояснюється і написання слова світ у значенні "Всесвіт"
(`o Kosmos) через "і десяткове", а слова світ у значенні
"відсутність війни" (`h' Eirhnh)через звичайне "і", як досі
прийнято у богословських працях: автору так було зручніше, а читачеві не
завадить.
Історія езотеричних навчань

1. Що таке езотеризм
2. Доовнові культури
3. Ера Овна
4. Китай та Тибет
5. Індія та Персія
6. Екзотичні культури
(Бамбара, Бенін, Суринам, шаманізм)
7. Шумер та Вавилон
8. Каббалісти та суфії
9. Греки та варвари
10. Християнська Європа
11. XVIII століття
12. XIX століття
13. XX століття
Het Monster. Історія езотеричних навчань
Лекція 1. Що таке езотеризм

У конфуціанській етиці існувало поняття "чженмін", буквально
– "виправлення імен", що означало, що ім'я має відповідати
сутності речі. Проблема єдності термінів, а точніше, її відсутності,
давно назріла у всіх галузях людського знання, та езотеризм
тут не виняток. Тому я хотів би розпочати з визначення понять.
Тим більше, що багато понять, до яких ми звернемося в цій
лекції, кілька разів протягом нашої історії набували нової
життя.

***

Люди ніколи не сумнівалися, що поряд із світом видимим
існує і світ невидимий, хоч би як його називали. На зорі
людської історії ці два світи взагалі не поділялися на
людській свідомості: люди та боги співіснували, у кожної речі
буладуша. Пізніше настала певна диференціація, але їх як і раніше
об'єднувало уявлення про єдність законів, які керують тим і цим
світом. Вчення про єдність цих законів і називається сьогодні
езотеризмом.

ЕЗОТЕPІЗМ, тж. езотерика, езотеричний: ці слова походять від
грец. езотерикос, "внутрішній". Термін виник у епоху еллінізму
(IV-III ст. До н.е.). Історично він позначав таємнознавство,
"ВНУТРІШНЯ ДОКТРИНА" релігійного, філософського чи іншого вчення,
доступну лише минулим обряди вищих посвячень, на відміну
ЕКЗОТЕРИЧНОЇ, "зовнішньої", вивчення якої не тільки було доступне
всім, а й ставилося їм у обов'язок.

Порівн. таємне вчення та "загальноосвітня програма"
Піфагора, батин і захир у ісмаїлітів, християнські таїнства,
яких тільки у православній церкві і єреям, і мирянам
доступні всі сім, у католицькій це право є тільки у
священнослужителів, різні щаблі посвяти у масонів (від
першою до третьої у французів і до тридцять третьої у
шотландців), нарешті, таємниці Політбюро, доступні лише дуже
вузькому колу, з одного боку, і загальні політзаняття, які
багатьом із нас ще пам'ятні, – з іншого. Посвячений у
езотеричне знання повинен був зберігати їх у таємниці – і
відчував себе, природно, обраним, що належить до
"Еліті".

Сьогодні ЕЗОТЕРИЗМ – це узагальнююча назва сучасного вчення
або, точніше, уявлення про світ ілюдині як єдності макрокосму
і мікрокосму, що не обмежується розглядом одних тільки їх
матеріальних характеристик, метод пізнання "внутрішньої сутності" всіх
речей, мірою яких, як відомо, є людина.

Крім того, з часів "великого кофти" Каліостро (кінець
XVIII століття), а остаточно – мадам Блаватської (кінець XIX століття)
та Алістер Кроулі (початок ХХ століття) в основі сучасного
езотеризму лежить порівняльне вивчення навчань Сходу та Заходу,
мета яких – допомогти людині пізнати в першу чергу саму
себе, якщо вже міра всіх речей – він сам, бо без цього він не
зможе пізнати все інше. А пізнання самого себе, як
відомо, не тільки найдавніша, а й найважча задача,
колись ставилися людиною, недарма на храмі Аполлона в
Дельфах було написано: Gnwri se auton – "Пізнай самого себе".

Ця назва остаточно прижилася після Другої світової війни
на Заході як термін, покликаний замінити два аналогічних і,
загалом, синонімічні терміни, значення яких на той час
змінилося: ГЕРМЕТИЗМ та ОККУЛЬТИЗМ.

Якщо не чіплятися до частковостей, то всі три терміни позначають
одне й те саме: у філософському плані – певний погляд на світ,
припускаючи, що непізнане і навіть визнане непізнаним
вимагає настільки ж шанобливого ставлення та строго наукового підходу,
як ужепізнане чи визнане пізнаваним, у практичному ж плані
– сукупність дисциплін, які вивчають закони, загальні у тому й іншого.

У чому між ними різниця?

Слово ГЕРМЕТИЗМ так само, як і слово ЕЗОТЕРИЗМ, вигадане греками
в епоху еллінізму або трохи раніше Геродот (484-425 до н.е.)
розповідає про єгипетських жерців, які мають таємне знання і
які зводять це знання до якогось Гермеса Трисмегіста, від імені
якого й утворено слово.

Від того ж слова, точніше, від імені, походить і поняття
"герменевтика" – мистецтво тлумачення священних текстів,
назва "екзегетика", що отримала в православній практиці
(тлумачення Святого Письма), а також усім відоме слово
"герметичний" у сенсі "щільно закритий".

Стародавні і навіть греки еллінізму, проникаючи в чужі країни,
не турбували себе герменевтикою, тобто не вникали в подробиці
місцевого пантеону. Вони просто підганяли місцевих богів під своїх
власних – головним чином за функціями, хоча ці функції у
грецьких богів згодом теж змінювалися.

Уявіть собі картину: за часів Олександра
Македонський вчений грек приїжджає до Єгипту. Його підводять до
святилище бога Тота (так він може вимовити це ім'я).

– Як звуть цього вашого бога? "Тлумач"? Він дав людям
лист, число та вмінняобвішувати? Значить, це Гермес!

У єгиптян цей бог називався Дхуті (Той), і центром
його культу було місто Хмун на півдні Єгипту, який греки
називали Гермополем. Цей бог був місячним божеством,
що зображувалися з двома рогами: роги служили символом
мудрості та вчительства. Пізніше це виявилося в (арабському)
найменування Олександра Великого: Зу-ль Карнейн (Дворогий).
Роги (у вигляді променів світла) як символ мудрості прикрашають
також зображення пророка Мойсея та деяких інших великих
реформаторів.

Насправді ж, очевидно, Той був спочатку не
богом, а жерцем храму стародавнього місячного бога з тим самим ім'ям
(Той, Дхуті) у цьому місті, вченим. Історія взагалі пишеться
ретроспективно, і чим далі від подій, що описуються, тим
вона виглядає значнішою та красивішою.

Зрештою його обожнювали – спочатку єгиптяни,
потім греки. Але, на відміну від свого бога Гермеса –
стародавнього аккадського божества, що втілювало сили природи,
– греки назвали єгипетського Гермеса "Тричі великим"
(Трисмегіст).

На рубежі давнини та еллінізму склалися і герметичні науки,
вивчаючі явища одних планів (рівнів) буття за їх проявами на
інших згідно з принципом подібності. Цей принцип, інакше званий
законом подоби (або аналогії, симпатії), був, за переказами, відкритий
самим Гермесом Трисмегістом і виражений у знаменитій формулі: "То,що
внизу, подібно до того, що нагорі".

Епоха еллінізму взагалі є свого роду вододілом
між стародавнім та новим світом. Чому це ми після розглянемо. Коли
це було – рахуйте від Олександра Македонського: 333 рік до н.е., drei
– drei – drei, bei Issos Keilerei, як заучували німецькі гімназисти,
перемога при Іссі.

Ті, хто жили до цієї епохи, видаються нам людьми
досить дикими чи щонайменше дивними. Щоб у цьому
переконатися, чи достатньо спробувати почитати книги Старого Завіту,
написані до епохи Олександра або, якщо бути точним, до
Ездри та її учня Неемії (V в. е.). Сучасна людина
не розуміє тієї логіки, якою керувалися автори цих
книг та їхні герої. Як сказав одного разу Віктор Васильович Бичков,
філософ та історик культури, “ввесь час здається, що це були
інопланетяни". Наша логіка починається з Еклезіаста.

Пізніше до Гермеса як вченого, володаря таємного
знання, звернулися гностики. Климент Олександрійський (III
в. н.е.) вважав його автором цілих 42 праць астролого-
космографічного та релігійного змісту. У грецьких та
латинських викладах до нас дійшли: "Про природу богів" (De
natura deorum), "Пімандр або про могутність і мудрість
Божою" (Poimandres sive de potestate et sapientia Dei) та
знаменита "Смарагдова скрижаль"(Tabula smaragdina).
Детальніше див, напр., Агапова З. Гермес – бог пізнання
землі та неба. Альманах "Гермес", М., 1992.

Таким чином, під ГЕРМЕТИЗМОМ люди тієї епохи розуміли вчення,
що виникло як визнання наявності прихованої, непізнаваної сутності
речей, відкритою лише присвяченим. Слово ж ЕЗОТЕРИЗМ стали приміряти
до себе християнські ієрархи: вони себе вважали езотериками, і не без
підстав – яке вчення може бути езотеричніше віро-вчення? – а
решти, включаючи царів, – екзотериками. Недарма навіть Святий
Костянтин, пам'ять якого разом із його матір'ю Оленою нині
відзначається Православною церквою 21 травня ст. (3 червня), у документах
Нікейський собор (325) називається `o 'episkopos twn 'exoterikwn –
"Владика зовнішніх".

Герметизм як вчення і як термін дожив до рубежу попереднього та
нинішнього тисячоліть, тобто до Великої схизми 1054 р., коли
римський папа (Лев IX) та константинопольський Патріарх (Михайло)
Кируларій) заочно прокляли один одного. XI століття взагалі було періодом
остаточного оформлення додому у всіх трьох світових
релігіях – іудаїзмі, християнстві та мусульманстві.

Наслідків від цього було багато, для нас важливо ось що. Якщо
оформилася догма, отже, оформилося й уявлення про те, що до неї
не відноситься, поняття догми та не-догми. Перш знання хочаб основ
герметизму вважалося ознакою освіченості, ерудиції. У гороскопи
можна було вірити чи не вірити, але складати їх уміли – у цьому
визнається, наприклад, чудовий візантійський письменник і
царедворець Михайло Пселл (1018-78), сучасник великої схизми. Тепер
а це знання стало порочним, поганим ( " язичницьким " , від лат. paganus).
Право на зв'язок із світом невидимим було монополізовано церквою, все
інші езотерики перетворилися на суперників, конкурентів, розправа з
якими не забарилася – починалася епоха спалення відьом.
Герметизм разом з усією іншою античною спадщиною був оголошений
диявольщиною та забутий.

Втім, він відродився дуже скоро, і теж разом з усім
античною спадщиною, але вже під іншою назвою: ОККУЛЬТИЗМ.

Слово ОККУЛЬТИЗМ походить від латів. occultus, "прихований" та
позначає все те ж вчення про існування прихованого взаємозв'язку між
подіями та явищами, не зрозумілою повністю ні з погляду
канонічного богослов'я, ні з погляду раціональної науки.

У XII ст. рабі Авраам бен Давид із Толедо зібрав стародавні
тексти, дещо дописав сам і представив світ перший звід навчання
Каббали. У XIII ст. граф Больштедт, він же Альберт Великий, склав
з себе сан єпископа і став учителем окультних наук. У XIV столітті
Раймонд Луллій створив свою Ars Magna -"Велике мистецтво",
книгу з магії та алхімії. У XV столітті юний граф Піко делла
Мірандола зрозумів, що світ видимий і світ невидимий єдині, і найкращим
засобом пізнання назвав Каббалу. У XVI столітті солдат по
імені Генріх, за хоробрість посвячений у лицарі прямо на полі
бою під ім'ям Корнеліуса фон Неттесгейм, написав тритомне
твір про таємну філософію – De occulta philosophia,
фактично став засновником сучасного езотеризму (ми його
знаємо як Агріппу). У XVII столітті юний Бенедикт Спіноза…
Спінозе, втім, розмова доречніша в курсі історії
релігії.

Розвиток природничих наук у XVI-XVII ст. (винахід телескопа
і мікроскопа, біном Ньютона, геліоцентрична система)
послабило інтерес до окультизму, а незабаром настала і епоха Просвітництва,
представники якої стали виганяти з масової свідомості не лише
диявола, але й Бога, причому разом із водою, природно, виплеснули і
дитину, та не однієї, а кількох. Нас, втім, поки що цікавить
тільки одна дитина, а саме окультизм: її знову забули мало не
на півтора століття. Я маю на увазі, втім, тільки освічені кола,
народі віра в чудеса ніколи не вмирала.

Відкриття Урана (1784) збіглося з початком нового періоду історії
езотеризму. Наприкінці XVIII і особливо у XIX столітті окультизм відродився/>з новою силою в результаті філософських пошуків членів численних
таємних товариств (розенкрейцери, ілюмінати, масони), практичної
потреби вчених-природників, гл.об. лікарів (Месмер, Галль,
Ганеман), і "відкриття" європейцями східних та своїх власних
стародавніх навчань, перероблених на новому теоретичному рівні
(Хіромантія, спіритизм, теософія).

Шляхом багатьох спроб і помилок окультисти шукали шлях до
об'єднанню стародавніх, багато в чому застарілих теорій з даними
сучасної їм науки. При цьому кожне маленьке суспільство
виробляло свою понятійну мову. Різниця між цими мовами
дається взнаки і зараз. Біда ще в тому, що окультизм
підштовхував їх до політики. Езотеричний погляд на світ є
філософія людини, вільної від будь-яких
забобонів, і початківці вивчати її часто плутали духовне
звільнення із соціальним. Досить російські союзи
декабристів, що виникли на основі масонських лож. Але про масони
мова піде особливо.

Так чи інакше, до кінця XIX століття окультизм здебільшого склався
як цілісний і цілком науково обґрунтований світогляд. За весь
дев'ятнадцяте століття взагалі було зроблено дуже багато – у всіх областях
розвитку окультизму. З'явилося багато нових дисциплін. Однак епоха
fin de siecle ("кінця століття") і наступне за ним двадцятиріччя
воєн та революцій знову змішали всі карти. Спочатку окультизм став
модою, після чого, природно, з'явилося безлічвідвертих
обманщиків і шарлатанів, і справа закінчилася тим, що окультизм
перестали сприймати всерйоз. Над ними почали глузувати. Навіть
Ярослав Гашек у "Пригодах бравого солдата Швейка" вивів
кухаря-окультиста Юрайду. Захоплюватися окультизмом стало для
освічених людей соромним.

У 20-ті – 30-ті роки почався новий, на сьогоднішній день останній
етап у розвитку езотеризму. Слово "окультизм", що стало
зневажливим, було забуто, і назви підбиралися нові.

Оговталося від ударів долі Теософське суспільство, створене
Оленою Блаватською. У Швейцарії д-р Рудольф Штайнер заснував храм
антропософії. В Америці виник Інститут парапсихології, в Росії –
цілий науковий напрямок з дослідження можливостей людини
(Бехтерєв). Нацисти у Німеччині спробували поставити собі на службу
астрологів та ясновидців. В Англії під ім'ям "Срібної зірки"
відродився орден "Золотої зорі", заснований наприкінці ХІХ ст., і так
далі.

Найрозумніші з можновладців почали усвідомлювати цінність
езотеричної науки. Усі дослідження, які можуть хоч якось вплинути
на розстановку сил у світі або на престиж держави, стали
субсидуватися – та засекречуватися. Досі вся езотерика,
включаючи і церкву, протягом тисячоліть жила лише на свої
доходи і приватні, нехай навіть королівські, пожертвування.

У роки другої світової війни цей розвиток сповільнився, багато
езотерики померли чи загинули.Але одразу після війни воно відновилося
і швидко пішло вперед. З'явилися численні товариства та
організації, навчальні центри, факультети, видавництва та магазини,
стало виходити дедалі більше нових книжок та перевидань старих. Поява
комп'ютерів дозволило створити спеціальні програми та бази даних.
Виникли нові напрями та дисципліни, до старих теорій були
знайдено нові підходи. І до цього якось прижилася назва
ЕЗОТЕРИКА як якесь поєднання. Спочатку воно, звичайно,
набуло поширення за кордоном, а після краху соціалізму – і
у нас.

У нас, правда, езотерика тоді розцвіла махровим кольором, як у
початку століття. Але це минеться, та й уже минає.

В цілому ж, незважаючи на очевидне визнання, езотерика досі
пір займає маргінальне становище, перебуваючи як би на периферії
суспільної свідомості. Езотеризм як філософія насамперед зручний,
тому що допомагає пояснити і зрозуміти багато речей, а також
прогнозувати їхній розвиток. Тобто вимогам, що висуваються до
теорії, він відповідає (теорія, як відомо, повинна не тільки
пояснювати, а й прогнозувати). Крім того, його побудови красиві,
а краса – ще одна ознака гарної теорії. Прикладні езотеричні
дисципліни тим зручніші, тому що допомагають знайти рішення багатьох
практичних проблем.

Проте тисячолітній друк "ганебності" ще не стерся. І хоча/>королі та президенти, спортивні чемпіони та секретні служби, не
говорячи вже про простих людей, успішно користуються послугами цілителів і
яснозорих, астрологів і ворожок, визнаватись у цьому якось не
прийнято. І справа тут навіть не так у секретності, як у позиції
академічної науки, яка непомітно змінила церкву на посту охоронця
звичаїв.

Не секрет, що багато галузей сучасної науки переживають не
найкращі часи. Не секрет також, що багато представників цієї науки
більше цікавляться своїм власним, ніж чужим успіхом. Але
є і сумлінні вчені, які продовжують викривати "ці
середньовічні забобони" з тієї лише причини, що своїм знайомством з
езотерикою вони завдячують дешевій американській літературі, астрологу-
недоучці або лікарю-шарлатану.

Але так буде не завжди. В історії людства настає новий
перелом, "вододіл", і дуже можливо, що людям якогось
XXIII століття ми здаватимемося такими ж інопланетянами, якими нам
здаються мешканці стародавнього Шумера. Вже в майбутньому, XXI столітті, тобто
дуже скоро, езотеричні науки займуть своє місце у програмах
навчальних закладів поряд із усіма іншими. Адже насправді і ті, і
інші тісно пов'язані між собою. Однак перехід від колишньої логіки до
нової, хоч він уже почався, займе кілька століть.

Цей прогноз ґрунтується на особливій хронології, прийнятійу
астрологів і загалом у сучасному езотеризмі. Ви, мабуть, чули
вираз: "настає ера Водолія". Що воно означає?

Почну здалеку. У II столітті нашої ери астроном Гіппарх, який жив на
острові Родос, відкрив явище прецесії, тобто. зміщення точки
весняного рівнодення.

Точкою весняного рівнодення називається точка перетину
небесний екватор з екліптикою. День, коли Сонце проходить цю
точку, переходячи з південної небесної півкулі в північну,
називається днем весняного рівнодення, за сучасним
календарю – 21 березня. З цього дня у багатьох давніх календарях
починався рік, а в наші дні ця точка є початком відліку
небесних координат.

Так ось, Гіппарх порівняв свої спостереження з астрономічними
таблицями єгиптян за кілька століть і виявив, що ця точка
перемістилася. Він вирахував і кутову швидкість її переміщення.
вона становить близько 50 секунд на рік. Це означає, що для
земного спостерігача весь пояс зодіакальних сузір'їв поступово
зсувається: якщо в епоху Гіппарху Сонце в цей день
справді сходило разом із сузір'ям Овна, то в наше
час він у цей день сходить разом із сузір'ям Риб, хоча його
положення щодо екватора та екліптики не змінилося. А в
протягом найближчих двох тисяч років воно сходитиме цього дня
разом із сузір'ям Водолія.

–>

На цьому, зокрема, ґрунтують свою аргументацію
супротивники астрології:

– Астрологи стверджують, що з 21 березня до 21 квітня
Сонце знаходиться у сузір'ї Овна, а насправді воно
входить до нього лише 18 квітня!

Так воно і є, тільки в астрології враховуються не
сузір'я, а знаки Зодіаку. Сузір'я мають різну протяжність
і справді змінюють своє становище, а знаки – це умовні
сектора небосхилу по 30 градусів кожен, що відраховуються від точки
весняного рівнодення. Таким чином, ця точка переміщається
лише щодо сузір'їв, знаки ж чергою рухаються слідом за
ній, тому що початок цієї черги до неї прив'язаний. Через десять
тисяч років на день весняного рівнодення Сонце сходитиме
разом із сузір'ям Терезів, проте для астрологів люди,
народилися протягом місяця після цього дня, все одно будуть
мати "якості Овна" – не сузір'я Овна, у якого,
природно, немає жодних якостей, а того психологічного
архетипу, що у літературі описується як "Овен".

При швидкості 50 кутових секунд на рік точці весняної
рівнодення потрібно близько двох тисяч років на проходження
одного сузір'я (або, якщо вже бути точним, одного знака
істинного Зодіаку). У період приблизно від початку нашої ери і до
цього дня вона булау сузір'ї Риб. Перед цим вона близько
двох тисяч років перебувала в Овні, тобто десь починаючи з доби
"великого переселення народів" у XX столітті до нашої ери і аж
до Різдва Христового. Ще за дві тисячі років до цього вона
знаходилася в Тельці, і таке інше. У найближчому майбутньому вона
перейде до сузір'я Водолія.

Відповідно до цього та історія людства ділиться на відрізки
приблизно по дві тисячі років кожен: історія шумерів та Єгипту до кінця
епохи Середнього Царства – ера Тельця і бик як символ божественної та
царської влади, прибл. 4000 – бл. 2000 до н. далі після періоду воєн
і змін, що тривав чотири-чотири століття, настала ера Овна – Ассирія
і Вавилон, євреї зі своїм цапом-відбувайлом і греки зі златорунним
бараном, 2-ге та 1-е тисячоліття до н.е.; далі знову період змін,
він же епоха еллінізму та перших християнських громад, знову три-чотири
століття, і початок ери Риб – якщо пам'ятаєте, символом перших християн
та були риби.

За ерою Риб має наслідувати ера Водолія, перехід до якої
вже розпочався. Якщо не рахувати перших її провісників, що з'явилися
ще в XIX столітті, по-справжньому він розпочався лише зараз. Він також
займе три-чотири століття, тому раніше XXIII століття говоритипро
остаточному відході ери Риб буде рано. Про значення кожної з цих ер
ми ще поговоримо, та й ви самі можете подивитися в астрологічній
літературі, що таке архетип Тельця, Овна, Риб та Водолія.

Зрозуміло, що цей поділ умовний – так само, як поділ історії
на "епоху рабовласництва", "епоху феодалізму" і так далі. Ясно
також, що наш короткий виклад стосується в основному
іудеохристиянської, тобто фактично європейської культури:
У різних регіонах Землі зміна ер відбувалася по-різному. Але ці
Подробиці ми розглянемо пізніше.

Загалом для нас ця хронологія зручна тим, що дозволяє
легко простежити основні етапи розвитку езотеричної думки,
структурувати їх за принципом логіки людського мислення Тепер
вам зрозумілий і зміст назви другої та третьої лекції: "Доовнові
культури" та "Ера Овна". І, задумавшись над тим, що означала кожна
з цих ер для самосвідомості людства, ми зможемо ясніше уявити
собі етапи його розвитку.

Прикладні езотеричні дисципліни

Розвивалися езотеричні науки так само, як усі інші, наприклад,
фізика чи хімія. Якщо спочатку ними займалися "у комплексі" –
хімік цілком природним чином вивчав алхімію, астроном.
астрологію і т.д., потім дороги цих наук розійшлися, так що нам
тепер доводиться мати справуз безліччю вузьких дисциплін. Втім,
межі між ними розмиті, так що на їхньому стику постійно виникають
все нові дисциліни, та й сама область езотеричних наук тісно
стикається з іншими областями людського знання, які можна
було б об'єднати під назвою н а у к о ч о л о в е к е.

Таких наук дуже багато. Навіть їхній алфавітний список, від
антропології до мовознавства, зайняв би стільки ж місця, скільки
вся ця стаття. У наші дні людина, яка вирішила вивчати якусь
одну з цих наук, змушений не тільки "пізнавати все більше про все
меншим і меншим" (вузька спеціалізація), але і постійно
звертатися до "сусідніх" наук. Так, психіатру часто доводиться
вивчати і соціологію, і педагогіку, і філософію, а астрологу
буває не обійтися без хіромантії, графології чи Таро.

Щоб ближче познайомитися з езотеричними науками, ми для
зручності розділимо на три групи. По-перше, це дисципліни,
які використовують об ' єкт і н е д а н е е про людину, то
є ті параметри, які він сам змінити не може: дату народження,
форму та лінії долоні, почерк і т.д. До таких дисциплін відносяться
насамперед астрологія, графологія та хірологія (хіромантія), атакож дактилоскопія, яка, по суті, є не що інше, як один
із розділів хірології.

Сюди ж відносяться френологія (встановлення характеру
опуклостям черепа), фізіогноміка (те ж за рисами обличчя), а також
нумерологія – визначення характеру та передбачення долі за числовими
значенням літер імені та цифр дати народження.

До них же примикають і дисципліни неокультні, які також використовують
об'єктивні дані: криміналістика, паралінгвістика (вивчення міміки,
жестикуляції) та багато діагностичних методик – наприклад,
іридологія, що визначає стан здоров'я за райдужною оболонкою
очі. Зрештою сюди слід було б віднести і психіатрію,
висновки якої теж будуються на об'єктивних проявах особистості
реакціях, висловлюваннях тощо, симулювати які достатньо
складно.

Друга група окультних наук оперує суб'єктом.
ними даними, тобто тим матеріалом, який людина
надає себе сам. Це головним чином якісь образи
підсвідомості, які сама людина зазвичай витлумачити не вміє;
фахівець виступає тут у ролі "дешифрувальника". Сюди відносяться всі
мантичні дисципліни, тобто різні способи гадання.

Способів ворожіння існує дуже багато, починаючи від ворожіння на
картах, паличках або кавовій гущі та закінчуючи екзотичними прийомами
стародавніх танапівдиких народів, що передбачали долю з польоту птахів,
по тріщинах на панцирі черепахи або за характером диму, що піднімається
над жертовником. Ворожити насправді можна на будь-чому, тому
що відповідь на запитання вже укладена у підсвідомості запитувача, інакше
не виникло б саме питання. Ворожі символи лише допомагають зробити
ця відповідь зрозумілою.

Тлумачення снів (онейрологія) також входить до цієї групи,
тому що сни належать не об'єктивному, а суб'єктивному мiру.
Сюди слід віднести і каббалістичну нумерологію,
досліджує випадкові поєднання букв та цифр.

З боку неокультних наук до мантичних дисциплін примикає
психологія, що також займається вивченням тих даних, які людина
дає себе сам, щось повідомляючи, а щось приховуючи. Найбільш яскраво ці
ознаки психології виражені у психоаналізі Фрейда. Зрозуміло, що до цієї
категорії відносяться і такі поширені нині психологічні
випробування.

І, нарешті, третя група окультних наук – науки м а г і ч е-
ск і е, основна мета яких – не вивчення характеру людини і не
передбачення долі, а водою як на те, так і на
інше. Магією займалися як професіонали (жерці, чаклуни, шамани),
так і прості люди. Три волхви, що прийшли, поєвангельському
оповіді, вклонитися немовляті Ісусу, теж були не ким іншим, як
вавилонськими магами, які дізналися про народження Спасителя зі спостережень за
небозводом.

Існує кілька видів магії, що різняться за цілями та
способам дії. Професійну магію здавна поділяли на
білу (теургію) і чорну (чарівництво, чаклунство). Відмінність між
ними скоріше етичне, ніж технічне: якщо перша спрямована на
зменшення зла в світі, то друга має протилежну мету.

Натуральна ж чи "народна" магія просто складає
невід'ємну частину нашого життя. "Будь-яка дія, що здійснюється
навмисно, вже є магія", – говорив Алістер Кроулі і мав рацію, бо
усвідомлення людиною свого наміру вже викликає зміни в
навколишньому світі, полегшуючи здійснення цього наміру, якщо він
не порушує космічної рівноваги, або утрудняючи, якщо порушує.

Детальніше про окремі езотеричні дисципліни та їх історію
можна прочитати в книзі Альфреда Лемана "Ілюстрована історія
забобонів і чаклунства" (М., 1900, репринт Київ, 1993). Викладається
ця історія там швидше критично, якщо не сказати саркастично,
однак факти там викладені точно та правильно.

Het Monster. Історія езотеричних навчань
Лекція 2. Доовнові культури

Історія, як я вже казав, пишеться ретроспективно. Чим далі
у часі відстоїть історик від описуваних людей та подій, тим
красивіше та значнішевиглядають ці люди і події, і далі
в глибину часів відсувається початок самої історії. Так, халдеї
(Вавилоняни) стверджували, що їхні езотеричні знання накопичувалися
500 тисяч років, єгиптяни претендували на 600 з лишком тисяч, а в
індійців рахунок взагалі йшов на мільйони (стверджують, що перше
посібник з астрології, Сурья Сіддханта, взагалі була написана в 2
163 102 до н.е.).

Історію езотеризму можна вважати більш-менш
документована починаючи з тієї ж епохи еллінізму. За нашою
хронології це – початок чи переддень ери Риб, VI – III в. до н. Усі
решта ж суть лише гіпотези, нехай навіть вони виглядають дуже
переконливо. Але, оскільки нас цікавить не лише сама по собі
історія езотеризму, а й уявлення про неї самих езотериків, почати
мені б хотілося з однієї чудової гіпотези чи скоріше теорії,
набула дуже широкого поширення. Це теорія Семи корінних
рас – вона викладена у працях Олени Блаватської, Олени Реріх та інших
західних шанувальниць Сходу.

Сім, семериця – сакральне число багатьох земних цивілізацій.
Щоб краще зрозуміти, про що мова, згадаємо, що за езотеричним
уявленням людина також складається з семи тіл, комплект яких і
складає його суть. Іноді ці тіла об'єднують у "плани" або
"рівні" -фізичний, астральний, ментальний.

У Стародавньому Китаї їм відповідали "три душі" людини.
Гуй та Хунь. Перша, найнижча (євр. руах, грец. pneuma, Лат.
anima, санскр. прана), йшла в землю, друга (др.-грец.
daimon/as/: безтілесна істота, елементаль) ставала духом
предка, якого шанували, а третя, вища (лат. spiritus,
санкср. атман), відлітала на небо, де зараховувалася до сонму
духів. Пізніше даоси також диференціювали ці плани, та
підрозділів у них вийшло також сім.

У різних джерелах кількість та назви тіл варіюються – їх
може бути більше або менше, хоча сімка переважає (а чому –
ми побачимо пізніше). Найпізніші окультисти (CW Leadbeater)
підрозділяли кожне тіло ще на сім підтілень чи підпланів, отримуючи
таким чином 49. Бажаючі можуть звернутися до книг Лідбітера в
перекладах А.В. Трояновського (Астральний план. СПб., 1908, репринт
Баку, 1990; Ментальний план. СПб., 1912, репринт М., "КОКОН", 1991),
ми ж приймемо найпоширеніший варіант: фізичне тіло,
ефірне, астральне, ментальне тіло (манас, нижчий розум),
буддхічне тіло, він же абстрактний розум, і два останні тіла –
тіло духовного розуму та каузальне тіло. Два останні тіла
складають монаду.

МОНАДА (від грец. monas, "одиниця"): найпростіший елемент,
неподільна частка буття; в окультизмі – основа людської
сутності, що поєднує каузальне тілоі тіло духовного розуму.
Відома з часів античності; у Середньовіччі монадою називали
"кореневу" субстанцію не тільки людини, а й усіх складних
речей. М. бесстата, що забезпечує реінкарнацію як у чоловічому,
так і в жіночому образі. За Лейбницею, це свого роду "атом",
духовна одиниця буття, що має здатність перцепції
(сприйняття) та апперцепції (активної дії). Немає двох
однакових монад. Монади бувають тж. різного порядку: є
нижчі (м. каміння, рослин), є вищі (тварини, людини),
та найвища (Бога).

Отже, теорія. Сформулюємо коротко її суть, не вдаючись у
подробиці.

Теорія Семи рас

Розумне життя Землі створювалося цілеспрямовано, тобто з
заздалегідь обдуманим наміром, проте не тим антропоморфним
Богом-творцем, яким його уявляли собі, напевно, всі релігії на
перших етапах свого існування, а цілим комплексом вищих сил,
для опису якого немає слів у людських мовах.

Ця ідея про цілеспрямованість Творіння, що виросла з
уявлення про Бога-Творця, дала пізніше численні теорії про
"привнесеності" життя на Землю з космічного простору –
згадайте хоча б фільми німецького палеофутуролога Еріха фон
Денікена чи оповідання Станіслава Лема, одного з найбільших
філософів сучасності, між іншим.

Перші монади були створені одночасно із виникненням Землі.
Однак вони складалися з однихтонких тіл, тобто для нас із вами були
б невидимі. Крім того, вони були позбавлені розуму. Це була Перша
раса.

Поступово всі первинні монади розпалися, і їх елементів
утворилася Друга раса. Це були монади, подібні до перших, але вони в
У ході еволюції знайшли новий спосіб розмноження, який можна описати
як "виділення яйця". Поступово цей спосіб став домінуючим.

Так виникла Третя раса – раса Яйценароджених. На початку у них
теж не було щільного, фізичного тіла, що було навіть добре, бо
що геологічні умови Землі тоді були непридатні для
фізичного існування білкових тіл.

Третя раса еволюціонувала швидше: вона виникла на початку
Архейської ери, ери появи перших живих організмів, і згодом
якийсь час у монад відбувся поділ підлог та з'явилися зачатки
розуму. Тваринний і рослинний світ Землі теж поступово розвивався,
але ми з вами розглядаємо не його еволюцію, а лише еволюцію
протомонад ЛЮДИНИ.

Будь-яка така раса поділялася ще на сім підрасів, кожна з
яких мала свої особливості. Перші три підраси Третьої
раси поступово нарощували щільну оболонку – для нас з вами вони були
б видимими частково, "напівпрозорими", – поки що нарешті в період
четвертої підраси Третьої раси не з'явилися першіЛЮДИ, які мають
справжнім фізичним тілом. Це було ще епоху динозаврів, тобто.
близько 120 млн. років до нашої ери. Динозаври були великі,
відповідно і люди теж були великі, до 18 метрів на зріст або
більше. У наступних підрасах їхнє зростання поступово зменшувалося.
Доказом цього повинні бути викопні кістки велетнів і
міфи про гігантів (Голіаф у євреїв, Пелоп у греків тощо).

Однак перша людина не мала ще повного комплекту тіл,
яким маємо ми з вами. Вони не мали свідомої душі, тобто
тіла духовного розуму (за іншими версіями тієї ж теорії у людей не
було манасу, тобто совісті). Тому вони поводилися як тварини,
звідси міф про гріхопадіння людей і блискуча побічна теорія про
миролюбних неандертальців, які не вчинили гріхопадіння та
винищених войовничими людьми (той самий Станіслав Лем). Від цих
людино-тварини і сталися вищі примати (мавпи) – не
навпаки, як ми навчали у школі, люди від мавп, а мавпи від людей.

Після цього, за однією версією, найвищі сили-творці, що викликали на
Землі розумне життя, втрутилися ще раз і впровадили у свідомість людей
"Іскру Божу" – не всіх, звичайно, але принаймні деяких. за
інший вона сама зародилася в окремих людей, які й стали/>Вчителями наступних поколінь.

Останні підраси Третьої раси створили першу цивілізацію на
протоматериці Лемурії, за іншими версіями – Гондвані. Цей континент
розташовувався в Південній півкулі і включав Південний край
Африки, Австралію з Новою Зеландією, а на півночі – Мадагаскар та
Цейлон. Хороша карта Лемурії надрукована в книзі: Westwood, Jennifer.
The Atlas of Mysterious Places. Weidenfeld & Nicolson, New York 1987.
До лемурійської культури належав і острів Пасхи.

У період сьомої підраси Третьої раси цивілізація лемурійців
занепала, і зрештою сам континент пішов під воду. Це
сталося наприкінці Третичного періоду, тобто близько 3 млн років до
нашої ери.

Третю расу іноді називають також Чорною расою. Її нащадками
вважаються чорношкірі племена, африканські та австралійські.

На той час вже зародилася Четверта раса – раса Атлантів,
Звісно, на материку, що зветься Атлантидою. "Північною своєю
околицею Атлантида простягалася на кілька градусів на схід
Ісландії, включаючи Шотландію, Ірландію та північну частину Англії, а
південній – до того місця, де знаходиться зараз Ріо-де-Жанейро.
(Стульгінскіс, див. нижче).

Атланти були нащадками лемурійців, що відселилися на інший
континент приблизно за мільйон років до загибелі Лемурії. Перші дві
підраси Четвертої раси походили відцих "перших поселенців".
Третя підраса з'явилася вже після загибелі Лемурії чи Гондвани: це
були тольтеки, Червона раса, що прийшла із Заходу.

Атланти поклонялися Сонцю, і зростання у них теж було вище середнього
– два з половиною метри. Взагалі з кожною новою расою зростання мешканців
Землі поступово зменшувався. Столицею їхньої імперії було місто Ста
Золоті ворота. Вершини свого розвитку їхня цивілізація досягла
саме в період тольтеків чи Червоної раси. Це було близько 1 мільйона
років тому.

Але це розквіт тривав недовго: геологічна активність Землі
продовжувалася. Перша катастрофа, що трапилася близько 800 тисяч років
тому, порушила сухопутний зв'язок Атлантиди з майбутніми Америкою та
Європою. Друга – близько 200 тисяч років тому – розбила континент на
кілька островів, великих та дрібних. Виникли сучасні
континенти. Після третьої катастрофи, близько 80 тис. років до н.
залишився тільки острів Посейдоніс, який затонув близько 10 тис. років до
н.е. Його загибель дуже переконливо описана у романі А. Бєляєва
"Остання людина з Атлантиди".

Атланти передбачали ці катастрофи та вживали заходів до порятунку
своїх вчених та накопичених ними знань. Вважається, що це вони
збудували гігантські храми в Єгипті та відкрили там перші школи
езотериків. Езотериками були вже лемурійці, езотерична філософія
була, таксказати, їхньою державною філософією та звичним поглядом
на світ. При загрозі загибелі континентів рятували насамперед найвищих
присвячених, завдяки яким стародавні знання пережили століття та
тисячоліття.

У зв'язку з цим існує ще одна гарна побічна теорія – про
будівництві атлантами чи навіть ще лемурійцями космічних кораблів
та порятунок вищих присвячених на планеті Марс. Наскільки мені
відомо, вперше вона була викладена англійцем Фредеріком Спенсером
Олівером (псевдонім Філон Тибетець) у романі "Житель двох світів",
що вийшов 1894 р. (Philon The Tibetan. A Dweller on Two Planets).

Нам вона знайома завдяки Олексію Толстому, в молодості
що захоплювався окультизмом. Взагалі бажаючі більше дізнатися про перших
расах можуть просто перечитати його роман "Аеліта", де дуже розумно і
докладно викладено все, розказане вище ("Друга розповідь Аеліти").

Катастрофи Атлантиди викликали нові хвилі переселень, під час
яких з континенту втекли не лише посвячені, а й прості люди
("Екзотерика"). Так виникли такі підраси Четвертої раси: гуни
(четверта підраса), протосеміти (п'ята), шумерійці (шоста) та азіати
(сьома). Азіатів, що змішалися з гунами, іноді називають також
Жовтою расою, а протосемітів та їхніх нащадків, що утворили П'яту расу –
Білий.

Ми з вами – П'ята раса. Вона теж ділиться на сім підрас, з
якихпоки є лише п'ять.

П'ята, або Арійська раса: індійці (світлошкірі)
племена), [2] молодші семіти (ассірійці, араби), [3]
іранці, [4] кельти (греки, римляни та його нащадки), [5]
тевтонці (германці та слов'яни).

Далі, природно, повинні прийти Шоста і Сьома корінні
раси. Але про те, якими вони будуть або повинні бути, ми поговоримо пізніше,
а поки що повернемося до історії.

Загалом ті, кого цікавлять подробиці, можуть звернутися до
книзі Стульгінскіса С.А. "Космічні легенди Сходу", що вже вийшла
у кількох виданнях, наприклад: М., "Сфера", 1991, або до книги
Едуарда Шюре "Великі посвячені", теж у нас перевиданої (Калуга,
1914, репринт М., 1990).

Отже, від атлантів естафета езотеричних знань перейшла до
єгиптянам. Єгиптян, до речі, європейці довго вважали творцями взагалі
всіх езотеричних знань, вважаючи, що давніша єгиптян на Землі
нікого не було: вищевикладена теорія корінних рас склалася тільки в
наприкінці ХІХ ст. Тоді й одержав свій (ретроспективний) розвиток
напівзабутий міф про Атлантиду Чималу роль у його реанімації відіграли,
звичайно, й індійські уявлення про світові історичні періоди
(кали-юга), що тривають сотні тисяч років.

Тим більше що на початку ери Тельця, тобто. у IV тисячолітті до нашої
ери, почали складатися культури не тільки в Індії таЄгипті, але
також у Шумері, Китаї та Мексиці. І хоча вони розвивалися
самостійно, їх багато що об'єднує. Що ж таке епоха Тельця?

Ера Тельця

Людське мислення у цей період міфологічно: міф виявляється
кращим засобом розуміння та запам'ятовування взаємозв'язків між
явищами. Ми з вами говоримо, наприклад, що затемнення Сонця та Місяця
відбуваються, коли обидва світила з погляду земного спостерігача
виявляються поблизу вузлів своєї орбіти, які різниця по широті
невелика. Стародавні говорили "Дракон пожирає Місяць (або Сонце)", і
це означало для них те саме. Пам'ятайте у Олексія Толстого про
маленького Мітю?

Він розмовляв дуже, дуже добре. Але тільки дерев'яну
кінь називав "вевіт", собаку – "авава", а плюшевого ведмедя –
"Патапум". Так Митя краще розумів, і кінь, собака, ведмідь
краще розуміли.

Тут старий окультист Олексій Толстой, до речі,
зачіпає одну важливу езотеричну проблему, чого
безграмотні цензори 30-х рр., на щастя, не помітили. Відомо,
що ембріон і потім дитина як би повторюють історію розвитку
вищих організмів: вихід з водного середовища в повітряне (зябра
змінюються легкими), поступовий перехід від нижчих форм
сприйняття до вищих, набуття розуму. Окультисти ж вважали,
що ембріон та дитина повторюють і етапи духовного розвитку
вищезгаданих семи рас:маленька людина, яка ще не вміє
говорити, спілкується з навколишнім світом телепатично, а потім ця
здатність втрачається.

Пам'ятайте "Історію близнюків" у кн. Памели Л. Треверс про
Мері Поппінз? (М., 1972). "Ви хочете сказати, вони розуміли
і шпаки, і вітер, і… – І дерева, і мова сонячних
променів і зірок – так, так, так, – сказала Мері Поппінз.
/…/ Тут нічого не вдієш. Немає жодної людини,
який би пам'ятав після того, як йому стукне саме
більше року". – Це, звичайно, дуже образне та спрощене
опис проблеми, але немає сумніву, що Памела Треверс була
знайома з цією теорією: на Заході основи езотеризму
доступні всім і становлять невід'ємну частину
"культургута", як кажуть німці, – культурна спадщина.

Ця теорія виникла не так на порожньому місці. Самі ви, звісно,
не пам'ятайте, але якщо комусь доводилося жити поряд із маленьким
дитиною, він міг переконатися, що між дитиною та матір'ю довго,
років до семи (!), існує найтісніший невидимий зв'язок, загальне
поле: вони утворюють єдину систему, як Земля та Місяць. Дитина
плаче, коли мама йде, хворіє мама – захворює і дитина, і
навпаки, і т.д.

Вона була відома і людям давнини, хоча вони, звичайно,давали цьому більш примітивні пояснення. Існує старовинна
легенда про одного царя, який вирішив дізнатися, яка мова на Землі
виник першим. Він зібрав кілька десятків немовлят різних
національностей і заборонив нянькам розмовляти з ними,
чекаючи, коли вони самі заговорять. І вони заговорили…
давньоєврейською. (Судячи після закінчення легенди, вона складена
рабинами межі нашої ери).

Отже, для пояснення закономірностей видимого та невидимого світу
людина епохи Тельця користувалася легендами та міфами. Міфи і виникли
як описи спостережуваних явищ мовою на той час. Тому не
планети отримали імена богів, як ми довго вважалося, а навпаки:
образи богів та героїв виникли як відображення феноменів земних та
небесних. У період ери Тельця складаються і великі (загальні)
космогонічні міфи.

В основі космогонічних міфів цього періоду лежить уявлення
про первісний хаос, з якого виникають небо, земля та інші
речі. Виникають вони шляхом поділу стихій, поєднаних у світовому
яйце (Єгипет, Індія) або світовому океані (Шумер). Можливо, що мотив
поділу цієї "неслiянної єдності" сходить до ери Близнюків –
Недарма тема близнюків зустрічається в багатьох міфологіях
(Гільгамеш та Енкіду у шумерійців, Яма та Ямі у індійців, Небесні та
Земні Близнюки в індіанців Стародавньої Мексики і, нарешті, пізніші
Діоскури, Кастор та Поллукс).

–>

Замість одного Бога-Творця є цілий сонм богів різного
рангу, ієрархія яких постійно змінюється. Свою ж власну
генеалогію люди зводили до першої пари людей, або створених богами
з глини (Шумер, Єгипет), або просто народжених ними у шлюбі (Індія,
Мексика).

Проте світ, одного разу створений, для людей того часу циклічний:
у природі все повторюється. Мир такий, яким був від початку часів, і
буде таким до кінця. Жодні зміни не тільки неможливі, вони
просто не потрібні. "І побачив Бог, що це добре" – фраза з джерела
пізнішого, але в ній міститься відлуння уявлень
періоду ери Тельця про "просторово-часову замкнутість світу",
як пише Володимир Романович Арсеньєв (Звірі – боги – люди. М.,
1991).

Тому, до речі, для "тільцевих" культур не характерний страх
смерті: смерть їм – не повне зникнення, не догляд назавжди, а
всього лише завершення чергового циклу, за яким слідує такий же
цикл в інобутті, в іншому житті, і новий цикл на Землі, цього разу
зовні нащадка. Звідси – формування уявлень про реінкарнацію
(нових втіленнях душі) і міфів про вмираючих і воскресних богів.

Сліди міфологічної свідомості збереглися, до речі, і в
сучасний езотеризм. Бажаючи охарактеризувати якесь явище, ми
говоримо "Венера",бо так коротше. Однак це слово давно
втратило будь-який зв'язок з "Ранковою зіркою" і навіть із присвяченими їй
божествами стародавнього світу: для нас це – динамічний архетип,
симптомо- та символокомплекс, система асоціацій, повільно, але
безперервно змінюються, хоч і зберігають якусь основу, "монаду".

Так, Венера – це насамперед символ мистецтва та кохання. Вона
пов'язана з Тельцем за спорідненістю характерів, тому Телець вважається
"вдома" або "обителью" Венери. Але Телець – ще й місце піднесення
Місяця, а Місяць – символ родючості, мудрості (дворогість) та
чутливості до тонких вібрацій, "флюїдів".

Проте Тельце має і свої власні особливості. Насамперед
всього він представляє одну з чотирьох стихій, землю, та особливості
архетипів Місяця та Венери модифікуються відповідно до цього: місячна
чутливість до тонких вібрацій слабшає (у період ери Тельця
не відбувається нових відкриттів у світі невидимому, люди покладаються не на
інтуїцію, а на авторитет "вищих посвячених"), а здатність до
родючості посилюється (сільське господарство як найбільш
поширений рід занять у суспільствах епохи Тельця).

У цей період виникають культи родючості на основі жіночої, а
не чоловічого початку (Телець – "жіночий" знак). При цьому кохання (секс) і
родючість (материнство) ще не диференційовані: єгипетська Ізіда,
шумерська Інанна, навіть пізніші вавилонськаІштар та вірменська Анаїт
поєднують у собі елементи архетипів Місяця та Венери або просто вважаються
місячними богинями.

"Велика Мати" середземноморських народів, вона ж Сорні-Еква
("Золота Баба") у мансі та вогулів, вона ж ольмекська Чак Кіт, вона ж
знаменита Кібела – недиференційований місячно-земний архетип
(система мати-дитина), символ поки що нерозрізняється єдності між
родючістю істот розумних і нерозумних.

Далі, Телець збирає та накопичує – запаси продовольства,
матеріальні цінності, землі, знання, витвори мистецтва.
"Тільцеві" суспільства самодостатні, їх не цікавить життя
іноплемінників. Недарма себе мешканці таких товариств найчастіше називають
"людьми", а іноплемінників – "чужинцями", "прибульцями" або, як пізніше
греки, "безмовними" (варварами).

У той же час Телець – покровитель мистецтва, знавець, а часто й
автор його творів. У період ери Тельця складається
(формалізується) основна кольорова гама та символіка кольору. Створюються
твори мистецтва, що нерідко переживають тисячоліття:
розфарбовані кам'яні статуї, храми та гробниці, судини та прикраси.
Але Венера в Тельці – виконавець, а не творець, і вкотре обрані
зразки повторюються з віку до століття.

Телець не теоретик, він практик: не робить узагальнень, а просто
накопичує все нові відомості, поповнюючи статистику, якою
скористаються люди наступної ери. Його науки носять прикладний
характер: геометрія, астрономія, медицинаслужать лише впорядкування
повсякденному житті, "організації праці", як би ми сказали сьогодні.

Крім того, вони комплексні: геометрія невіддільна від геомантії,
астрономія з астрології, медицина від магії. Вони не поділяються і на
свідомості людей, що займаються ними, а це, як правило, жерці, "каста
присвячених". І справа тут не стільки в таємному характері цих знань,
скільки в необхідності забезпечити їх збереження та наступність:
писемності ще немає.

Звідси – чоловічі іпостасі місячних богів: Той у єгиптян, Нанна у
шумерійців, Чандра в індійців як винахідники вчення та листи,
покровителі магії та медицини. На початку ери Тельця місячні боги та
богині займають у пантеонах перші, найважливіші місця (ще й
тому, що Місяць – основа найдавніших календарів).

Телець консервативний і вірний традиціям. У період ери Тельця чисто
наукові операції набувають характеру ритуалу, закріплюються в гімнах
та міфах для кращого запам'ятовування. У цей же період, наприкінці ери
Тельця, що виробляються і перші системи писемності – знову-таки для
закріплення накопичених знань.

Ритуали ж ґрунтуються на почутті (бо Телець – це головне
чином почуття, а не логічний висновок). Уявіть
собі обряд посвячення у жерці. Хлопець приходить до храму. Над ним
роблять обмивання, одягають у ритуальний одяг, вимовляють/>Молитви або заклинання. Його проводять темним коридором,
прикрашеному зображеннями найстрашніших богів потойбіччя
світу. Він проходить випробування болем, проводить довгий час у
на самоті, без їжі та пиття. Якщо він усе це витримав, то його
призводять до клятви вірності, і тепер він стає
зберігачем древніх традицій. Яку ж гаму почуттів він винен
був випробувати у своїй!

Охочі дізнатися подробиці таких обрядів можуть звернутися
до чудового фільму Єжи Кавалеровича "Фараон" за романом
Болеслава Пруса або повісті того ж Едуарда Шюре "Жриця Ізіди"
(СПб., 1993). Є також чудовий роман "Дочка Монтесуми"
Райдер Хаггард. Не слід думати, що автори цих романів
просто фантазували на задану тему чи переробляли
доступні джерела: такі книги пишуть не випадкові люди, а як
правило, ті, у кого є багата родова, генетична або
кармічна пам'ять, назвіть як завгодно. Адже і Дж. Дж. Толкін –
не автор нових, а лише натхненний реаніматор стародавніх
кельтських міфів.

Отже, ера Тельця – це закладка "фундаменту" основних
космогонічних міфів, максимальна ритуалізація дій та
накопичення статистики. Мир для жителів ери Тельця цілісний і єдиний, а
жителі світу невидимого настільки ж реальні, як жителі будинку
навпаки. Для спілкування з тими та іншими існують свої правила та,
якщо їх виконуватиточно, можна досягти бажаного результату. Є
люди, які знають ці правила (жерці), і є люди, вимушені
звертатися до них за допомогою та платити за це гроші. Світ влаштований
добре і логічно, і міняти його нема чого.

Такий погляд на світ простий та зручний. Не дивно, що багато хто
традиційні культури та в наші дні зберегли ознаки "тільовості" –
по-перше, це Індія та Китай, хоча йдеться, зрозуміло, не про всю
країні в цілому, а лише про кілька конфесійних чи етнічних
групах. По-друге, деякі африканські народи – бенінці, ашанті, –
та низку інших. Але більшість культур пішла далі і перейшла до ери
Овна, що ознаменувала нову фазу розвитку людської свідомості, як
громадського, і індивідуального.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що обрана нами хронологія
дозволяє впорядкувати багато чого в людській історії, що не піддається
систематизації за допомогою інших календарів та хронологій. Однак
Прецесійна хронологія – не єдиний спосіб езотеричного
членування історії. Існують і більші, і більш дрібні
поділу, наприклад, п'ятисотлітні цикли, з якими нам ще доведеться
зіткнутися. Прецесійна хронологія дозволяє більш-менш
точно проаналізувати період на десять тисяч років у ту чи іншу
бік, рахуючи від сьогоднішнього дня, а більше нам у даному випадку і
не треба.

Ранні епохи

Ще однією ілюстрацією дієвості прецесійної хронології
може бути старовинна традиція присвоєння архетипам планет
певних металів або, якщо брати ширше, певних елементів
Періодична таблиця Менделєєва. Як відомо, металом Венери, а
цим і Тельця, вважається мідь. IV тисячоліття до нашої ери
початок століття міді та бронзи. Металом Марса, а тим самим і Овна
вважається залізо: початок ери Овна (II тисячоліття до н.е.) збігається
з початком "залізного віку".

Відповідно до цього попередня ера Близнюків, управитель
Меркурій (VI – V тисячоліття е.), мала б відповідати
ртуті. Однак із ртуті не можна приготувати ні прикрас, ні зброї.
Як же бути? Відповідь дає алхімія: "ртуть – мати каміння", вважали
стародавні. "Батьком" каміння, до речі, вважали сірку. А що таке з'єднання
ртуті та сірки? Кіновар, мінерал червоного кольору, червона фарба, дуже
зручна для того, щоб малювати на стінах печери та наносити на обличчя
і груди "бойове забарвлення", а пізніше – найважливіша магічна речовина
алхімічних дослідів.

Ера Близнюків – це кінець кам'яного віку, родоплемінний лад,
поклоніння предкам та духам довкілля: гір, води, лісу. У цей
період переважало саме логічне мислення: люди намагалися дійти
до причин того, що відбувається шляхом міркування. Вони, звичайно,
відчували присутністьсвіту невидимого, але їхній запас знань був занадто
малий. Тому в них виникали малі (локальні) космогонічні міфи,
у кожного племені різні, хоча мали подібну структуру.

Подібну міфологію описує Даніель Дефо у діалозі.
Робінзона та П'ятниці. Робінзон запитав у П'ятниці: "Хто зробив
море та землю, якою ми ходимо, хто зробив гори та ліси? Він
Відповів: Старий на ім'я Бенамукі, що живе
високо-високо'. Він нічого не міг сказати мені про цю важливу
особі, крім того, що він дуже старий, набагато старший за море і
землі, старші за місяць і зірок".

Наш юдеохристиянський ареал не зберіг подібних міфів, але вони
ще зберігаються у вимираючих культурах, загублених на периферії
сучасних технологічних цивілізацій, починаючи від аборигенів
Австралії та кінчаючи племенем яномами, відкритим нещодавно Віталієм
Сундаковим у нетрях Амазонки (див., напр., "Комсомольська правда",
суботній випуск від 22 липня 1994 р.).

Ці міфи включають, як правило, одного Бога-Творця – згадайте
"Владику Життя" Гітчі Маніто з "Пісні про Гайавату" або "Життєтворця"
Киянгника з переказів азіатських ескімосів, але це не єдинобожжя
пізнішого часу, а більш примітивне персоніфіковане
уявлення про початок всього сущого.

Свою власну генеалогію люди "близнючих культур" зводять
безпосередньо до цього Бога-Творця або в крайньомувипадку до створених
їм тваринам: люди Рода Куниці, люди Рода Лебедя… Жерців у них не
було, були шамани, але їхня роль була обмежена, тому що вступити в
контакт із світом невидимим міг кожен. (Шаманізм, як бачимо, явище
досить давнє.) Кожен мисливець міг накреслити кіновар'ю на
бересте або на стіні печери зображення буйвола і попросити його стати
здобиччю. Кожен міг накреслити зображення ворога та проткнути його
стрілою, або зліпити з глини фігурку коханої дівчини та обмазати її
жиром, щоб викликати її прихильність. Це було природно. можна
сказати, що "езотеризму" як вчення для вузького кола в ті часи не
існувало: езотериками практично були всі, а шаман був
"обраним" лише в тому сенсі, що його буквально обирали на посаду
офіційного виконавця обрядів, звільняючи з інших справ. Історія
езотеричних вчень насправді не така вже й довга.

У період ери Тельця така "самодіяльність" вже заборонялася, і
дізнатися, як відбуваються складні магічні обряди, було більше не в
кого, окрім як у жерців, а вони залишали цю прерогативу за собою.

Ще більш ранні епохи, ера Рака та ера Лева, досить добре
поєднуються з уявленням про Срібний і Золотий вік, тому що
металом Рака вважається срібло, а металом Лева -золото. Однак
розуміти це буквально не варто: люди X – VI століття до н.е.
не їли на золоті та сріблі, і життя їх протікало далеко не так
безтурботно, як це уявляли набагато пізніше древні греки. Лев
і Рак у разі позначають лише домінуючий тип самосвідомості –
"ідентитету", як люблять говорити на Заході. Рак – це освіта
сім'ї, нехай полігамної, створення власного "гнізда" та обзаведення
предками, а Лев – здійснення права сильного, права на вибір
партнера, яке потрібно підкріпити у поєдинку з іншим претендентом.

Можливо також, що Рак як символ жіночого початку та матріархату
породив образ Владичиці Звірів, що дійшов до нас у вигляді Потнії Терон
домікенських міфів грецьких островів (ера Тельця) Як спадкові
ознаки часто передаються через покоління, від діда до онука, так один
"Жіночий" знак (Телець, IV – II тис. до н.е.) міг реанімувати міф
іншого "жіночого" знака (Рак, VIII – VI до н.е.).

Езотеричні ж уявлення в ці епохи були ще більшими
примітивними: Рак, черговий жіночий знак, означав не лише
матріархат, але й багатобожжя – свій дух був у кожного каменю, у кожного
кроку і вчинку, і керувати ними не можна було, їх можна було лише
задобрювати; Лев, чоловічий знак, означавне стільки патріархат чи,
точніше, відсутність постійних шлюбно-сімейних зв'язків, співжиття
одинаків, що повне ототожнення себе з силами невидимого світу:
людина смертна і безсмертна одночасно. Він закликає ім'я
безсмертного божества чи духу і, вірячи, що той наділив його своєю
силою, здійснює подвиги, на які вважає себе нездатним у
своєму "смертному" стані.

У наші дні культур такого роду майже не залишилося. Про
решту ж ми ще поговоримо, якщо буде час. У наступному ж
лекції нам доведеться перейти до ери Овна.

Стародавній Єгипет

Якщо ми маємо час, ми можемо ще трохи поговорити про Стародавнє
Єгипті, бо потім ми до нього не повертатимемося.

Історія Стародавнього Єгипту, як уже говорилося, досить
добре укладається у рамки ери Тельця. До середини IV
тисячоліття до нашої ери утворилися Північне та Південне царства.
На початку ІІІ тисячоліття почалося будівництво пірамід.
Піраміди та храми вважаються найважливішим свідченням високого
рівня знань єгиптян.

Про те, що таке піраміди, є безліч теорій. У
на початку нашого століття німецький вчений Нетлінг виявив
відповідність між деякими розмірами піраміди Хеопса та
відстанями у Сонячній системі. На цій підставі він
припустив, що єгиптянам були відомі і транссатурнові
планети, тобтоУран, Нептун і Плутон, відкриті лише в
останні двісті років. Мало того: піраміда, на його думку,
передбачала наявність ще однієї планети між орбітами Сатурна та
Уран. 1977 року, вже після смерті Нетлінга, саме там був
виявлено планетоїд Хірон – справді планета, тільки дуже
маленька. Нетлінг висував та інші астрономічні
подібні припущення, але вони поки не отримали свого
підтвердження.

У наші дні з розмірами пірамід, особливо піраміди Хеопса,
активно працюють у країнах. Робляться маленькі моделі пірамід з
дерева, металу та інших матеріалів, частіше відкриті (каркас), ніж
закриті. Поміщені в них рослини швидше ростуть, бритвені
леза заточуються, а людина, сидячи в піраміді, набуває
паранормальні здібності. (Докладніше про піраміди можна дізнатися,
наприклад, із книг: Каталіна, Целлар. Архітектура країни
фараонів. М., "Будвидав", 1990; та Toth, Max; Nielsen, Greg.
Pyramid Power. Freiburg 1988.)

Цьому є пояснення: в основі форми піраміди лежать
квадрат і трикутник, четвірка та трійка – два символи,
що позначають два протилежні початку на кшталт ян і інь. У
сумі трійка та четвірка дає ту ж сімку. Будь-яка давня
космогонія чотирирічна по горизонталі (північ, схід, південь, захід)
і трійка по вертикалі (небеса, земля, підземне царство). А
якщо згадати, що піраміди присвячувалися культу Сонця, то
стане ясно,що в них, бажали того будівельники чи не бажали,
запам'яталися основні закономірності, властиві нашій Сонячній
системі…

Пояснюю. Числа від одного до десяти – прості, вони
відповідають планетам. Трійка – це три найближчі до Сонця
планети: Меркурій, Венера, Земля (або, за гіпотезою того ж
(Нетлінга, Передмеркурій, Меркурій, Венера). Четвірка – чотири
Інші з відомих древнім: Місяць, Марс, Юпітер, Сатурн.
Місяць – далеко не просто супутник Землі, в езотеричних теоріях
їй відводиться дуже важливе місце, тому ранг планети вона цілком
заслужила. Ще одна трійка (транссатурнові) доповнює семерку
до десятки. Сьогодні вважається, що давні хоч і не могли
спостерігати транссатурнові планети, але передбачали їх
існування. А десятка – символ Сонячної системи. Це число
наступного порядку. Відповідно цьому сотні та тисячі –
символи зірок, галактик, метагалактик і так далі.

Підходячи до історії об'єктивно, важко припустити, щоб
єгиптяни справді розбиралися, як ми, у всіх цих складних
взаємозв'язки. Однак вони спостерігали та запам'ятовували. Вони нічого не
вигадували, а просто фіксували закономірності оточуючого їх
світу. Не дивно, що нотатки єгиптян виявилися вірними: наш
світ єдиний і у найбільшому, і в найменшому. Це й стверджував
Гермес Трисмегіст, геніальний вчений, який жив за три тисячі років
до нашої еримісто Хмун. (Саме це слово, до речі, означає
"вісімку" – порівн. євр. "шмуне", тобто чотири пари перших
богів, чоловіків та жінок). Десятична система виникла не тому,
що в людини на руках десять пальців, а тому, що десяткова
сама Сонячна система. Вони й не могли інакше збудувати свої
піраміди: все, що людина робить, неминуче будується за загальним
законів Всесвіту.
Het Monster. Історія езотеричних навчань
Лекція 3. Ера Овна

Епоха Овна почалася з чергового великого переселення народів.

Взагалі переселення народів явно сприяли прогресу
людської свідомості, тобто ліквідації реліктів свідомості старих
ер та розвитку нових. Там, де такого руху не було, риси старого
могли зберігатися тисячоліттями. Перехід від однієї ери до іншої займає,
як говорилося, кілька століть, до того ж різні племена пускалися
у шлях у різний час; тому для нас важлива не так точна
датування, скільки загальна картина.

Чому вони, до речі, переселялися?

Довгий час у західній, а тим більше у радянсько-марксистській
науці (Енгельс Ф., Анти-Дюрінг) панувала думка, що: 1) дикі
народи "з'їдали" все, що могла дати їм рідна місцевість, та
вирушали на пошуки нових місць харчування; 2) жителі кліматично
несприятливих областей (які стали такими, наприклад, в результаті
зледеніння) прагнулиу теплі краї.

Не звертаючись зараз до Арнольда Тойнбі, Мірче Еліади та інших
метаісторикам, згадаємо Бориса Федоровича Поршньова, одним із перших
(ще в радянські часи) наважився висунути інше припущення:
зі старих місць йшли молоді, яким нестерпно було
більше виносити диктат старших, їх сліпу вірність традиціям та
вимоги покірності від молодших (конфлікт "батьків та дітей" насправді
справі вічний). – Див. Поршнєв Б.Ф. Про початок людської історії
(Проблеми палеопсихології. М., "Думка", 1974.

Інша річ, що, прийшовши на нове місце, молодята створювали
свої традиції, потім самі ставали старими і все починалося
спочатку…

Отже, перші століття II тис. До н. В Індію та Іран з півночі
вторглися індоарійці.

Індоарійці були світлошкірими ("перша підраса п'ятої раси",
як кажуть теософи). Вони витіснили на південь темношкірих, що жили там.
дравідів (залишки четвертої раси) і почали створювати індійську
культуру.

З Месопотамії до Палестини рушили хаміти-хананеяни (фінікійці),
несучи з собою звичку до торгівлі та фінікійський (модифікований
аккадський) алфавіт.

Їх називали хамітами, бо за традицією троє синів
біблійного Ноя – Сім, Хам та Яфет – вважаються родоначальниками
племен і навіть цілих груп племен. Так, Сімстав предком семітів,
тобто євреїв та арабів, а також ряду інших народів; Хам поклав
початок хамітам, тобто. південним племенам, головним чином темношкірим
(ефіопи, фінікійці) – їх мови, хоч і споріднені з семитичною,
відстоять від них вже набагато далі. І, нарешті, яфетичні
племена, нащадки Яфета, що жили на берегах Чорного моря і на
Кавказі (вірмени, грузини та безліч невеликих народів).

Про них та їхні мови писав Микола Якович Марр (1864-1934),
син шотландця та грузинки, чудовий російський лінгвіст, автор
незвичайної теорії системної семантики (походження всіх слів
від чотирьох пракорнів: сал – бер – йом – рош). Він не встиг
сформулювати свою теорію, вона була викладена його учнями та
дуже не сподобалася Сталіну: "це… ворожіння на кавовій гущі"
(І. Сталін. Марксизм та питання мовознавства, стор 33).

Так що, якщо вам колись у бібліотеці трапляться
товсті, білі із золотом томи творів Н.Я. Марро, не
полінуйтеся і прочитайте будь-що: ви знайдете для себе багато
цікавого.

З міста Ура в Шумері піднімається з усім своїм родом Авраам,
син Фарри, і йде шукати щастя в Ханаан (Фінікію) – починається
історія євреїв. Недарма ім'я "Ав-Ра'Ам" означає "Батько народу". З
Аравії до Сирії та Месопотамії потягнулися племена інших семітів.
кочівників.

Однак євреї ще довго залишалися примітивним кочовим.
народом. Вони не відразу осіли в Палестині, а ще ходили до Єгипту,
потім поверталися, і Авраам разом зі своєю дружиною Саррою та
братом Нахором довгий час вважалися богами-предками, культ
яких зберігся мало не до Ассирійського полону (VII століття
е.).

У Грецію знову-таки з півночі вторгаються племена ахейців
починається історія давніх греків.

Ахейці витіснили племена, що жили там – дріопів, карійців,
пеласгів (фелешет) – спочатку на середземноморські острови, а
потім у Африку, Малу Азію та Палестину. Звідси "филистимляни" –
палестинці.

За деякими гіпотезами, приблизно в цей же час йде чергова
хвиля заселення Південної Америки: на територію Мексики, Колумбії та Перу
вторгаються ольмеки чи інші, невідомі нам племена, які змінили
землеробську протоцивілізацію.

Одні єгиптяни нікуди не переселялися (що, мабуть, і затримало
їх у стадії ери Тельця настільки надовго). У цей період Єгипет
об'єднується під владою Фів – теж міста Ста Воріт, хоч і не
золоті. Так його називали греки на відміну від своїх, грецьких Фів у
Беотії, які вони називали Семибратними. Однак на місці єгиптяни
теж не сиділи, а ходили у військові походи та завойовували прилеглі
країни – Нубію,Сирію, ту ж Палестину, або були завойововані самі
(Гіксоси, потім перси, потім Олександр Македонський).

Втім, такий "обмін" до кінця ери Овна дав свої
важливі результати: елементи єгипетської культури, а головне
– єгипетської езотерики, тобто. погляду на світ видимий і світ
невидимий, передалися багатьом із їхніх сусідів, починаючи від ашанті на
південному заході та кінчаючи індійськими племенами на північному сході, про
що нам ще доведеться говорити. Самі ж єгиптяни, як і годиться
Тельцям нового майже не сприймали, про що говорить приклад
фараона Ехнатона.

Ок. 15ОО р., коли Мойсей відводить євреїв з Єгипту, там
з'являється фараон Аменхотеп IV, який приймає ім'я Ехнатона та
намагається запровадити культ єдиного сонячного бога – Атона. З його смертю
закінчується і цей "монотеїстичний" культ – єгиптяни нікуди не
переселялися, залишившись в епосі Тельця, і культ "Хазяїна" у них не
прищепився. Однак євреї, пішовши з Єгипту, забрали з собою цю ідею, і
вже у X ст. у них з'являється перше об'єднане царство Ізраїлю та
Юдеї (Сулейман ібн Дауд, мир із ними обома – династія Соломонідів).
Рецидив "тельцівської свідомості" проявляється у євреїв, коли Мойсей на
горе Сінай розмовляє з Богом, щоб отримати від нього скрижалі
єдинобожжя, а його одноплемінники будують собі золотого тільця, щоб йому/>поклонятися.

У Ягве була дружина, яку звали Анат, покровителька
міста Хеврона, яке подвиги як полководця описувалися у " Книзі
війн Ягве", до нас не дійшла; ще був бог війни Лахем і богиня
смерті Мот, було сонячне божество Шамаш та багато інших.

Але "овнова" держава у євреїв виявилася неміцною. Основний
архетип євреїв, Риби (точніше, квінконс Риби-Скорпіон), погано
сумісний з принципами Овна, та й Ягве таки сатурницький бог,
тобто має до Овна відношення дуже непряме. Справжнього розквіту
Ідея євреїв досягає лише в епоху Риб, тобто практично в наше
час. Але ця думка спочатку антидержавна, тому галуть
(Розсіяння) є закономірність, а не кара Божа. Та й почався галут
не з руйнування храму імператором Тітом (9 або 70 р.), а набагато
раніше.

До середини II тис. до н.е. цей перехід в основному
завершився. Близько 1400 до н.е. китайський вождь Пань Ген навів
своє плем'я до річки Хуанхе, де побудував "велике місто Шан", що дав
назва династії та епосі китайської історії (Авдієв В.І. Історія
Стародавній Схід. М., "Вища школа", 1969).

Практично всюди утворилися нові царства, які відразу ж
почали воювати один з одним. Стихія Овна – це стихія вогню,
всепоглинаючогоі всепожираючого: Шива упустив своє плодоносне насіння
в полум'я Агні, і народився бог війни Сканда, він же Карртікейя, Мангала
та Куджа. Почався тривалий період завоювань та утворення великих
царств, "імперій": недарма в картах Таро з архетипом Овна
пов'язується IV аркан, всемогутній "Імператор" чи "Господар".

Овен вважається "будинком" Марса. Це перш за все чоловіче начало,
запліднення ниви. У космогонічних міфах з'являється мотив
запліднення або самозапліднення (знаменитий лінгам Шиви,
єгипетський Атум, "який запліднив сам себе", випадки
членовредительства серед давніх грецьких богів і титанів, нарешті,
клятва "поклавши руку під стегно" у семітських та деяких інших
народів).

Стегно (євр. Jare: ch, "верхня частина ноги") – звичайно,
пізніша редакція. Порівн. коментарі Н.М. Микільського та о. П.
Флоренського. Взагалі всі місця, де йдеться про статеві органи,
у Біблії ретельно виправлено, хоча розібратися можна. Присягалися
саме статевими частинами, підкладаючи під них праву руку.
Недаремно у римлян пізніше ці частини називалися verenda, від слова
vere – "істинно".

Той самий Овен, тобто козел чи баран, стародавній символ стихії
вогню, був символом спокутної, очищаючої жертви. Звідси "козел"
відпущення" у давніх євреїв – чорний цап, на якого покладалися
всі гріхи народу, після чого його виганяли в пустелю, присвячуючи демону
Азазелу. І безліч козлорогих,козлоногих і взагалі
козлоподібних божеств: Козел-риба Еа, бог мудрості у вавилонян,
златорунний баран у греків тощо.

Марс-воїн змінив Марса-землероба, адже метал Марса – залізо.
До 1500 до н.е. у більшості народів уже було в ході залізо.
Землеробам ери Тельця не стало спокійного життя. Мирні чоловічі
боги родючості замість фалоса почали вражати списом. Чоловічий
(янський) бог родючості перетворився на бога війни, "уособлення
лютою войовничістю, джерело загибелі, руйнування та кровопролиття"
(Легенди та сказання Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Упоряд. А.А.
Нейхардт. М., "Правда", 1987). Так до образу чоловіка, спочатку
чистому символу сили ян, додалися поняття насильства та війни, що,
жаль, надовго визначило свідомість та самосвідомість індивіда та
товариства.

Класичний приклад – грецький Арес, він же римський Марс
(Мавор). Спочатку – бог родючості та чоловічої сили, у вік
заліза він став жорстоким божеством, яке вимагає крові. Перед
початком війни, особливо з переважаючим противником, богу війни
приносили жертви, і часто людські.

Німецький поет Людвіг Уланд має вірш Ver
Sacrum, "Весна священна" (написане, до речі, рівно 165 років
тому, у листопаді 1829 року):

Все, що досі зберігала наша клуня,
Пожертвуємо священному вогню:
Не знати тільцю ярма, ягня – стрига,
І неходити осідлану коневі!

Уланд описує відому римську легенду про те, як жителі
міста Лавінія, обложеного етрусками, вирішили принести в жертву
Марсу найкращих юнаків та дівчат, врятувало яких лише диво: спис,
встромлене в землю, спалахнуло, і жертва була відкладена (на жаль, не
скасовано. Див: Уланд Л. Вірші. М., "Худ. літ.", 1988).

Але найгірше було навіть не це. Марс в Овні, "у своєму домі",
означає не тільки агресивність і не знає меж егоїзм, а й
віроломство, обман, підлість. Того, хто тобі заважає, треба вбити, якщо
він слабший. Якщо він сильніший – треба його обдурити, щоб він не вбив
тебе.

Щоб не ходити далеко за прикладами, згадаємо "батька
народів" Авраама, який двічі видавав свою дружину Сарру за
сестру, сподіваючись, що чужоземний цар " візьме " її і буде
благоволити до нього (Бут. 12:13, 20:2), або історію Юдіфі,
що вбила сплячого Олоферна. Не кажучи вже про "праведного царя
Давиде", який в молодості промишляв розбоєм і не гидував
ніякими засобами, щоб зміцнити своє царство (Кн. Царств 1,
2).

Таких прикладів можна навести безліч, причому не тільки з
Біблія. Індійські, грецькі, китайські боги показують прямо-таки
чудеса хитрості та віроломства.

Ця примітивна логіка взяла гору в людськомусвідомості
настільки, що до кінця ери Овна (під впливом ери Риб) в
у всіх священних книгах і законах з'являється заповідь "Не убий". А
також інші заповіді, які мали на меті покласти край крайностям
архетипу Марса: "не вкради", "не бреши", "не чини перелюбу"…
(десять заповідей Біблії, п'ять заповідей йоги та буддизму, табу
африканських та американських протоцивілізацій тощо). "Людина,
що вчинив насильство, повинен вважатися гіршим лиходієм, ніж лайка,
злодій і вдарив ціпком "(Закони Ману, гл. VIII. Пер. С.Д."
Ельманович. М., 1992).

Ще одним наслідком марсіанського характеру ери Овна було
виникнення уявлення про лінійний або "осьовий" час, як його
називають деякі сучасні дослідники. Закругленість,
циклічність архетипу Венери, що передбачає вічне чергування
просторово-часових фаз змінюється (прямо)лінійністю,
поступальністю архетипу Марса: комплекс космогонічних ідей
поповнюється ідеєю кінця Всесвіту і ланцюга людських
втілень, небезпека макросму і мікрокосму.
Логічне розвиток цієї ідеї дає "кінець світу" або Страшний Суд.

Страшний суд означає кінець космічної еволюції
людства або його вступ до чисто духовного стану. У
індійському (венеріанському) езотеризмі це поглинання матерії
духовним початком, кінець "одного дня Брахми", у перському
(Марсіанською) – перемога Ормузда над Аріманом, добра надзлом. У
трійці світових релігій (іудаїзм, християнство, мусульманство)
це – остаточне приборкання зла-диявола, покарання грішників і
нагорода вірним, побудова Міста Божого.

"Остання ми можемо розглядати як морально-
психологічну сублімацію духовного дискомфорту
особи, яка вже не приймає як належне світовий порядок, але
безсилою щось змінити в ньому", – пише Ю.В. Павленко з
Інститут Археології АН України. (Павленко Ю.В. Тимчасовий аспект
проблеми Визволення-Порятунку в культурах "осьового часу", в:
Простір і час в архаїчних культурах, матеріали колоквіуму,
М., 1992).

Так виникає ідея Спасіння. Павленко та ін. дослідники
зводять її до середини ери Овна (бл. 1000 років до н.е.), але свою
остаточну маніфестацію вона явно набуває лише до епохи Кіра
та Ездри (VI – V ст. до н.е.).

З езотеричної точки зору Спасіння є очищення від
скверни, що накопичилася, тобто. відновлення рівноваги –
індивідуального чи світового. Відповідно до цього ідея Спасіння
підрозділяється на дві моделі – знову процитуємо Павленка:
"Перша, особливо характерна для Індії, але також широко
поширена в Греції та Китаї, може бути визначена як
індивідуальне Звільнення за рамками просторово-
тимчасового континууму шляхом злиття з світовим першопочатком
(Брахма, Дао і т.д.). Друга, представлена в зороастрійській та
старозавітної ідеології, але частково співзвучна і конфуціанству,
бачиться як колективнепорятунок наприкінці часу, в якійсь –
центральній – точці простору.

Таким чином, надія на автоматичну зміну фаз розвитку
космосу та індивіда поступається місцем надії увійти до числа обраних за
рахунок приналежності до відповідної громади чи власних
індивідуальних зусиль, що також сприяє оформленню та
консолідації майбутніх світових релігій.

Водночас і численні місцеві пантеони нарешті
складаються в стрункі ієрархії на чолі з божеством-переможцем
решти. Як справедливо зауважив Ф. Енгельс (у листі до К. Маркса
від 18.10.1846 р.), "єдиний Бог ніколи не міг би з'явитися без
єдиного царя".

Під впливом Овна відбувається і трансформація архетипу Сонця
(Овен – місце піднесення Сонця): із судді (порівн. вавил. Шамаш як
покровитель договорів, євр. епоха Суддів, шофтим, Аполлон як
третейський суддя на змаганнях etc.) він перетворюється на царя і
завойовника. Мітраїзм стає релігією солдатів.

У греків після падіння Трої (1200 до н.е.) Зевс, один з
молодших богів, покровитель ахейців, перетворюється на головного бога
Олімпу.

Стародавні боги "тільцевого" періоду, титани, і прямі предки
олімпійців, Крон і Уран ("старий і море"), перетворюються на
ворогів, а перемога над ними – на благо діяння. Титани та кентаври
були божествами, близькими до природи, аКрон (який не Сатурн, а
Хронос, бог Часу) та Уран як бог вод небесних мають ще більше
давнє походження: досить згадати давньоперського
Зрвана та індоарійського Варуну, він же, за Мері Бойс, перський
Апамнампат, бог вод земних та небесних.

Сучасний езотеричний архетип Сатурна включає в себе
обидві ці іпостасі: це і стратег-полководець, і символ часу та
фізичної смерті Як стратег, він може бути ототожнений з
Ягве, ця іпостась якого пізніше була передана Богу-Творцю
Саваофу (чиє ім'я, до речі, – євр. Цваот – означає "озброєні"
сили"). Як бог часу, це перш за все Зрван, символ вічного
і нескінченного часу, що стоїть над добром і злом – адже він батько
бога добра Ормузда (Ахура-Мазди) та бога зла Арімана
(Андхра-Майнью). І, звичайно, наш знайомий образ старої (чи
старого) з косою, символ смерті. Але смерті знову-таки тільки
фізичної, не духовної: недарма у більшості культур
розрізняються "перша" (фізична) та "друга" (духовна або
остаточна смерть.

Сучасний архетип Урана сильно відрізняється від усього
того, що пов'язувалося з ним у давнину. Справа в тому, що образи
богів давнини, як ми вже згадували, отримували свою
інтерпретацію від особливостей руху планет Але давнім були
відомі планети лише до Сатурна; Уран був відкритий у 1871 році,
Нептун -у 1846, а Плутон взагалі у 1930. Тому ці, як їх
називають, транссатурнові планети були названі іменами богів, а
не навпаки. Проте дуже швидко з'ясувалося, що давні
архетипи відповідають сучасній ситуації лише частково, і тут
ж розпочався процес їх доповнення та доопрацювання, що триває та
сьогодні.

Достатньо сказати, що сучасний уранічний архетип
це Водолій, тобто Росія (а також, наприклад, Фінляндія та
Литва). Це, по-перше, непереборний потяг до свободи,
що виливається в невизнання будь-яких обов'язків і
зобов'язань. Але це і нетривіальний, не обмежений шаблонами
розум, що народжує все нові гіпотези, плани та уявлення.

Отже, прагнення централізації держави призвело до
"централізації" культу та картини світу. Земля займає міцне
становище у центрі Всесвіту. У центрі землі знаходиться священна гора
(Олімп у греків, Міру в індійців, гора Фавор у євреїв), на якій
мешкають боги. Ідея нескінченної зміни циклів буття у більшості
культур змінюється або доповнюється ідеєю Спасіння.

У цей період (починаючи приблизно з XIII ст до н.е.) зароджуються
епоси (протобіблейські оповіді, Гільгамеш, Веди, І Цзін), з'являються
перші склепіння законів (Хаммурапі) – спочатку в усній передачі, а потім
і як записів, дуже недосконалих. Лише до кінця ери Овна, а
точніше, приблизноза 500 років до початку нашої ери, ці записи знаходять
нарешті форму до н і г, в основі своєї дійшли до нашого часу.

Так виникають "першоджерела" релігійної, міфологічної,
Історична література. Через кілька століть недосконалість, а
потім і втрата частини записів призведе до їхнього оновлення, а нерідко і до
повного листування. Проте переписані чи заново написані книги
щоразу оголошуються "оригіналами", а для надання їм більшого
авторитету їх автором оголошується той чи інший пророк, за минулі
століття, що встиг стати легендарним.

Так Мойсей, Зороастр, Будда, Конфуцій стають авторами своїх
вчень. Недарма всі вони належать (згідно з легендами) до однієї і тієї
ж епосі. Історія пишеться ретроспективно.

Пам'ятаєте у Булгакова? "Ходить, ходить за Мною одна людина з
козлиним пергаментом і все пише", – каже Ієшуа. – "Я одного разу
заглянув у його записи… Нічого з того, що там написано, Я не
говорив".

Чи існували насправді Мойсей, Зороастр та Будда?
Мабуть, так, хоч для нас тепер не це головне. "А чи був хлопчик",
знайдений у очеретах, тобто Мойсей, – це питання сьогодні вже не
має сенс. Тим більше, що якщо йдеться про релігію, то його взагалі
ставити непристойно. З екуменічної ж,тобто філософської точки
зору він не важливий: і Мойсей, і решта давно стали символами не
одного навіть, а безлічі навчань, які зводять до них свою історію.

Через Мойсея, якого чи то не було, чи то він був негр, чи то
чи це якась ремінісценція на адресу того ж таки Ехнатона, був
ретроспективно добудовано єврейський закон (Тора). Це було
необхідна ланка, відкрита в епоху вавилонського полону:
Вавилоні з євреїв ніхто (!) не чув про Мойсея та його закони. І
тоді Ездра, роль якого в історії Старого Завіту навіть більше
велика, ніж роль Мойсея, повернув останнього вже майже
поглинув його історичного небуття.

Зороастрів налічують навіть трьох: перший – онук Ноя, син
Хама (кордон ер Близнюків та Тельця), другий – сучасник Мойсея
(розквіт ери Овна), третій – сучасник Ездри (VI-V ст.
н.е.). Хто з них був історичною особистістю і якою мірою,
судити важко. Британська дослідниця Мері Бойс
припускає, що історичний Зороастр був молодшим
сучасником Мойсея, тобто. жив між 1500 та 1200 р. до н.е.
(Зороастрійці. Вірування та звичаї. М., "Наука", 1988), що
підтверджується типом мислення, представленим у найдавніших шарах
Авести, проте її канонічна редакція не старша за епоху Ездри.

У існуванні принца Шакьямуні,він же Гаутама Будда,
історики сумніваються менше, а реальність Конфуція, здається, ні
у кого не викликає сумнівів, хоча особистість його сучасника
Лао-цзи досі викликає суперечки.

Саме недосконалість стародавніх книг зробила їх згодом
найбагатшим джерелом езотеричних вчень. Адже у цих навчаннях
головне – тлумачення, а тлумачити лакунарні, багаторазово
відредаговані тексти, що містять до того ж безліч забутих або
які змінили своє значення слів, можна дуже широко.

Недарма чудовий езотерик та найбільший філософ нашого
часу, Петро Дем'янович Успенський, зумів так витлумачити
Чотириєвангеліє, що у читача сумнівів не залишається: Ісус був не
божеством і не релігійним діячем, а учителем-езотериком на кшталт
Аполлонія Тіанського або того ж Будди (Нова модель Всесвіту. СПб.,
1993, гол. 4).

Саме в період ери Овна, особливо у другій її половині,
виділяються особи, які мають "надприродні" здібності, то
є ті, хто вступає в безпосередній контакт з Богом у формі
одкровення, користуючись терміном стародавніх, або просто дають собі
праця задуматися над закономірностями світу і людини, якщо підійти до
цьому з погляду езотеричної філософії. Їх можна поділити на
три категорії: 1) царі і первосвященики, які мають як би по
визначення; 2) пророки, які через кілька століть заслужили
визнання, і 3) маги (лжепророки), які через кілька століть заслужили
осуд.Причому в дні їхньої дії різниця між іншими та третіми
відсутня: сучасники не в змозі оцінити, хто з тих, хто оголосив
себе пророками каже правду.

До речі про правду та істину. У російській це не синоніми,
хоча в наш час обидва ці слова часто плутають. Якщо "істина" –
це те, що є, "єстина", то "правда" – це ЗАКОН (згадайте
"Руську Правду" – зведення законів Київської Русі). Недарма Понтій
Пилат запитує у Ісуса не "що є правда" (закон він
знав), а "що є істина". Тож назва газети "Правда"
означало зовсім не те, про що думали її засновники, взявши таке
назву.

Про поняття істини в інших мовах є добре, хоч і
коротке дослідження у П. Флоренського (Стовп та затвердження
істини. СПб., 1915). Так, якщо у єврейській мові істина (Emeth)
походить від кореня AMAN – "бути міцним", у переносному значенні
"вірним", звідси "амінь", то в грецькому це 'alhtheya,
заперечення a + lhthos (lathos), "помилка", тобто. "безпомилковий". У
римлян ж це насамперед юридичний термін (veritas),
означає справжнє судження як антонім хибного (ср true і
false в алгебрі Буля і нинішній комп'ютерній логіці), але
сходить воно все до тих же verenda – згадайте давню клятву.

Званняпророка присвоюється лише ретроспективно, і лише тим,
чия проповідь відповідає велінню часу (нім. Zeitgeist) чи хоча
б наказу правлячого государя. Однак і писання лжепророків
зберігаються – правда, часто випадково, – щоб потім стати матеріалом
до роздумів для численних різного роду сект, які й
з'являються за два-три сторіччя до початку нашої ери (сифіани, фарисеї,
саддукеї, єсеї). Але вони належать вже до ери Риб.

У цей час нарешті починають розвиватися окремі езотеричні
дисципліни, насамперед астрологія та ворожіння. Спочатку вони
служили не індивідуальним потребам людини, а були, так би мовити,
одним із знарядь державної політики. Складаються гороскопи
царів і держав, нові міста закладаються у спеціально обраний
день. У Китаї лікарі, астрологи та ворожі перебували на імператорській
службі нарівні з переписувачами та іншими чиновниками.

У другій половині ери Овна (I тис. е.) найбільшим центром
Розвитком езотеричної думки стає Вавилон. Саме там
розробляється математика на основі 10, 20 та 60-річної системи
числення, принципи нумерології. Там же був складений і перший (з
відомих) індивідуальний гороскоп – для якогось царедворця, але
все-таки не для царя (410 е.).

У VI ст. до н. астрологія та нумерологія проникають з Вавилону
у Грецію. Відкриває свою школу Піфагор.Починається переробка
давніх текстів: поряд із сакральним у них вкладається і філософський
сенс. Адже і філософія в нашому розумінні починається лише з цього
часу (Сократ, Платон).

І, нарешті, останні три століття до нашої ери дають справжній зліт
релігійної, філософської та езотеричної думки. Насувається ера Риб:
стихія вогню (Овен) поєднується зі стихією води, і утворюється пара,
туман – нічого не видно, майбутнє представляється людям туманним,
згубним, до того ж довкола йде війна, і кінець світу здається швидким
та неминучим.

З'являються книги глибоко філософського змісту: "Екклезіаст",
"Повчання Бен-Сири" (Книга Ісуса сина Сірахова), алегоричні
"Притчі" і "Пісня Пісень", що приписуються Соломонові (III ст. До н.е.);
розвивається жанр апокаліптичної літератури (Об'явлення Іллі, Адама,
Ездри і, нарешті, Одкровення Св. Іоанна – новозавітний Апокаліпсис),
суто містична література: Енох, Сивілін книги і т.д.
Het Monster. Історія езотеричних вчень.
Лекція 4. Китай та Тибет

Середнє Царство

Почнемо з Китаю як центру Далекосхідних цивілізацій, звідки
багато здобутків людської думки поширювалися в сусідні
країни – Тибет та Монголію, Корею, Японію та В'єтнам. Ясно, що мова
йдеться не тільки про папір і туші, фарфор і вермішелі, але перш за все
про ідеї та уявлення, покликані пояснити пристрій
навколишнього світу та рольу ньому людину.

Ці уявлення остаточно сформувалися чи, точніше, були
сформульовані до кінця ери Овна (VI – V ст. до н.е.) і збереглися
незмінними у своїй суті до наших днів, становлячи основу всіх трьох
основних течій китайської релігійно-філософської думки: даосизму,
конфуціанства та буддизму. Навіть проникнення із Заходу нових релігій
(християнства та мусульманства різних толків), що почалося в другій
половині I тисячоліття н.е., і нових філософських теорій, що почалося
лише наприкінці XIX ст., лише щось додало до світогляду мешканців
Східної Азії, але нічого не змінило по суті.

Зараз вони, звичайно, знають, що Земля обертається навколо Сонця,
знайомі з усіма досягненнями сучасної науки і самі досягли у ній
багато чого, але їхній світогляд, а тим самим у великій мірі справи і
вчинки визначаються саме традиційною картиною світу, езотеричною
у своїй основі. Недарма американський китаєзнавець Дж. Нідем вважав
навіть, що китайське мислення найближче до всього світу
(Універсальної, екуменічної) філософії майбутнього (Needham, J.
Science in Traditional China: A Comparative Perspective. Cambridge
/ Mass. / – Hong Kong 1981).

Китайці з давніх-давен називали свою країну Серединним царством (Чжун
Го), вважаючи, що вона "ні навколо чого не обертається", а знаходиться в
центрі не лише житлi землі, а й усього мiрозбудови. напівночі
живуть варвари, на півдні – родинні племена, що на заході височіють
гори, а на сході знаходиться океан, але й там також живуть різні люди
або, принаймні, споріднені з ним істоти, як на горі Пенлай,
обителі безсмертних, розташованої десь за обрієм. Над Китаєм
знаходяться Небеса, населені безліччю богів різного рангу, а під
ним – пекла, царство могутнього Янь-вана, начальника над
цілою армією чиновників і суддів, які розбирають "справи", що знову прибувають
душ.

Щоправда, за більш ранніх часів Царство мертвих у китайців теж
містилося на поверхні Землі, десь далеко на півночі. Але
тричленна схема поділу світу по вертикалі зберігалася: між Небом
і Землею знаходився Людина. У цьому легко дізнатися вже відому нам
схему "піраміди", загальну для всіх древніх культур: три "поверхи"
вертикалі, чотири сторони світла по горизонталі.

Однак уявлення про "середнє" становище свого
царства змусило китайців не тільки внести п'ятий член (середину) у
уявлення про горизонтальний пристрій світу, але й дозволило їм
настільки широко розвинути та модифікувати цю схему, що вона стала
основою методології пізнання, зумовивши зрештою те
своєрідність китайського мислення, яке і робить його для нас,
європейців, щонайменше малозрозумілим, якщо не сказати зовсім
незрозумілим. По суті справжнє вивчення (і усвідомлення!) Заходомкитайської моделі світу почалося тільки в ХХ столітті, та й то поступово,
по шматочках, у тому числі рідко вдається скласти єдине ціле.

Недарма Артем Ігорович Кобзєв пише, що саме "вчення про
символах та числах" (нумерологія), що легло в основу китайського
світогляду, як найбільш природне, тобто найбільше
відповідне структурі людської свідомості, і допомогло цьому
світогляду зберегти свої основні риси протягом тисячоліть
(!), Тоді як у Європі за цей час їх змінилися десятки, якщо не
сотні.

Взагалі книга Кобзєва (Вчення про символи та числа в
китайська класична філософія. М., "Сх. літ.", 1994)
є дуже докладним і точним джерелом інформації
про китайську модель світу. У скороченому вигляді ця інформація
викладено в його ж статті "Особливості філософської та наукової
методології у традиційному Китаї", надрукованій в сб.: Етика та
ритуал у традиційному Китаї, М., "Наука", 1988.

Певною мірою це пов'язано, звичайно, і з особливостями
китайської мови, адже мова – основа мислення. Так, у китайській мові
немає дієслова-зв'язку "бути", як у більшості європейських.

Навіть у російській вона ще присутня, хоча і в усіченому
вигляді: в даний час ми вже не говоримо "аз есмь", як
говорили давні русичі чи як зараз поляки- Jestem
poliacem, і в минулому часі вона теж загубилася: ми говоримо
"я бігав", а не "я беше сум бігав", як серби. Однак подібне
розвиток російської мови у поєднанні з уявленням про роль
Росії-Водолія в ері Водолія вселяє надію, що
саме ми зможемо краще або принаймні швидше зрозуміти Китай,
ніж мешканці Заходу.

Тому питання, що так займали і продовжують займати
носіїв європейських мов – есенція та екзистенція, буття та
інобуття, єдиносутність і уподобання, тобто термінів,
утворених у європейських мовах шляхом субстантивації разл. форм
дієслова "бути", – у китайській філософії навіть не ставилися. Китайці, а
за ними жителі інших держав ареалу розрізняли лише
існування та відсутність такого. Якщо річ існує, її можна
висловити словами. Якщо вона не існує, вона невимовна. А
невимовне можна висловити лише шляхом умовчання… Ось витоки
"Культури тиші" у японців.

П'ятірка та десятка

Але повернемося до моделі світу. "Від Істини народжений Один, від Одного
народилися Два, з Двох утворилися Три, з Трьох – все безліч
речей", як сказано в книзі "Дао Де Цзін". Два і три в сумі дають
п'ять – п'ять сторін світу: схід, південь, захід, північ та середина.
Відповідно до цього розподіляються стихії абопершоелементи природи:

схід – дерево – синій (зелений) – Юпітер
південь – вогонь – червоний – Марс
середина – земля – жовтий – Сатурн
захід – метал – білий – Венера
північ – вода – чорна – Меркурій

Причому це саме езотеричний порядок перерахування стихій:
такий він і в календарі, і в різноманітних філософських експозиціях. Для
пояснення явищ природи та процесів, що відбуваються в суспільстві,
застосовувався інший порядок: земля, вода, вогонь, метал, дерево.

Зі сторонами світла зв'язуються певні кольори, а також
планети Сонячної системи. Їх можна зобразити у вигляді звичайної "троянди"
вітрів", розмістивши "землю" в середині:

Це т.зв. "Світлий престол" (Мін
Тан), основна класифікаційна
+———–+ Схема. Якщо врахувати і проміжні
| | S | | "румби" (SW, NW і т.д.), то вийде
|—+—+—| повний або дев'ятичленний Мін Тан,
| O | M | W | магічний квадрат 3х3, еннеаграма.
|—+—+—| Недарма кажуть: "за допомогою трійок
| | N | | впорядковують п'ятірки". Так виглядає,
+———–+ до речі, і натальна карта в китайській
астрології.

Ту ж схему можна зобразити і у вигляді пентаграми:

червоний ВОГОНЬ Марс
південь
серце – тонкий до./> (Три обіг. – Перікард)

/
синій ДЕРЕВО Юпітер _ _ _ _ жовтий ЗЕМЛЯ Сатурн
схід. . середина
печінка – жовчний п. . шлунок – селезінка
. .

чорний ВОДА Меркурій білий МЕТАЛ Венера
північний захід
нирки – сечовий п. легені – товстий до.

Звідси – "П'ять комор тіла" або "П'ять щільних органів" (Чжан):
печінка, серце, селезінка, легені та нирки. І взагалі багато речей та
понять, що групуються в п'ятірці, включаючи Уцзін, знамените
конфуціанське П'ятикнижжя (Шуцзін, Шіцзін, Іцзін, Ліцзі та Чуньцю).

На думку буддистів, людський організм складається із п'яти
речовин: судини, кістки, м'ясо (м'язи), шкіра та кров. Скелет теж
складається з п'яти основних частин: череп, хребет, лопатки,
ребра та трубчасті кістки в кінцівках (тазові кістки
сприймаються як видозмінені лопатки). Зауважимо далі, що
на руках та ногах – по п'ять пальців. Хребет також поділяється на
п'ять відділів – шийний, грудний, спинний, поперековий та
тазостегновий. Головних органів чуття – п'ять: зір, слух,
нюх, смак, дотик. Людина виділяє п'ять рідин:
слиз, слину, піт, сечу, сльози. Він споживає п'ять речовин
довкілля: повітря, воду, мінерали, м'ясо, рослини.

Плід утробі на п'ятий місяць починає ворушитися, на
десятий – народиться.Якщо людина хворіє, їй супроводжують п'ять
звуків: кашель, чхання, позіхання, відрижка, гикавка. Кашель –
ознака діяльності легень, чхання – носа, гикавка – горла,
позіхання – нервів, відрижка – шлунка.

Якщо європейські астрологи виділяють чотири темпераменти, то
буддисти – п'ять: 1. холерик (імпульсивний тип); 2. сангвінік
(емоційний), 3. флегматик (жорсткий, твердий); 4. меланхолік
(тихий), 5. проміжний чи спокійний.

Однак кожна зі стихій існує як би у двох варіантах –
сильному та слабкому, чоловічому та жіночому: ян та інь. Усього виходить
десять – Десять небесних стволів (Тянь Гань) або статичних знаків,
основа китайського календаря та астрології, та Десять головних органів –
до П'яти щільним додається П'ять порожнистих органів (Фу) – жовчний міхур,
тонкий кишечник, шлунок, товстий кишечник та сечовий міхур. Так
виходять Десять основних меридіанів людського тіла, основа
китайської медицини.

Шість і дванадцять

Упорядкуємо ці дві п'ятірки. Недарма сказано "одиниця більше
п'яти" (Мо-цзи): одиниця – це рука, точніше, кисть руки, "узагальнююча"
п'ять пальців. Десять пальців – це дві руки, десять плюс два дає
дванадцять.

Можна підійти до цього з іншого боку. (Недарма поняття "дао"
теж має дві сторони: адже це не тільки дорога, а й процес/> Руху). Десь п'ять, там і шість: китайці не заперечували наявність стихії
повітря. Повітрям дихає людина і все живе; повітря – це
уособлення життєвої енергії "ци" (у різних джерелах її ще
називають "чи" або "ки" – порівн. гімнастика Ці-гун, терапія Ре-ки та
і т.д.).

Щоправда, китайці не включали "ци" до звичайних стихій,
вважаючи, що вона більша, ніж стихія, бо пронизує все світобудову.
Проте все ж таки враховували у своїх схемах, поміщаючи людину як символ
"ці" в середину пентаграми і отримуючи, таким чином,
шестичленну схему. Але кожен член цієї схеми має дві форми – ян і
отже, у сумі знову-таки виходить дванадцять.

На Тибеті пішли ще далі, ввімкнувши повітря (ці)
безпосередньо до стихій і підрозділивши їх на дві тріади: земні
стихії – земля, вода, дерево і небесні – метал, повітря, вогонь. Так
трійки знову впорядковують п'ятірки. Виходить гексаграма:

НЕБО вогонь

метал повітря

——————————————–

земля вода

ЗЕМЛЯ дерево

Ця схема несе на собі явний відбиток буддизму, що прийшов із
Індії, де езотеризм розвивався дещо по-іншому (ближче до наших
уявленням) – згадайте індійську гексаграму, що зображає три
пари богів, чоловіківі жінок, і символізуючу шість почуттів:

Шива
(розум)

Лакшмі _ _ _/_ _ _ Сарасваті
(дотик) / / (слух)
/ /
Брахма /_ _ _ _ _ _ Вішну
(зір) / (смак)

Калі
(нюх)

А подвійна гексаграма, як відомо, також дає дванадцять. Так
виникає комплекс Дванадцяти земних гілок (Ді Чжі) або динамічних
знаків, найважливіша частина китайського календаря та астрології – до речі,
єдина, добре відома на Заході: це 12 циклічних знаків.
Пацюк, Бик, Тигр, Кролик і таке інше.

Однак на Заході справа обмежилася друкуванням найпопулярніших
брошурок на тему, що означає народитися на рік Дракона чи Собаки. А нам
з вами вже ясно, ця система набагато складніша і глибша.

До речі, Дракон у народів Сх. Азії зовсім не схожий на те
огидне чудовисько, яким його сприймають носії нашої
юдеохристиянської культури. У китайців це – втілення світлої
сили символ родючості. У даосизмі Д. – символ творчої сили,
матеріалізована думка. Небесний Дракон уособлює також
гирло Молочної Реки (Млечного Шляху), місце зустрічі частинок
матерії та людських душ.

Китайський (і загальносхідний) календар складається із двох
паралельно поточних періодів: Тянь Гань та Ді Чжі,Десять небесних
стволів та Дванадцяти земних гілок, що в сумі дає
шістдесятирічний цикл. Цикл починається з року Дерева-ян та Щура
(поточний такий цикл розпочався 1984 року). Далі йде рік Дерева-інь та
Бика, далі – Вогню-ян та Тигра, і так далі. Різновеликість обох
періодів (10 і 12) забезпечує ротацію поєднань першоелементів та
циклічні знаки. Так само чергуються статичні і
динамічні знаки місяців та днів року. Докладніше про це можна
прочитати у кн.: Цибульський В.В. Місячно-сонячний календар країн
Східної Азії. М., "Наука", 1988; Клімішин І.А. Календар та
Хронологія. М., "Наука", 1985.

Так виходить основна китайська космограма, що має форму
Світлого престолу Мін-Тан:

+—————————————–+
|5 |3 |1 |
| | | |
| стихія | стихія | стихія |
| дня | місяця | року |
| | | |
|————-+————-+————-|
|6 |4 |2 |
| знак | знак | знак |
| дня | місяця | року |
| | | |
| | | |
|————-+————-+————-|
|9 |8 |7 |
| | | |
| приховані символи стихій |
| | | |
| | | |
+—————————————–+

Далі. До десяти меридіанів людського тіла додаються ще
два – "Повелителя серця" (перикарда)і Трьох обігрівачів (пізніше
були додані т.зв. "чудесні меридіани" та ще деякі, але вони не
включаються до основної схеми). Так утворюється дванадцятисекторне коло
або "черепаха", що становить найважливішу схему членування світу.

Чому черепаха? У Монголії є така легенда:

Давним-давно за старих часів жив-був влучний стрілець-мисливець.
Якось полював він на березі озера та й підстрелив дивовижного
звіра. То була черепаха. Вона впала, підстрелена, і перекинулася,
лежить догори черевом. Підійшов до неї мисливець. Бачить – у чотирьох лапах
грудки глини. Під передніми лапами дорікає уламок дерев'яної стріли з
залізним наконечником, з рота жар пашить, з іншого отвору вода
виливається.

Дивився, дивився мисливець і зрозумів, що земля, залізо, дерево,
вода та вогонь і є ті п'ять першоелементів, з яких складається
Всесвіт. У малюнку, що зображує черепаху, знову "трійки
впорядковують п'ятірки", та 10 статичних знаків з'єднуються з 12
динамічними:

ЧЕРЕПАХА

Південь
голова
Змія Кінь
вогонь-інь вогонь-ян
ЮВ ———— ЮЗ
лапа Дракон / Вівця лапа
вітер (ян) / земля (інь)
/

Кролик | | Мавпа
дерево-інь | | метал-ян
СХІД | | ЗАХІД
Тигр | | Півень
дерево-ян | | метал-інь
/
/
Бик / Собака
гора (інь) ————– порожнеча (ян)
СВ Пацюк Кабан СЗ
лапа вода-ян вода-інь лапа
хвіст
ПІВНІЧ

Ось вам і черепаха – так би мовити, жива модель світу. В одній
тибетській буддійській сутрі сказано:

"Весь Всесвіт уміщається на черепаху. Голова її звернена на південь,
хвіст – на північ, лапи на схід та захід. Південь містить елемент
"вогонь" і відповідає знакам Коня та Змії; захід – це "метал"
або Півень і Мавпа; північ – "вода" або Свиня та Миша; схід –
"дерево" або Тигр і Заєць" (цит. по: Скородумова Л. Дзурхай:
буддійська астрологія).

Для жителів Китаю та Монголії панцир черепахи служив як би
природною гадальною дошкою: навіть книга "І Цзін", як відомо,
перегукується на панцирі черепахи.

І ще він служив символом світової гармонії, непорушного
космічної рівноваги (Терези) – недарма вважалося, що і земля
лежить на спині величезної черепахи. Звідси принцип: не роби нічого,
що може порушити цю рівновагу. Порушення рівноваги є гріх,
вина, розплати за яку не уникнути. Збереження його є
чеснота (де), за яку не належить особливої нагороди. До збереження
рівноваги веде двоєдиний шлях чи дао: дотримання обрядів і
пізнання.

При цьомутермін "де", лише в період ери Овна
що набув значення "доброчини" на кшталт грецької
"калогагафії" ("не зажадання зла"), у більш ранні часи
позначав сакральну, тобто божественну силу,
що вливається тільки в людину, готову сприйняти в себе
божество – згадайте єврейських пророків, грецьких піфій,
шаманів, берсеркерів, християнських святих…

Крім того, коло (черепаха) – це символ циклічності,
повторюваності всього і вся. Тут явна ремінісценція до уявлень
ери Тельця (світ влаштований добре, і міняти його нема чого), але в кілька
іншій формі (світ влаштований так, як він влаштований, і міняти нічого не можна)
– недарма більшість культур Східної Азії описуються архетипом
Терезів, а Терези, як і Телець, будинок Венери.

Китайські меридіани парні, тобто припускають
взаємодія двох протилежних секторів кола,
наприклад, серця та жовчного міхура. Між ними відбувається
обмін енергії. Це означає, наприклад, що лікувати порушення
одного меридіана можна шляхом на інший. Так само
пов'язані між собою та архетипи знаків Зодіаку, наприклад
Овен-Терези. Звідси не дивно, що в епоху Овна
активізувалися багато елементів протилежного архетипу,
Терезів, а в культурі Японії обидва вони представлені майже порівну.

Але повернемося до нашого малюнку. На ньому видно, що серед основних
складових "черепаху" чисел з'явилася вісімка.

Вісімка

–>

На Мін Тані вісімка виходить при врахуванні проміжних
"Румбов" троянди вітрів, а на колі – при символічному зображенні
"середини" (першоелементу землі) у вигляді чотирьох малих секторів, адже
з серединою має межувати кожен великий сектор. Однак малі
сектори набувають таким чином як би самостійного значення, і
таким чином одна велика стихія розпадається на чотири малі:

дерево вітер |
вогонь земля | колишня
метал порожнеча | земля
вода гора |

Уявлення про вісім стихій, чотирьох великих і чотирьох малих,
складових п'яту, виникло в давнину. Однак найбільше
свій розвиток, включаючи імена (згадайте чженмін), тлумачення та
принципи практичного застосування, вісім стихій отримали лише під
впливом буддизму (пор. "восьмичленний шлях морального діяння"),
хоча на його батьківщині, в Індії, роль вісімки як сакрального числа
залишилася доволі скромною.

Термін "порожнеча" також має індо-буддійське походження.
(і, відповідно, значення): це – шуньята, велика порожнеча як
вмістище, сутність Адібудди. Як сказано про це у книзі Дао Де
Цзин:

"Тридцять спиць і втулка складають колесо, але лише порожнеча між
ними становить сутність колеса. Дно та стінки з глини складають
глечик, але лише порожнеча між ними становить сутність глечика.

Знайомий нам Світлий престол(Мін Тан), як ми пам'ятаємо, містить
вісімку: це клітини магічного квадрата без центральної. Разом з
центральній вони дають дев'ятку. Особливо широкий розвиток як одна з
основ теорії пізнання вісімка та дев'ятка отримали на Тибеті, де
вісімковий і дев'ятирічний цикли також опинилися включені в цикл
календарний:

Вісім стихій та дев'ять кольорів

1 вода 1 білий
2 земля 2 чорних
3 залізо 3 синіх
4 порожнеча 4 зелені
5 вогонь 5 жовтих
6 гора 6 білих
7 дерево 7 червоних
8 вітер 8 білих
9 червоних

(Насправді квітів тут шість, деякі повторюються, проте
вони враховуються разом із числом, тобто. зі своїм порядковим
номером, що дає необхідну диференціацію – і незвичну для нас
формулювання).

Щороку, місяць і день перевіряються не лише за 10 статичними.
та 12 динамічним знакам, але також і за 8 стихіями та 9 кольорами. Кожен
людина знає чи може обчислити свою стихію та колір, що дозволяє
визначити для нього вдалі та невдалі дні, вибрати професію або
наречену, і таке інше.

І Цзін

Вісімка лежить в основі викладу відомого матеріалу
трактату І Цзін, він же "Книга змін". Унею описуються 64
гексаграми, що складаються шляхом комбінування восьми основних
триграм. Існує також трактат Нань Цзін – один із найдавніших у
Китаї медичних трактатів, в основу якого покладено дев'ятку: він
визначає 81 складність класичної медицини. Це дало привід нашому
китаєзнавцю В.С. Спірину назвати І Цзін "легким", а Нань Цзін –
"важким" трактатом на тій підставі, що І Цзін, на його думку,
оперує двовимірною, а Нань Цзін – тривимірною схемою членування світу.
Далі він робить спробу розділити чи розподілити таким
чином всі китайські філософські трактати, що, як ми з вами тепер
вже розуміємо, невірно, бо "мірність" у всіх випадках однакова (три
по вертикалі, чотири по горизонталі), відрізняється лише число
облікових елементів. Детальніше див: Спірін В.С. Побудова
давньокитайських текстів. М., 1976.

Трактат Нань Цзін ми через його специфічну спрямованість
розглядати не будемо, хоча ті, хто цікавиться, можуть ознайомитися з ним
у переказі Дениса Олександровича Дубровіна: Важкі питання
класичної китайської медицини, Л., "Аста Прес", 1991.

І Цзін же оперує насамперед вісьмома основними триграмами.
(Ба Гуа), чотири з яких і досі прикрашають державний прапор.
республіки Південної Кореї. Це ті самі вже знайомі нам вісім стихій,
чотири великі і чотири малі, хоча вони називаються трохи інакше:

–>

—–
—– цянь небо творчість
—–

— —
— — кунь земля виконання
— —

— —
— — чжень грім збудження
—–

— —
—– кань вода небезпека
— —

—–
— — гень гора непорушність
— —

—–
—– сунь вітер витончення
— —

—–
– чи вогонь ясність
—–

— —
—– дуй водоймище радість
—–

З восьми триграм складаються 64 гексаграми, кожна з
яких супроводжується афористичним описом. Пізніше, протягом
наступних століть, до них складалися більш менш просторі
коментарі мовознавчого, літературознавчого чи філософського
характеру.

Взагалі, саме афористичність стародавніх книг змушувала
читачів наступних епох постачати їх коментарями в силу
свого розуміння і розуміння – візьміть хоч І Цзін, хоч Старий
Завіт, хоч Авесту. Навіть не надто давня "Кітабе Акдес"
Бахаулли, написана за часів Наполеона III, обросла вже
цілою бібліотекою коментарів.

Мабуть, правий Юліан Костянтинович Щуцький, говорячи, що
спочатку книга І Цзін виникла як склепіння чисто ворожих
правил, практичний посібник з ворожіння. Адже в період ери Овна
скрізь, а в Китаї особливо ворожбити та астрологи вважалися/>державними чиновниками, без консультації з якими не
приймалося жодне важливе рішення.

Однак сама вихідна точка, від якої відштовхувався автор цієї
книги, а саме природна (одна з природних) система членування
світ, вісімка, що носить ще суто земний, монопланетарний характер
(на відміну від десятки, що охоплює вже Сонячну систему),
перетворює І Цзін на першу з відомих нам "енциклопедій" про світ і
людині.

Для подібної "енциклопедії", точніше, для теорії макрокосму та
мікрокосму важливо не так кількість "статей", тобто окремих
випадків, скільки ступінь дроблення, тобто, образно кажучи,
роздільна здатність об'єктиву. У принципі навіть поділ навпіл (ян-інь)
вже дозволяє класифікувати всі речі та явища, об'єднавши їх у дві
великі групи. 64 – це два в шостій мірі, тоді як (повертаючись
до трактату Нань Цзін або, припустимо, до "Книги Великої Таємниці"
/Тайсюаньї-цзін/ Ян Сюна) 81 – це три лише в четвертій
ступеня. Де ж мірність більша?

Таким чином, будь-яка "стаття" книги І Цзін виявляється нехай
коротким (афористичним), але тим не менш вичерпним описом будь-якої
ситуації з точністю до шостого знака після коми, що вже багато.
Цього достатньо як для опису політичних подій у тій чи іншій
країні, так і для аналізу життєвої ситуації окремої людини,і
навіть для прогнозування результатів якогось фізико-хімічного
експерименту. Справді: молекула – раз, атом – два, електрони та
протони – три, всякі там мю-і пі-мезони – чотири, кварки – п'ять,
гравітони – шість…

Однак для того, щоб сьогодні гадати по книзі І Цзін, потрібно
або добре знатися на символіці та символології Стародавнього Китаю,
Чого від не-китаєзнавців вимагати важко, або ж звернутися до
сучасним її інтерпретаціям, де значення кожної гексаграми
прокоментовано мовою нашого часу.

Ще одна проблема стародавніх текстів – зміна свідомості,
точніше, змісту свідомості читачів у кожному новому поколінні.
Змінюється і мова. Тому щонайменше раз на сто років ці
тексти вимагають нового перекладу або принаймні коментаря,
щоб "мета комунікації", як це називається в теорії перекладу,
як і раніше досягалася…

Головний сенс цієї книги, як і багатьох інших книг, сьогодні
полягає не в гаданні. І Цзін пропонує читачеві якусь
методологію пізнання світу, нехай складну та потребуючу уважного
вивчення, але доступну і не-китаєзнавцям, адже основи китайської системи
бачення світу дуже прості та логічні, в чому ми з вами вже встигли
переконатися.

Бажаючі дізнатися про книгу І Цзін, так би мовити, з перших рук,
можуть звернутисядо роботи Юліана Костянтиновича Щуцького, яка вже стала
майже такою ж класичною, як сама "Книга Змін": Щуцький Ю.К.
Китайська класична Книга Змін. М., СПб., АТ "Комплект", 1992.
Про давньокитайську літературу загалом є непогана книга Н.Т.
Федоренко: Стародавні пам'ятки китайської літератури М., "Наука", 1978.
Там наводяться списки спеціальної літератури з цих питань.

Лао Цзи, Будда та Конфуцій

Ми з вами не будемо докладно аналізувати три основні течії
китайської філософії – конфуціанство, даосизм і буддизм, не кажучи вже
про дрібніші школи.

По-перше тому, що, як уже говорилося вище, в основі кожної
з них лежить та сама модель світу. Без знання основи немає сенсу
приступати до частковостей, а знаючи основу, зокрема можна
розібратися та самостійно.

По-друге, тому що подібний аналіз краще проводити в рамках
курсу історії філософії чи релігії, а ще краще – на факультеті
китайської, японської чи тибето-монгольської філології. Релігія та
філософія все-таки різні речі, тим більше, що і нас з вами в цьому
У разі цікавить не філософія в цілому, а лише езотеризм, тобто
одна з філософій або, швидше, один із компонентів будь-якої філософії,
частка якого може бути більшою або меншою.

–>

З погляду езотеризму, до речі, ніщо не може бути
представлено у вигляді частки цілого, що дорівнює ста відсоткам або нулю:
у всякому цілому є місце для чогось іншого, найчастіше – прямо
протилежного. Цей принцип езотеризму виражений практично в
всіх давньокитайських книгах, а в І Цзін – особливо: недарма вона
називається "Книгою Змін", тобто постійної зміни від ян
до інь та назад.

Яка частка езотеризму в основних школах китайської філософії?

Конфуціанство

Конфуціанство – це головним чином вчення для екзотериків, то
є для "зовнішніх": для простих людей, не вчених. Конфуцій же
підкреслює, що звертається саме до всіх без різниці віку,
соціального стану та рівня освіти.

Для забезпечення мирової гармонії наказувалося просто дотримуватися
ритуали (чи), розроблені попри всі випадки життя. Недотримання
ритуалів прирівнювалося до порушення космічної рівноваги та
справді було таким. Щоправда, пояснювати зміст ритуалів своїм
"зовнішнім" послідовникам Конфуцій та його учні не вважали за можливе,
бо для того, щоб зрозуміти їх, була потрібна вченість. До вчених у Китаї
завжди було особливе ставлення, і вони ніби природно утворювали
еліту, що мала знання, недоступне для непосвячених. Еліте ж,
тобто вченим, наказувалося вивчати спадщину давніх, бо ті
"знали сенс всіх речей", ізавдання вченого полягало тільки в тому,
щоб у нього проникнути. Однак їм і самим далеко не завжди вдавалося
виявити цей таємний зміст у стародавніх книгах, перш за все тому,
що нерідко його там просто не було (згадаймо слова Ю.К. Щуцького про І
Цзін). І тоді вони – і в цьому їхня заслуга – сідали писати черговий
коментар, вкладаючи туди свій зміст…

Тексти Конфуція нещодавно були вперше видані російською
мовою. І, хоча мова перекладу місцями кульгає, охочі можуть
звернутися до альманаху "Рубіж" N 1/92, cc. 259-310. Про Конфуцію
є книга Володимира Малявіна, що вийшла у серії "ЖЗЛ" (М.,
"Молода Гвардія", 1992).

Ритуал допомагає спрямувати зусилля свідомості та підсвідомості у потрібне
русло. Він потрібен нездатним, небажаним та початківцям. Вміє
керувати зусиллями своєї свідомості та підсвідомості ритуал не потрібен.

Пам'ятаєте притчу про білого ведмедя? До хворого прийшов шаман і
сказав: я тебе вилікую, тільки не думай про білого ведмедя. З тих
досі хворий не міг думати ні про що крім білого ведмедя.
класичний випадок невміння керувати ні свідомістю, ні
підсвідомістю. Для невміючих найпростіший спосіб "не думати про
білому ведмеді" – ритуал: негайно почати читати мантри, або
молитви, або вірші, які теж завжди мають магічнівластивості.
Хто вміє достатньо побажати забути про білого ведмедя.

Даосизм

Даосизм вже значно більшою мірою вчення для езотериків. Текст
книги Дао Де Цзін звернений саме до тих, хто хотів би увійти до
нечисленну еліту тих, хто "знає" і "вміє". Прямо про це, звісно,
не говориться: автор (Лао Цзи) просто висловлює жаль, що лише
дуже мало хто дає собі труд зрозуміти його слова, хоча зміст їх простий.

Релігійні ритуали даосів, що моделюють зачаття та зародження
душі, були відкриті для багатьох, але небагатьом вдавалося проникнути
у їхній справжній зміст – "внутрішню алхімію" (Ней Дань), про яку
дуже докладно і розумно пише, наприклад, Лу Куань Юй – русявий. пров.
Є.А. Торчинова: Даоська алхімія та безсмертя. СПб., "ОРІС", 1993.
Власна книга Торчинова про даосизм – СПб., 1993 – присвячена
скоріше релігійним, ніж філософським питанням.

Філософська ж суть справи полягає ось у чому. Даосизму
людство зобов'язане формулюванням двох фундаментальних принципів:
Єдиного шляху пізнання та Недіяння. Що таке шлях пізнання (Дао), ми з
вами собі вже більш-менш уявляємо: це визнання видимого і
невидимого, описуваного та невимовного. Якщо про описуване можна і
треба говорити, то про невимовне краще промовчати: так буде
зрозуміліше. Недіяння ж (У-вей)є той самий принцип непорушення
космічної рівноваги, що говорить: не роби зайвого!

Ці найважливіші езотеричні принципи, як ми ще переконаємось, у тій
або іншій формі присутні у всіх релігіях та філософіях, але лише
даосизм виявив їх у всій чіткості та простоті. Щоправда, усвідомити цю
простоту дуже важко; звідси – нерозуміння чи не-до-кінця-розуміння
цих принципів "даосами" Заходу по-перше і нерозуміння даосів
не-даосами по-друге…

Книга Дао Де Цзін виходила російською неодноразово.
З наявних п'яти або шести перекладів на увагу заслуговують два:
науковий переклад Ян Хін-шуна (М., АН СРСР, 1950) та поетичний
переклад Ст. Перелешина (М., "КОНЕК", 1994). Перший гарний
скрупульозною точністю у передачі всіх варіантів значень та
потужним довідковим апаратом, але зовсім незручним, другий
ж, як і оригінал, є справді літературним
твір, а також "досягає мети комунікації" як
священні книги.

Дзен-буддизм

Що ж до буддизму, то на китайській та далекосхідній
на ґрунті на нього чекала особлива доля. Для даосів заклик Будди Шакьямуні до
зреченню всього мирського був нерелевантний, бо вони й так
пішли з світу. А ось вчення про ототожнення суб'єкта та об'єкта як
способі пізнання світу, а також про карму і цикли втілень,
завершуються з'єднанням з Абсолютом,дало новий поштовх розвитку
китайського світогляду.

В даному випадку йдеться про резонанс та дисонанс двох
архетипів: китайської (Венера, Телець-Терези) та індійської (Риби,
принаймні в тій частині Індії, яка межує з Китаєм та
Тибетом). З одного боку, це було взаємне запліднення (Риби
– місце піднесення Венери), з іншого – майже повна переробка
категорій індійської філософії, які не мали аналогів у китайській
картині світу.

Буддійське уявлення про підпорядкованість індивідуального "Я"
Абсолюту, помножене на вже розроблену китайцями концепцію
космічної рівноваги, дало дзен-буддизм – суто езотеричну та
навіть містичну філософію, в якій єдність макрокосму та
мікрокосму розуміється через єдність пізнаваного об'єкта і пізнаючого
суб'єкта: весь Всесвіт міститься в індивідуальній свідомості або,
точніше, у підсвідомості, вона просто уміщається в ньому і стає
тотожна йому, а різницю між ними несуттєві.

Ототожнення – дійсно дуже зручний спосіб пізнання світу
(езотерична філософія), а також впливу на нього (магія),
геніальний у простоті свого принципу, але неймовірно важкий у своєму
практичному здійсненні, особливо для західної людини.

Справді, чого простіше: хочеш пізнати камінь
ототожни себе з ним; хочеш пізнати закони світобудови –
ототожни себе з ними, і так далі. Хочеш, щоб кинджал ворога
вразивйого самого – ототожни себе з кинджалом. Цей принцип,
до речі, є основою багатьох східних єдиноборств.

Так, але як це зробити? Простій людині, особливо європейцю,
дуже важко повністю ототожнити себе з кимось, а тим більше з
чимось: заважає невидимий бар'єр, що відокремлює його дорогоцінну особистість
від зовнішнього світу. Лише коли він, як навчають буддисти, перестає рахувати
її цінною (підпорядкованість індивідуального "Я" абсолюту), йому вдається
подолати цей бар'єр.

Самі китайці (а також японці та ін. жителі Східної Азії) апелюють до
духовного досвіду Будди Гаутами: раз у нього вийшло, отже, і у вас
вийде. Адже кошти, якими користувався, відомі.

Найважливішим із цих засобів є медитація. Саме слово "дзен"
є японську транскрипцію санскр. "Дхьяна" – медитація
(через кит. "чань", що означає те саме).

Далі все дуже просто: медитація плюс усвідомлення закону
рівноваги макрокосму (світова карма) дає перший ступінь пізнання
нескінченного – "відмова від ненависті", як каже Д. Судзукі.
Медитація плюс свідомість карми як мікрокосмічного закону рівноваги
(Індивідуальна карма) – це другий ступінь, "покірність кармі".
Медитація плюс у-вей (принцип недіяння) дає "відсутність прагнень",
третій ступінь пізнання. І, нарешті, медитація плюс усвідомлення дхарми
як телеологічного закону (мети) свого існування – це
четвертаступінь, що називається у Судзукі "покірність дхармі".

Дайсецу Судзукі (1870-1966), японець, найбільший теоретик
дзен-буддизму. Він читав лекції в університетах Європи та Америки,
написав понад 90 книг. Саме завдяки йому західні езотерики –
ті, хто дав собі цю працю, звичайно, – змогли наблизитися до
розуміння дзен-буддизму. Його книжки тепер видаються і в нас
(Судзукі Д. Основи дзен-буддизму. Бішкек, "Одіссей", 1993, або:
Наука Дзен. Київ, 1992).

Іноді кажуть: дзен – це таємне вчення, подане Буддою
Гаутамою лише найближчим із своїх учнів. Насправді в ньому немає
нічого таємного, це лише природний погляд на світ. Той самий
погляд, про який ми говоримо весь час, причому у своєму найпростішому
та чистому вигляді. Як казав один із вчителів дзен, цитований у
Судзукі: "Учення всіх Будд укладено з самого початку в нашому
своєму розумі ".

Він передбачає головним чином роботу духу, і навіть не роботу, а
рівновага духу, що не порушується ніякими зовнішніми факторами. Медитація
та інші вправи потрібні лише початківцям, щоб привчити свій розум до
абстрагування від усіляких перешкод. Як правило, людям у віці до
30 років, до завершення циклу Сатурна, що означає якийсь новий щабель
пізнання, таке вміння абстрагуватися дається важко: надто багато
спокус. Зате потімвоно часто приходить саме, навіть не обов'язково
під знаком буддизму.

Ламаїзм

Наприкінці XIV – на початку XV ст. тибетський монах та філософ Цзонхава
вирішив реформувати існуючу з ХІ ст. буддійську секту кадампа,
бажаючи повернутися до "початкового" вчення, як він сам розумів його, а
також підняти авторитет ченців (лам). Теорія ламаїзму викладається в
108-томних зборах, іменованих "Ганджур".

Ламаїзм як форма Тибету буддизму приділяє набагато більше
увага зовнішніх, другорядних атрибутів вчення. Ідея в її чистому
У вигляді здалася ламаїстам, як і даосистам, занадто простий, бо для
її усвідомлення потрібно як час-вік, а й час-досуг.
Чи багато дозвілля у пастухів Тибету та Монголії?

Звідси, по-перше, посилення жрецтва як особливої групи людей,
відповідальних за Спасіння самих себе та інших.

Звідси і "спадковість" сану великого лами – напевно
багато хто з вас читав одкровення вигнаного далай-лами Ловсанга
Рампо (Третє око. Л., 1991), і ретельна розробка
медитативних вправ різного роду – досягнення кататонії,
левітація, подорожі духу, та надзвичайно деталізована
астрологія, яка враховує набагато більше факторів, ніж, наприклад,
китайська чи навіть індійська; це, нарешті, знаменита тибетська
медицина, розробленості якої можуть позаздрити сучасні
лікарі – згадайте книги Бадмаєва та Позднєєва, трактат Чжуд Ши та
ін,включають найбагатшу номенклатуру лікарських рослин,
пульсову діагностику, облік астрологічних параметрів карти
народження та поточної ситуації. Проте все це викладають лише
ченцям.

Махаянський буддизм, навіть дзен-буддизм у Китаї та Японії
передбачає насамперед відкритість цього шляху, його доступність всім
і кожному, хто дасть собі працю на нього вступити. На Тибеті ж буддизм
швидше хінаянського штибу, що залишає цю можливість лише
присвяченим. Крім того, ламаїзм, хоч і сходить до буддизму, виріс
на ґрунті стародавніх місцевих релігій, починаючи від анімалізму з тотемізмом
у зовсім диких народів і закінчуючи знаменитою релігією бон, вона ж
бон-по.

Саме слово походить. від дієслова 'bod pa, озн. "викликати
богів, закликати духів". Це добуддистський анімістичний культ
божеств, духів та сил природи.

Таким чином, якщо буддизм загалом і дзен-буддизм особливо
припускають максимальне узагальнення, тобто мають характер
езотеричної філософії в її сучасному розумінні, то тибетський
буддизм (ламаїзм) є приватне, спеціальне вчення головним чином
прикладного, тобто магічного характеру. Однак про магію йдеться у нас
піде пізніше.
Het Monster. Історія езотеричних вчень.
Лекція 5. Індія та Персія.

Індія

При всьому багатстві та різноманітності філософських систем, шкіл,
навчань, традицій та напрямів, що існують в Індії, при всій/>чисельності її мов, каст, релігій і сект ми таки можемо
говорити про феномен індійського або навіть індо-іранського мислення,
тому що в основі всіх перерахованих вище варіантів лежить одне і те
ж уявлення про світ, що склалося ще на рубежі ер Тельця і Овна і
настільки досконале та самодостатнє, що будь-які наступні
Важливі новації, чи зароджувалися вони всередині індійської культури,
як буддизм, чи привносилися ззовні, як християнство, просто
відторгалися потім як зайве або "перетравлювалися", будучи розжаловані
у рядові, дрібні зокрема єдиного та неподільного вчення.

Коротко історія розвитку цього вчення чи, точніше, мислення
такою. Свій початок він бере в епосі Тельця – це вже відомий нам
постулат "світ досконалий і міняти його нема чого", – проте свої
теперішні форми воно набуло лише на початку ери Овна, після вторгнення
індо-арійців ("білі витісняють чорних", згадайте теорію Семи рас).
Тяготи цієї епохи завоювань додали до названого постулату другу
Частина: " Людина недосконалий і має змінюватися " . У цьому дусі й були
складено перші "чернетки" Вед. Кінець ери Овна, епоха
остаточного оформлення священних книг та зародження вчення про
Порятунку (VI-III ст. до н.е.) під впливом ери Риб, що настає.
додало до цієї формули третину: "Зміна – запорука Спасіння".
Таким чином, найпізніше до ІІІ ст. до н. цесвітогляд
сформувалося остаточно і далі оскарженню не підлягало, бо ця
формула виявилася настільки всеосяжною, що все більш юні вчення
(зороастризм, буддизм, християнство, мусульманство та ін.) або
накривалися і далеко перекривалися нею як величезною шапкою, або
відкидалися як дурні та примітивні (якщо вони, наприклад, пропонували
змінити не людину, а світ та її пристрій). Езотеричний сенс
цієї формули є очевидним і не вимагає коментарів.

Слід сподіватися, що під час переходу від ери Риб до ери
Водолія до цієї формули буде додано четверту частину, що відповідає
духу нового часу.

Ще раз наголошую, що я маю на увазі тут лише езотеричну,
тобто. вищу, здатну до найвищих узагальнень частина громадського
та індивідуальної свідомості: варто опуститися хоч на сходинку нижче,
на рівень "просто" філософії або релігії, як відразу починаються
суперечки та протиріччя: існує світ чи це тільки ілюзія, який
бог головніший і т.п. Однак саме всепроникний езотеризм індійських
релігій та філософій дозволяє зняти ці протиріччя, завдяки чому
захисники найполярніших точок зору ніколи не опускалися до
з'ясування стосунків із мечем у руках, а визнавали один за одним
право надавати загальний світогляд у будь-які приватні форми. Цього й
не могли зрозуміти багато західних дослідників індійської культури
(див., напр.: Чаттопадхьяя Д. Історіяіндійської філософії. М.,
"Прогрес", 1966).

У чому полягає концепція індійського езотеризму, якщо
цю формулу розгорнути?

Про космогонію давніх народів взагалі та індійців зокрема ми
вже говорили. "Спочатку нічого не було", тобто хаос. Потім у цьому
хаосі почала складатися якась структура, з якої виникло
Світове Яйце – зародок Всесвіту (Міфи Стародавньої Індії. Літ. виклад
В.Г. Ермана та Е.М. Темкіна. М., "Наука", 1975). Якщо підійти до цього
з нумерологічної точки зору (тим більше, що "арабські" цифри,
якими ми користуємося, мають насправді індійське походження),
то хаос очевидно відповідає "нулю".

Однак що слід вважати одиницею – Світове Яйце? Але воно вже
двійково, бо в ньому присутні центр і периферія, "жовток" та
"білок". Однак яйце – ще не Всесвіт, бо воно неживе, поки не
запліднено. А запліднення – це знову-таки одиниця, згадайте
мальовничий міф про лінгам Шиви, що обурює світові води. Можливо,
простіше припустити, що нуль (хаос) також має якісь свої,
"нульові" стадії розвитку?

Думка про те, що яйце нагадує маленьку модель Сонячної
система, що спала людям на думку ще в давнину.
Досліджуючи яйце, вони робили висновки про будову Сонячної системи, та
ці висновки були правильними. Але миз вами вже знаємо, що зв'язок
між обома структурами – не причинно-наслідкова (тобто
не можна сказати, що одне є причиною іншого), а
телеологічна: у нашому Всесвіті все влаштовано по одним
законам (тобто. ці явища мають одну причину).

Ця проста і знову-таки всеосяжна картина створення світу
дуже сподобалася європейцям наприкінці ХІХ століття, після "відкриття Індії"
англійцями. Давно набридло питання: "як розуміти твердження про
шести днях творіння" здалася цілком розв'язною. Є.П. Блаватська
докладно розробила проблему "нульового" стану Всесвіту, виділивши
три стадії розвитку нуля: єдиний абстрактний простір (хаос без
будь-якої структури), знак: коло (знак Сонця без крапки), потенційне
простір всередині абстрактного (зародження структури), знак: Сонце
з крапкою, і незаймана матір-природа (яйце), знак: коло з
горизонтальною смугою.

Тут виникає також цікаве питання про те, що саме
викликало появу структури у хаосі. Стародавні індійці та
пізніші теософи пояснювали це дією деякого
внутрішнього чинника, іманентного хаосу. Нескладна
логічна інтерполяція приводить нас до висновку про тотожність
цього "фактора невизначеності" поняття Абсолюту чи Бога,
який є все, і насамперед природа на всіх своїх
стадіях розвитку, навіть початкових і попередніх.

Не дивно, що приблизно водночас і не без впливу
цих перероблених теософамиіндійських уявлень зародилася
ідея "Великого Вибуху" (Big Bang), яка пояснювала хоч щось у
матеріалістичної картини світу фізиків західної, точніше,
іудео-християнської культури. Вся речовина Всесвіту, зібрана в
точку, аналогічно "потенційному простору", другої стадії
нуля, а Великий Вибух, початок розширення Всесвіту – третього
стадії, "невинної Природи". Про першу стадію, тобто про те,
що було ДО Великого Вибуху, фізикам-матеріалістам говорити
було важко, тому що поняття "хаосу" не можна дати суворого
визначення.

Тим часом нам з вами вже має бути ясно, що фактор,
що зумовив зародження структури в первинному хаосі, тобто
що викликав зменшення ентропії Всесвіту, є швидше
"зовнішнім", ніж "внутрішнім", якщо поглянути на справу з точки
зору теософів та фізиків, тому що виходить зі свідомості
людини, а не Всесвіту: просто кажучи, як ми подумаємо, так
і буде – точніше, так і було (will have been). Я недарма
повторюю у кожній лекції, що історія пишеться ретроспективно.
Адже час – лише одна з функцій Всесвіту, він не
прямолінійно (або, принаймні, не завжди прямолінійно, в
чим ми переконаємося пізніше), тому наша думка може так само
впливати на відносне лінійне минуле, як і на
майбутнє… Коротше кажучи, цим питання про визначення хаосу,
він же питання про те, що було до Великоговибуху, він же питання про
ілюзорності чи реальності Всесвіту стає чисто
схоластичним і втрачає для нас всякий сенс, подібно
знаменитого питання про те, "скільки ангелів вміститься на кінчику
голки" – доки ми не знайдемо відповідь на питання, що є
Істина, – до речі, хто пам'ятає, що йдеться про це у книзі Дао
Де Цзін?

Від Істини народжений Один,
Від одного з'явилися два,
З Двох утворилися Три,
З Трьох – вся безліч речей.

Виходить, Істина – це хаос?

Насправді це, звісно, пастка. Просто з погляду
древніх індійців (і сучасних езотериків) поняття "зовнішній" та
"внутрішній" у додатку до фактора, що спричинив структуралізацію
хаосу, теж не мають сенсу, бо людина присутня в Бозі,
як і Бог у людині…

Постулат про тотожність Бога і людини у тій чи іншій формі
є у всіх релігіях, у чому ми з вами ще не раз
переконаємось. Але ми й так надто ухилилися від теми.

Бачите, скільки думок та асоціацій породжує один, здавалося б
простенький, образ якоїсь давньої езотеричної доктрини. Однак у
тому й річ, що саме ця доктрина склала один з наріжних
каміння нашого сьогоднішнього світогляду, адже всеми, що називають
себе європейцями, американцями, арабами, турками чи греками,
хіндустані, панджабцями, сикхами і так далі, по суті, спочатку
належимо до однієї культури, і лише пізніші нашарування та новації
привели до виникнення безлічі різноспрямованих навчань, кожне з
яких перш за все хапалося за меч, щоб довести свою правоту.

Терпимість і миролюбність індійців, що пояснюється великою мірою
іньським, місячно-венеріанським початком їхньої культури (недаремно навіть
космічна енергія, кіт. ци чи чи, є в індійському розумінні
жіночою енергією – шакті), згодом зіграли для них, звичайно,
погану службу, не давши підняти меч проти завойовників, яких у
історії Індії вистачало. Однак саме ці терпимість та миролюбність,
відмова від меча як засобу вирішення філософських суперечок створили
оптимальне середовище для зростання езотеричних, що нічим не стримується,
релігійних та філософських ідей, які знайшли своїх шанувальників та
продовжувачів далеко за межами Індії – тобто створили те, що
сьогодні називається плюралізмом.

Тому для самих індійців у принципі було байдуже, як
нумерувати стадії світового розвитку. У них не було такого суворого і
урочистого ставлення до символіки чисел, як у китайців чи у
Піфагора. Однак сама символіка була в принципі тією самою: світ
ділиться на три "поверхи" по вертикалі – спочатку небо, повітря та земля,
потім рай(голока), земля та підземне царство (нарака), – і на
чотири сторони світу (вони ж чотири стихії, чотири пори року та
т.п.).

Звідси – безліч тріад і ще більше зошит ("четвірок"):
Трімурті – трійця богів Брахма (творець), Вішну (Зберігач) та
Шива (Руйнувач), Трикарман – три головні обов'язки брахмана
(жертвопринесення, вивчення Вед та благодійність),
Трипітаку – три "кошики", тобто. збірки буддійського канону:
чернечий статут, настанови у вірі та релігійна доктрина, та
так далі; четвірка дає четверорукість і четверолікість багатьох
божеств, чотири шари Вед – Ригведа (веда гімнів), Самаведа (веда
пісень), Яджурведа (веда жертовних віршів) та Атхарваведа (веда
заклинань), чотири обов'язки людини (пурушатхі) – дхарма,
артха, кама і мокша, про які нижче, і пов'язані з ними чотири
етапу життя (ашрами) – учень, домогосподар, пустельник і святий,
чотири епохи-півдня, чотири благородні істини буддизму тощо.

З них для нас важливі у понятійному сенсі чотири пурушатхи,
т.к. з них складається карма.

Насамперед хотілося б розсіяти одне дуже поширене
помилка. Словом "карма" у нас сьогодні називають все, що завгодно: і
спадковість, і "борги", що залишаються нам від минулих життів, і
дхарму (роль), і мокшу (служіння), і кізмет… Найчастіше саме
кізмет, тобтодолю, жереб (від араб. к'см – жереб), що має
значення тільки для цього втілення і ніяк не пов'язане з
втіленнями минулими чи майбутніми.

Тим часом карма – це абстрактне філософське поняття
повсякденного життя прикладене так само мало, як поняття "матерія" – до
столу, за яким ми обідаємо. В індуїзмі це загальна причинність,
подібна до європейсько-грецького поняття "тілос" (кінцева причина),
тому звичайний причинно-наслідковий зв'язок, для якого
передбачається незворотність у часі (спочатку завжди йде причина,
а потім слідство), в області карми не застосовується.

У буддизмі та даосизмі це безособовий закон світової рівноваги,
завжди прагне самовідновлення. Людина може порушити її
у якомусь місці; світ від цього не перекинеться, а людина, як
говориться, зробить гірше собі ж, бо рівновага буде
прагнути відновитись, і людина поплатиться за її порушення. (В
світової міфології описаний один-єдиний випадок настільки глибокого
порушення цієї рівноваги, що світ насправді "перекинувся", але
це було зроблено не людиною).

Дхарма (санскр.): борг, закон, порядок життя. "Дхарма вогню
– горіти, дхарма тигра – бути жорстоким…” (Д. Редьяр.
Психологія особистості). В індійській астрології будинками,
що вказують дхарму людини, рахує. I, V та IX.

АРТХА (санскр. "мета"): громадська діяльність,
спрямована на придбання користі,багатства. В астрології
будинками а. вважаються II, VI та Х. В авестизмі – Арта чи Аша
(Аша-Вахішта), "Краща Правда", небесний архетип порядку та
гармонії.

КАМА (санскр.): любов, чуттєві потяги та пристрасті. У
Індійська астрол. будинками до. вважаються III, VII та XI.

МОКША (санскр.): порятунок душі, звільнення від пут
матеріального світу, одна з найважливіших сторін життя людини та
його завдань у індійській філософії. У інд. астрології будинками мокші
рахує. IV, VIII та XII.

П'ятірки, сімки та дев'ятки як "несучі конструкції"
зустрічаються набагато рідше. Індія взагалі більше тяжіє до парних
числам. Дуже популярна шістка і трохи менша – вісімка. Про
індійській шістці (гексаграмі) ми вже згадували у минулій лекції:

Шива
(розум)

Лакшмі _ _ _/_ _ _ Сарасваті
(дотик) / / (слух)
/ /
Брахма /_ _ _ _ _ _ Вішну
(зір) / (смак)

Калі
(нюх)

До шістки "прив'язана" і система чакр, яка називається на санскриті
" шат-чакра нірупану " , тобто. "система шести чакр", що описує всю
індійську картину світу. Це – схема пристрою мікрокосму та
макрокосму, що лежить в основі всіх "індогенних" навчань – і давніх, і
нових.

ЧАКРА (Chakra, санскр. "коло, диск"): орган астрального (або
ефірного) тіла людини, "перетворювач життєвої енергії". У
індійської традиції налічується шість основних чакр плюс одна
вища, надчакра (Сахасрара). Шість основних чакр розташовані не
на (або в) фізичному, а на ефірному тілі, яке вважається носієм
інформації про фізичне та інші тіла.

Кожна чакра має особливі властивості, що виявляються на всіх.
рівнях, тобто. у всіх тілах. З кожною чакрою зв'язується тж.
певне божество чи іпостась божества, стихія, мантра та шакті.
Мантра, якщо ви пам'ятаєте, це коротке заклинання чи молитва, шакті ж
в даному випадку – жіноче божество, одне з уособлень космічної
енергії шакті.

Кожна чакра має також свій знак або символ, що супроводжується
складною розшифровкою і включає кілька букв алфавіту деванагарі.
Шість чакр охоплюють усі 50 букв алфавіту, сьома ж, найвища,
тисячолістковий лотос, включає кожну букву в 20 повтореннях. До
класичним чакрам відносять (перерахування знизу догори):

1. муладхара – на рівні куприка. Чотирьохпелюстковий
лотос. Це Брахма, що виявляється в богині кохання Каме. Сама
нижня чакра, при активізації якої прокидається канал
кундаліні (від санскр. кундалі – "змія", що служила в Індії
символом краси та сили). Цим каналом життєва енергія
(Шакті) піднімається нагору, у вищі області людського
свідомості,щоб зрештою символи чоловічого та жіночого
початку, Шива і Шакті, поєдналися в космічному блаженстві.
Совр. "інтегральна" йога займається вправами, спрямованими
на прокачування цієї енергії знизу вгору та зверху вниз. Стихія –
земля.

2. свадхістану – лише на рівні лобка. Шестилепестковий лотос.
Вишну. Стихія – вода.

3. Маніпура – на рівні сонячного сплетення.
Десятипелюстковий лотос. Шива, що виявляється в образі
Юпітеріанського божества-громовержця Рудри. Стихія – вогонь.

4. анахата – між сосками. Дванадцятипелюстковий лотос.
Шива-Харікодра (Шива в образі Вішну та навпаки). Стихія –
повітря.

5. вішуддха – на рівні щитовидної залози. 16-пелюстковий
лотос. Садашива (Шива-ардханарішвара, тобто андрогін). Стихія –
акаша (ефір, творча сила).

6. аджна – трохи вище за перенісся. Двопелюстковий
лотос. Парам-Шива (Всевишній Шива). Стихія – уявна,
неартикулируемая мова (манас).

7. сахасрара – над маківкою. Тисячелепестковий лотос.
Обитель чистої свідомості Шиви, злиття індивідуального та
світового розуму, чоловічого та жіночого початку.

У наші дні езотерики працюють не лише з класичними родинами.
чакрами, але й з деякими додатковими – акітрою, двадасарною
(Манас-чакрою), Лалана та Сома-чакрою та ін. Детальніше див: Woodroffe,
Джон. The Serpent Power. Madras 1918, 1958; Раджнєш, Бхагван Шрі.
Медитація: мистецтво внутрішньогоекстазу. Rajnesh Foundation, Poona,
1977; Каптен Ю.Л. Основи медитації. СПб., "Андрєєв та сини", 1991.

Уявлення про "просторово-часову замкнутість світу", про
циклічності всіх його проявів сходить, як ми вже говорили, до
" Таврійському " мисленню, тобто. мислення ери Тельця, елементів якого
в індійській культурі збереглося чимало. Виразом цього
уявлення є мандала – символ вічного круговороту
часів та подій, сонячного року, втілень та перевтілень,
модель Всесвіту, що зображується у вигляді кола з вписаним до нього
хрестом або квадратом, що позначає сторони світла.

Тим самим словом позначаються, до речі, і " кола " , тобто. розділи
Ригведи, а тж. деякі інші кола – наприклад, небесне коло
Зодіаку і все, що до нього належить. Так, у відомого астролога і
філософа-езотерика Дейна Редьяра (Rudhyar) є робота,
озаглавлена "Астрологічна мандала": у ній наводяться
образні описи властивостей кожного із 360 градусів Зодіаку.

Отже, познайомившись коротко з основами індійської езотеричної
Розглянемо етапи її розвитку.

"Природна релігія" ВЕДАНТИЗМУ приблизно до середини ери Овна
(VI-III ст. до н.е.) змінюється Брахманізм, який розробив вчення про
світовій душі (брахмані), про карму та реінкарнацію (перевтілення). У
це ж час складається система каса, що створює свого роду
"стрижень" у раніше аморфному (венеріансько-місячному) індійськомусуспільстві.
Ця система забезпечувала езотеричність (тобто в даному випадку –
недоступність для непосвячених знань Вед і вищих ступенів
самовдосконалення для жінок та членів нижчих каст. Стати саньясі
(святим) міг і зобов'язаний був лише брахман. Закони Ману.
М., "Наука", 1962; перевид. 1992).

До кінця ери Овна з брахманізму виділилися шість ортодоксальних.
і цілий ряд неортодоксальних навчань:

– веданта: істинним буттям має лише брахман (світова
душа), все інше є прояв божественної ілюзії (майя);
викладено у "Брахмасутрі" Бодараяни;

– міманса: істинним буттям має тільки реальний світ, ніякий
світової душі немає; світ керується кармою та пізнаваним розумом;

(і можна нескінченно сперечатися про те, чи ілюзія наш світ чи
не ілюзія, наводячи незліченну кількість доказів, але
справжньому філософу-езотерику ясно, що мають рацію і ті, й інші,
бо немає різниці між ілюзією та не-ілюзією, немає межі між
світом видимим і світом невидимим – або, точніше, ця різниця
несуттєва, ця межа переборна; до кінця ця думка
додумана, як ми пам'ятаємо, у дзен-буддизмі, а й інші філософії
вчили долати її, хоч і кожна по-своєму…)

– санкхья: вчення про страждання та звільнення від нього;

– йога: дериват санкх'ї,вчення про вдосконалення тіла та духу.
Поділяється на вісім анг (східців):

яма]
няма ]
асана] крийяйога
пранаяма ]
пратьяхара ]

дхарана ]
дхьяна] раджайога
самадхи ]

Детальніше див., напр.: "Йога-сутри" Патанджалі та "Вьяса-бхашья".
Пров. та ком. Є. Островської та В. Рудого. М., "Наука", 1992;

Про йогу та її застосовність у нас, "на Заході", процитуємо
доктора Фрідріха Феєрхофа – "Астрологія як основа терапії",
уривки друкувалися в журн. "Наука та релігія", N 1/94:

"Сам факт все більшого впливу великого вчення йоги
на розвиток народів Заходу видається дуже втішним у тому
відношенні, що за його допомогою вища, духовна природа людини
здатна здобути перемогу над його низовинною емоційною і
фізичною сутністю.
Така єдина справжня мета справжнього йога. Однак
схильна до всіх пристрастей природа людини Заходу занадто часто
перекручує її зміст: він або починає безжально і
безрезультатно катувати своє тіло, бажаючи шляхом аскези змінити
егоїстичну спрямованість своїх психічних сил, або
намагається використовувати свої психічні здібності для
фізичного зміцнення організму
Поки що виконання дихальних вправ служить лише
оздоровленню та зміцненню тіла для того, щоб зробити його більш
слухняним духом, це вважатимуться цілком виправданим; однак у
більшості випадків тут переважаютьінші мотиви – незріле та
небезпечна цікавість щодо надчуттєвих переживань,
зухвале прагнення до психічної та магічної влади тощо. У
таких випадках неминуча катастрофа: безглузде форсування
психічних і нервових центрів мстить за себе, слідом за
перенапругою наступають нервові розлади та захворювання,
депресії, психози; у найкращому разі справа закінчується
екзальтованістю та "надломом".
/…/ Досвід показує, що ті самі психічні
вправи, що завершуються для людини східної (напр.,
індійця або персу) блискучим успіхом, для європейця можуть
виявитися буквально згубними. Причиною цього є відмінність
уродженої конституції окремих рас, обумовлене їх
історичним розвитком; організм європейця у багатьох випадках
просто відмовляється переносити такі вправи, – напр.,
прийоми "Таттв" або глибокі дихальні вправи.
/…/ Індійці тисячі років жили у певному кліматі та
певних умов, у багатьох відносинах прямо
протилежних нашим. Вони виробили певний тип мислення,
по-своєму високий, але зрештою по-різному впливає
на певні типи індивідів. Тому для нас марно
намагатися йти їх шляхом, хоч і веде їх до вершин окультних
знань, але для народів Заходу так само мало прийнятним, як
вівсяна дієта – для лева”.

– і, нарешті, вайшешика та ньяя (астика-ньяя): схоластичні
системи, що намагалися вкласти всі стародавні та нові уявлення в
строгі схеми, що, звичайно, не так просто зробити.Ці схеми так
або інакше сходять до шат-чакра нірупану, обростаючи лише деякими
додаваннями. Подробиці можна знайти в будь-якій книзі з індійської
філософії.

Ці вчення були як би "прийняті в сім'ю" індійських філософій,
т.к. вони не претендували на значення та роль релігій. Навчання ж,
претендували щось більше, тобто. породили нові релігії або
секти, вважаються " неортодоксальними " , тобто. виходять як би за рамки
офіційної доктрини.

Це, по-перше, ТАНТРИЗМ (від санскр. тантру – "потаємне,
магія"): ряд сект і шкіл з особливими обрядами, що сягають давніх
культів родючості. Їх відрізняє насамперед езотеричність обрядів,
несумісність з брахманістичним ритуалом, уявлення про чоловіче
та жіночому енергетичному початку. Спілкування статей розглядалося як
містичний акт, в результаті якого обидва партнери набувають частини
космічної енергії (шакті). Багато елементів тантризму було прийнято
ламаїзмом, про який йшлося у попередній лекції.

Далі це, звичайно, БУДДИЗМ у своїх первісних формах,
вчення принца Гаутами. Буддизм розробив вчення про сансара, тобто.
кругообігу нашого звичайного життя, включаючи перевтілення та повторні
народження, неминуче пов'язані з стражданнями, і нірвані, тобто.
"погашення спраги", залишення радостей цього світу, завершення
кругообігу страждань та поєднанні з абсолютом.

Це вчення було сформульовано у вигляді "чотирьох шляхетних
істин": 1) все – цестраждання; 2) у страждання є причина; 3)
страждання можна покласти край, 4) існує шлях, що веде до
припинення страждання.

Цей шлях включав, у свою чергу, чотири стадії медитації або
"ступеня релігійного занурення". Адепти, які освоїли ці стадії або
ступеня, що пройшли черговий цикл життя (ашрами, див. вище), також
поділяються на різні "ранги" за своєю святістю (див., напр.,
Пішель Р. Будда, його життя та вчення. М., 1911, репринт 1991).

При цьому з містичного буддійського арсеналу видалялася як вся
палітра традиційних індійських вірувань, що включали шанування
безлічі божеств та їх іпостасей, так і власне людська
особистість як учасник будь-якого мирового процесу, т.к.
найважливішою запорукою переходу до нірвани (Спасіння) вважалася відмова від
будь-якої результативної діяльності (той самий принцип недіяння). А це
суперечило системі каст, яка вимагала від кожного
члена суспільства цілком певних та цілком результативних
дій.

Однак з езотеричної точки зору буддизм був кроком уперед,
тому що пізнання закономірностей світу видимого і невидимого
дійсно вимагає відмови від втручання в дію цих
закономірностей (відомий постулат про вплив експериментатора на хід
експерименту). Тому на традиційному індійському ґрунті буддизм
великого поширення не набув і на початку ери Риб був витіснений
індуїзмом – новітньою формою стародавньої індійськоїрелігії, проте дав
безліч варіацій на периферії індійського ареалу.

Ще до цього він розпався на два великі напрямки: махаяну та
хінаяну.

Махаяна (санскр. "Велика Колісниця"): найбільше
напрям буддизму, "Великий шлях Спасіння", пошир. в Індії,
Китаї, Кореї, Японії. На відміну від Хінаяни вважає, що Спасіння
може досягти кожен, хто слідує завітам Будди Шакьямуні і живе в
кохання з ближніми. Носить більше езот. характер, ніж Хінаяна.

Хінаяна (санскр. Hinayana, "Мала колісниця"): "Малий шлях
Порятунок", менший, ніж Махаяна напрям у буддизмі, за традицією
рахує. більш раннім. Пошир. у Бірмі, Таїланді, Шрі Ланці. Будда в
х. – історична особистість, приклад для наслідування, а не Спаситель,
бо ніхто нікому не може допомогти ні очиститись, ні звільнитися. Для
осягненні істини пустельництво рахує. практично обов'язковим. Це
означає, що Спасіння можуть досягти лише небагато.

Джайнізм, що спочатку представляв собою одну з сект
буддизму, нині є самостійною релігією. Традиційно його
першим "пророком" вважають Махавіру, старшого сучасника Будди,
однак корінням він сягає давніх, ще тотемістичних вірувань
жителів Індії (на зразок ламаїзму, що увібрав у себе елементи стародавньої
тибетської релігії бон). В езотеричному плані він, мабуть, найбільш
повно висловив думку про відносність будь-яких людських
визначень, що даються явищам макрокосму та мікрокосму,визнавши, що
будь-яка річ існує і не існує одночасно, питання лише в
те, що під цим розуміти.

Крім того, джайнізм вважає неодмінними атрибутами будь-якої душі
(індивіда) досконале знання і вища блаженство, непрояв же
того й іншого у кожному окремому випадку є результатом порушення
індивідом своєї карми. Вищою метою джайністи називали визволення
від вантажу карми шляхом подвижництва, найважливішим елементом якого
вважали непричинення шкоди (ахімсу).

Персія

Релігія парсів, предків жителів Ірану, також має
дуже древнє коріння, тобто. сходить до ранніх індо-іранських
анімалістичним та тотемічним культам. Стародавні парси шанували
стихії та їх втілення – вогонь, воду, каміння, вітер, робили
жертвопринесення, поклонялися божествам сонця та місяця.

Вогонь вважається найпотужнішим, а в деяких теоріях – і
найдавнішою із стихій. Вогонь, що очищає, цей каббалістичний
Еш-Мезареф, якнайкраще відповідає задачі Спасіння, бо він
звільняє від скверни. Тому і зороастризм, що прийшов на зміну
чистому стихії- та вогнепоклонству, не зміг відмовитися від культу вогню.

ЗОРОАСТРИЗМ як вчення Зороастра (не будемо вдаватися до деталей
питання про особистість Зороастра та час його життя) склався до кінця
епохи Овна, тобто. до VI-V ст. до н. У всякому разі, він уже був
поширенийу державі перського царя Кіра (558-529 до н.е.), та
євреї, що перебували в цей час у полоні в завойованому Кіром Вавилоні,
встигли дещо перейняти з релігійної філософії зороастризму. До того
А часу відноситься і оформлення перших текстів "Авести".

У Державній (колишній Ленінській) бібліотеці є
видання "Авести" німецькою мовою: Avesta. Die heiligen Buecher
der Parsen. Brl.-Lpz. Verl. De Gruyter, 1924. Російською мовою
ці тексти досі не виходили. В принципі вони
цілком і не збереглися: з 21 книги, що існували при
Сасаніда, тобто. у Середньовіччі, до нас дійшли лише чотири, з
них лише одна (Вендідад) без перепусток і втрат. Є,
втім, переклад вибраних гімнів: Стеблін-Каменський І.М.
Авеста. Вибрані гімни з Відевдата. М., 1993.

Дуже багато в іранській картині світу подібно до уявлень
древніх індійців – коріння загальне. І, хоча функції божеств та інших
елементів міфології у парсів нерідко змінюються прямо
протилежні порівняно з індійцями, спорідненість їхніх імен та назв
очевидно.

Порівн. санскр. артха та авест. аша – закон світової
необхідності, санскр. Яма та авест. Йіма – бог підземного
царства, але санскр. Дева – "бог" та авест. "даева" – злий дух,
руйнівна сила (пор. вантаж. дів).

–>

Початкові суспільство та культура іранців носить, на відміну від
індійський, яскраво виражений марсіанський характер (поклоніння вогню,
завойовницькі війни, які не припинялися протягом століть, "культ"
особистості замість відмови від неї і т.п., нарешті, Лев із шаблею та
Сонце в гербі сучасного Ірану), тому відмінностей між ними
досить багато. Не розглядаючи їх у всіх подробицях, відзначимо дві
ідеї, важливі не тільки в догматичному, але великою мірою і в
філософський план; можливо, вони були сприйняті іранцями у сусідніх
семітських чи навіть більш віддалених східноафриканських племен: це
ідея чистилища та ідея благодаті.

Не стверджуючи, що обидві ці ідеї проникли до Ірану саме з Африки,
все ж таки нагадаю про дуже поширену гіпотезу походження всіх
людських рас саме з африканського континенту (а з урахуванням теорії
Семи рас – з "чорного" континенту Гондвани), а також процитую
іранського письменника Голамхосейна Саеді: "Культура суахілі більше, ніж
будь-яка інша, вплинула на звичаї та традиції населення південного
узбережжя Ірану" – цит. по: Жуков А.А. Культура, мова та література
суахілі. Л., ЛДУ, 1983.

Чистилище, авест. чинвад (Chinvad), Чинвато-Перера, пізн.
Серат: чарівний міст, плоский та вузький, як меч. Пройти через нього
можуть лише ті, хто був праведний і вірно служив Богові. Коли на міст
вступаєгрішник, він повертається, перетворюючись на вістря.

Чистилище (лат. Purgatorium): у пізніших монотеїстич.
міфологія – місце, проміжне між раєм і пеклом, "перша
інстанція", де душі померлих постають перед судом, який оцінює
їхні земні відносини. Зачатки поняття ч. були вже у давніх народів
(Див. Елісійські поля, Бардо, Біфрест). Розвиток поняття п.
отримало в епоху Риб: міст Чинвад у зороастрійців, що пропускає
лише праведників, від них – уявлення про "міст товщиною в
волосся" у мусульман (сама людина пройти по ньому не може, його
повинен перевезти той верблюд, баран чи осел, якого він при
життя пожертвував Аллаху), римсько-катол. уявлення про Ч. як
приношенні очисної вогненної жертви (нім. Fegefeuer). Суперечка
про Ч. був однією з причин розколу Вселенської церкви на
католицьку та православну (Православ'я Чистилища не визнає).

Благодать (грец. 'h charisma, лат. gratia, др.-євр. BERACHA,
араб. Baraka); сучасні росіяни часто називають її "благістю",
т.к. старовинне "благодать" для них швидше здається рівнозначним
"Кайфу", але термін є термін: це – найважливіше езотеричне
поняття, що означає особливу божественну силу, що посилається людині.
Передається людині від божества у вигляді еманації чи під час свщ.
таїнств (містерій) від інших носіїв благодаті, і може бути таким
ж чином відібрано (можна згадати перського героя Афрасіаба, за
свої злочини позбавленого благодаті богинею,позбавлення сану та
відлучення від церкви у християн тощо).

У християнстві зап. отці церкви вважали благодать
єдиною умовою Спасіння, а сх. поряд з нею допускали і
свободу волі (пелагіани). У зороастрійців хвора (фарн)
вважається еманацією божественного вогню, "доброю часткою", озн.
нагороду і в земному житті – влада, багатство, як і бераха
(Йідд. броху) у іудеїв. У мусульман носіями небесної
благодаті (барака) вважалися суфії та інші "стовпи віри"
(Аятоли, шейхи).

Греч. харизма, що в давнину означало "дар богів" (або
богам – у вигляді жертви), нині вживається для позначення дару
служіння ідеалу або просто дару спілкування з людьми
("Харизматичний лідер"). У совр. культурах поняття благодаті
має свої відмінності: фр.-англ. grace, нім. Gnade швидше означає
"милість Божу" (милосердя, mercy, грец. to "eleos), як і в
сучасному юдаїзмі (івр. ПESED, "благовоління", звідси хасид).

Скільки не шукав, в індійських трактатах (і давніх, і
сучасних) я ніде не знайшов поняття, яке хоч почасти
відповідало б ідеї благодаті. Звичайно, у різних мовах і
культурах його зміст по-різному, але ядро все одно одне. А у
індійців, починаючи з Вед і закінчуючи працями Крішнамурті, є все, що
завгодно: божественна сила, прана, шакті, асхіма, праведність, – крім
благодаті.

–>

Це тому, що "носіями божественної сили" в індійців
вважалися (і зараз вважаються) не окремі люди, які заслужили її
тим чи іншим чином, а всі члени касти брахманів по праву
народження. Якщо ти навіть кшатрій (воїн, патрицій), то будь хоч хоч
сорок разів герой, тобі не пізнати найвищої благодаті. І навпаки, навіть
вчинивши злочин, "двічі народжений" може втратити звання
брахмана, але не втратить своєї причетності до вищої благодаті (порівн.
дворяни-декабристи, позбавлені "прав стану", але не втратили
вродженої шляхетності).

У цьому сенсі виділення зороастризму із протоведичної релігії
було кроком уперед, бо давало можливість порятунку не одній
тільки касті обраних, а взагалі всім, хто прийняв вчення.

Ще одна відмінність індійського та перського світогляду
полягає у визнанні існування пари верховних божеств, бога
добра Ормузда і бога зла Арімана як двох незалежних початків, кожне
у тому числі розповідає своїми справами: один – добрими, інший злими.
Тому персів часто дорікають у дуалізмі. Однак цей дуалізм
відносний, бо і Ормузд, і Аріман насправді суть "небесні"
близнюки", діти бога вічного та нескінченного часу – Зрвана, хоча в
"Авесті" він згадується лише побіжно.

У самому зороастризмі езотеризму небагато, та й то це здебільшого
частини елементи все тогож індо-іранського світогляду. Набагато
езотеричніше зороастризму його деривати – "єресі" та новітні вчення
(Напр., "Так говорив Заратустра" Ніцше), одне з яких прямо
звертається до Зрвану: це ЗРВАНІЗМ (зерванізм), вчення про нескінченне
часу.

Зрван, тж. Зерван, Зурван (піхл.; вірменськ. Зруам, Зруан; англ.
Zurvan, Zervan): З. Акарана, "Необмежений Час", верховний бог
зрваністської міфології (Іран), персоніфікація навіть не стільки
часу, скільки принципу космічної рівноваги (ваги, на одній
чаші яких є добро, на іншій – зло). За однією з версій
взагалі двостате божество, андрогін, який "не знав навіть, що
твориться в його утробі". Сприймається як нескінченний час, тоді
як світ закінчений і приречений на загибель. Творці світу – сини З.
Ормазд і Аріман, але час могутніший за обох, тобто. добра та зла. З
Персії цей культ проник у Сирію, Палестину та Єгипет (Еон). Феодор
Мопсуестійський зв. його "Тихе" (грец. н tychh – "Жереб", "Доля").

Феодор Мопсуестійський (пом. 425) – великий екзегет
Антіохійської школи, учень Павла Самосатського. Вперше дав
докладні коментарі до всіх книг Біблії і склав "відповіді"
щодо всіх єресей. У 553 р. (на V Вселенському соборі) сам
засуджений як єретик (несторіанін) за те, що визнавав в Ісусі
дві природи, божественну та людську. Склав працю "Про магів
у Персії",короткий виклад якого дається у Патр. Фотія (бл.
820-891).

У період пізньої античності зрванізм був поширений тж. на
Сицилії і в Сирії "серед магів", як пише Бартел Ван-дер-Варден
(Пробуджена наука II. Народження астрономії. М., "Наука", 1991).
Однак у самому Ірані прихильники релігійної секти зірванітів були в
зрештою пригнічені Сасанідами, і в даний час їх майже не
лишилося. Однак їхні філософські погляди, ближчі до езотеризму,
ніж філософія власне "Авести", і сьогодні дають непогану їжу для
роздуми.

Іншою не менш цікавою в езотеричному плані сектою були
МАНІХЕЇ.

Мані-Зендіг, Манес син Патала (лат. транскр. Manes або
Mani, 216 – прибл. 277): засновник маніхейського вчення. Вважає.
себе учнем Фарідуна. З'явився в Ірані за Шапура, сина
Ардешира (2-й цар Сасанідської династії), заперечував Зенд-Авесту,
за що він сам і його послідовники прозвали "зендигами"
(Звідси араб. Зіндік – "віровідступник"). Називав себе наступником
Будди, Зороастра та Христа.

По аль-Балхі, Мані втік від переслідувань Шапура до Китаю,
де заснував секту абахітів. Онук Шапура, Бахрам, повернув Мані в
Іран пообіцяв легалізувати його вчення. Той повірив, і маніхеї
вийшли із підпілля. Бажаючи вчинити "по-царськи", Бахрам влаштував
релігійний диспут, і Мані визнали переможеним. Цар запропонував
йому зректисясвоєї віри чи померти. М. вибрав смерть. З нього
здерли шкіру і набили її соломою – "і ось чому кожному, хто
виявиться главою зендігів, шкіру набивають соломою "(Ібн аль-Балхі."
Фарс-Намі). Послідовників М. ув'язнили в темниці, а тих, хто не
зрікся, стратили. Біруні (див.) зв. його Курбікос ібн Фаттак; у
римлян він зв. Корбіцій (Corbitius).

Маніхейство було своєрідним синтезом власне
перських, шумеро-вавилонських та християнських (гностичних)
поглядів. На відміну від зірванітів і власне зороастрійців, маніхеї
були істинними дуалістами: вони вважали добро і зло (світло і пітьму, бога
і диявола) двома абсолютно самостійними та рівноправними засадами,
представленими як у Всесвіті, так і в людині.

З сучасної точки зору це був езотеризм "без верхівки", так
і не досягла стадії "плероми" (повноти) через відмову від визнання
Одиниці (Абсолюта): їхня космогонія починалася відразу з двійки. У
порівняно із зрванізмом він, звичайно, менш розвинений, проте більш
мальовничий і містить принаймні одну важливу концепцію,
якій нам ще не раз доведеться повернутися – назвемо її умовно
"Повстанням Люцифера" (іноді її ще називають "війною богів").

Її зміст такий. Зло (Люцифер, Аріман, диявол – неважливо,
чи самостійна сила чи неблагополучний "33 відділ" Творіння,
якщо хтось читав Сьовалла іВаллео або бачив фільм) одного разу
повстало проти Добра, бажаючи очолити Всесвіт. І це йому
майже вдалося, але його остаточна перемога означала б колапс
Всесвіту, тому набрав чинності закон космічної рівноваги
(в іудео-християнських міфах персоніфікований як
архістратига Михайла), і зло було повалено, катастрофа
запобігти.

Маніхеї робили з цього висновок, що Аріман, зазнавши невдачі в
макрокосмі, щоразу намагається взяти реванш у мікрокосмі, тобто
спокушає кожну окрему людину, намагаючись позбавити її "образу і
подоби Ормуздова", тому завдання людини – шукати шляхи до
відновлення цього образу.

Ще маніхеї проповідували аскетизм і безшлюбність, виступали проти
вогнепоклонництва (зороастризму). Існувало 6 "Книг Мані" на
сирійською та 1 на середньоіранській (парфянській) яз. ("Книга гігантів",
"Шапуракана" та ін); не збереглися. Погляди маніхеїв знайшли потім
багатьох послідовників на Заході та Сході, проте самі вони, як
вже говорилося, були знищені.

У наші дні зороастризм як такий зберіг здебільшого
суто релігійний характер, втративши філософські елементи. Це не
дивно, т.к. державною релігією в Ірані зараз є
іслам шиїтського штибу, а зороастрійські громади, порівняно
невеликі, розкидані по всьому світу. Зороастрійцям (так само, як
циганам) "ніколи" займатися езотеричною філософією.

Сучасна ж філософія "АВЕСТИЗМУ", що існує, здається,/>тільки в європейській частині Росії, являє собою переробку
давньоіранських міфів (індійські джерела яких впадають у вічі
майже всюди).

Один із цих міфів, що відштовхується від історичного факту –
приходу індо-іранських племен звідкись з півночі – і враховує досвід
нацистського вчення про арійську расу, дав на нашому ґрунті своєрідну
теорію про Арктогея.

АРКТОГЕЯ: 1. В авестійській (і деяких інших) езот. історіософії
– Найдавніший праматерик, предпол. прабатьківщина людства (П. Глоба).
У совр. європ. націоналістів – батьківщина північної (нордичної) раси,
носії вищої культури, протип. Гондвані як батьківщині південної
раси. Зустрічний рух цих рас дало всю різноманітність культур,
проте вищі форми культури та цивілізації виникали там, де
переважали "арктоїди". Детальніше див, напр.: Дугін А.
Гіперборейська теорія (досвід аріософського дослідження). М., 1993.

Шамбала

Якщо у нас є ще час, ми можемо розглянути легенду про
Шамбалі, що знайшла настільки широкий відгук у серцях багатьох сучасних
росіян.

Шамбала, Шамбхала, в зап. літ. тж. Шангрі-Ла (санскр. Cambhala,
англ. Shambhala або Shangrila): за ламаїстичними уявленнями –
легендарна країна, в якій зберігаються найвищі магічні таємниці
тантризму та буддизму. Опанування цих таємниць – пристрасне бажання
ламаїста, тому Ш. сприймається як уособлення світу майбутнього
Будди Майтреї. За легендою,Ш. була царством у Середній Азії. Її цар
Сучандра побував у Південній Індії, щоб набути знання. Після
мусульманського вторгнення до Середньої Азії в ІХ ст. царство Ш. зробилося
невидимий для людських очей. Тільки чисті серцем можуть знайти до
їй дорогу. Але в недалекому майбутньому цар Рудрачакрін вийде з неї.
разом зі своїм військом і його ватажком, щоб після великої
битви встановити на Землі нову духовну спільноту.

Подібні легенди існували (або існують) у багатьох народів:
російські Біловоддя і Град Китеж, якоюсь мірою німецька Вінета
і таке інше.

Насправді Шамбала – це лише егрегор, інформаційне
поле, створене ще й виключно західним езотеризмом: це
свого роду мрія про ідеальне суспільство, в яке увійдуть тільки
найкращі з "посвячених". Однак оскільки більшість із тих, кого на
Заході оголошували "найкращими", виявилися людьми скоріше безсовісним, то
та їх інформаційне поле в наші дні значно втратило свою
первісну ясність та чистоту.
Het Monster. Історія езотеричних вчень.
Лекція 6. Екзотичні культури

На периферії технічних цивілізацій досі існують
спільноти або навіть цілі культури (і їх не так вже й мало), в силу
різних причин не тільки зберігають у собі риси попередніх епох –
ери Овна,ери Тельця або навіть ще більш ранніх, – але й ті, що надали
цим рисам можливість "пережити своє століття", зробити як мінімум
один, або навіть кілька додаткових, " надпланових " циклів розвитку.

Перша частина цього становища, тобто. збереження в них багатьох характеристик
глибокої давнини, радує етнографів, археологів та інших вчених,
реконструюють історію людських суспільств. А нас з вами більше
цікавить друга частина, яка має на увазі не так реконструкцію
елементів розвитку цих суспільств – бо, як ми вже переконалися, усюди
на Землі вони були більшою чи меншою мірою однакові – скільки
роль і місце цих культур у нашому сьогоднішньому житті в цілому та в
езотеричної філософії зокрема.

Роль і місце цих культур сьогодні багато в чому нагадували б
роль лапутянських безсмертних у Свіфта, які гідно прожили один
людський вік, а потім кілька століть перебувають у повному
маразмі, або долю однорічної рослини, висадженої в горщик і
залишеного на зиму в теплому приміщенні – до Різдва таке
рослина набуває химерних, не властивих їй форм, а до
Масляна видихається і вмирає, – якби не потужна основа цих
культур, єдина з усіма іншими, пізнішими, вірна вже в
силу своєї простоти та краси.

Всі подібні культури ми, природно, розглянутине
зможемо; я перелічу лише ті, які є важливими для
розуміння їх важливої значимості.

Почнемо з культури, найближчої до нас географічно. Як
відомо, на самому краю нашого простору-часу ("від варяг до
греків" та підручників історії з 5 по 10 клас) знаходиться Єгипет –
недаремно європейці стільки століть вважали його найдальшою та самою
найдавніша з цивілізованих країн. Про Єгипет ми вже говорили,
спробуємо тепер заглянути його межі.

Стародавній Єгипет був великою країною. На сьогоднішніх картах його
територія поділена на кілька частин, найбільшими з яких
є власне Єгипет (північна частина Стародавнього) та Судан (південь)
Стародавнього Єгипту).

У Судані живуть різні племена, і протягом останніх
двадцяти століть у ньому відбувалися різні дивовижні речі (наприклад,
поява месії – махді, про яку ми, можливо, ще поговоримо).
Одне з цих племен називається Бамбара. Це звичайні чорношкірі,
гарної статури, вони живуть також у Малі та деяких інших
країнах Африки, що до складу Єгипту ніколи не входили.

Для початку звернемося до космогонії бамбара – природно, у
скороченому вигляді, щоб усвідомити головне. Викладається за: Арсеньєв В.Р.
Звірі – боги – люди. М., 1991.

Мир стався з первинної порожнечі (тобто все того жхаосу,
визначення якого знайти ніде неможливо. Але ми по ходу справи
таки спробуємо). Порожнеча видала звук, через що виник її двійник.
Від їхнього з'єднання виникла волога речовина (вода), а потім сталася
вибух (! – що ми говорили про Великий вибух?), що породив тверде
речовина. Однак це ще не були земля та простір, їх ще не
створили.

При осіданні твердої речовини (після вибуху) виникли речі та їх
символи. Тоді з хаосу виділилася свідомість і попрямувала до речей,
щоб вдихнути в них життя та наділити іменами. Так виник активний
дух Йо і 22 основних елементи, від яких походять звуки, кольори,
дії та почуття (вам це нічого не нагадує?).

Від Йо сталося божество Фаро, "володар слова",
що створив сім небес, та інші божества. При цьому Фаро відповідає
стихії ВОДИ (жіночий початок, для стислості – інь), "будівельник Землі"
Пемба – ВОГНЮ (ян), прародителька людей Мусо Короні – ЗЕМЛІ (інь), а
дух Теліко – ПОВІТРЯ (ян). Це розподіл стихій за принципом
чоловічого та жіночого початку повністю відповідає, до речі, поглядам
індуїстів (брахманістів), піфагорійців, каббалістів та суфіїв.

Подібність із вже відомими нам космогоніями безсумнівно, а з
єгипетської просто впадає у вічі – особливо якщо знати, що
двадцяти двомарканам Таро приписується єгипетське
походження: за легендою, в підземеллі одного з давньоєгипетських
храмів зберігалися 22 золоті таблиці, на яких у вигляді малюнків у
символічній формі були відбиті всі знання, накопичені
єгипетськими жерцями. Мова змінюється і вмирає, а малюнок вічний,
тому жерці вирішили сфотографувати свої знання в малюнках.

Так, аналогія напрошується. Мало того: існує безліч
гарних легенд про взаємопроникнення півночі та півдня – наприклад,
легенда про римського батальйону, що заблукав у Тропічній Африці
і що дав початок роду білоликих і блакитнооких берберів.

Але: історія пишеться ретроспективно!

Крім того, для нас, коли ми заглибилися в езотеризм і
знаємо, що при аналізі питань буття (тобто проблем мікрокосму та
макрокосму) закон причини та наслідки не застосовний, і в цьому, і
в інших випадках неважливо, хто в кого запозичив: бамбар у
єгиптян чи єгиптяни біля бамбару. І ті, й інші відобразили у своїх
уявленнях загальний закон світової рівноваги: Всесвіт
влаштована так, а не інакше, тому її відображення у свідомості будь-яких
племен і народів будуть схожі.

Згадаймо марксистський закон єдності та боротьби протилежностей
або слова Бхагван Шрі Раджнеша, він же Ошо, великий учитель
сучасних російських та зарубіжних індуїстів. Повертаючись до теми
Стародавню Індіюі випереджаючи тему сучасних пост-індійських навчань,
можна сказати, що заслуга Раджнеша полягає саме у адаптації
понять всеіндійського плюралізму богів і думок до обмежено-
раціоналістичному сприйняттю європейців (або, точніше, взагалі людей)
Заходу). Він писав:

"Протилежності – це не протилежності. Подивіться
глибше, і ви відчуєте їх, як ту саму енергію" – це саме те, про
чим ми говорили на всіх попередніх лекціях… Пам'ятайте суперечку між
ведантою та мімансою, чи ілюзія світ чи не ілюзія?

Але повернемося до наших екзотичних культур. Бамбар, як ми
пам'ятаємо, мешкають і в Малі. Малі – вже Тропічна Африка, область ще
Найбільш своєрідної культури. Досить, що в тому ж
тропічному поясі, тільки не на північному заході, а на південному сході,
знаходилася легендарна держава Мономотапа (тер.
Зімбабве та Мозамбіку).

Час цих культур циклічний: "що було, те й буде, і що
робилося, то й буде робитися” (Єк. 1:9). Людина та Всесвіт чи,
точніше, людське суспільство (громада) і Всесвіт єдині, вони
перебувають у рівновазі, порушувати яке нікому неможливо. Для
членів таких товариств "характерна свідома орієнтація на першу
черга на точне відтворення досвіду попередніх поколінь та
передачу його нащадкам у постійному вигляді" (В.Р. Арсеньєв).

У сучасній науковійтрадиції такі суспільства чи культури,
чи знаходяться вони в Африці, Південній Америці чи Австралії,
прийнято називати архаїчними. І етнологи в даному випадку мають рацію:
адже, як ми пам'ятаємо, наприклад, уявлення про циклічність
простору-часу сходить до ери Тельця, а деякі інші
уявлення – до ще більш ранніх періодів людської
історії.

Консервація або, точніше, постійна реанімація цих
уявлень зіграла в історії "архаїчних товариств" не менше
фатальну роль, ніж в історії Індії, про що ми говорили в
попередньої лекції. Як пише к.і.н. Ірина Тимофіївна Катагощина
(Інститут Африки РАН), "стійкість традиції зробила носіїв
архаїчної свідомості значною мірою беззбройними перед обличчям
соціальних змін, що стрімко насувалися на Африку
колоніальний період та пізніше" (Катагощина І.Т. Архаїчні
просторово-часові уявлення та суспільний прогрес
у Тропічній Африці. П: Простір і час в архаїчних
культур. Матеріали колоквіуму, М., 1992).

Однак саме ця "стійкість традиції", в основі якої
лежали найпростіші та природні уявлення про світ, зробила
носіїв цих культур є резистентними проти всіх незліченних
нововведень другої половини ери Риб, починаючи від мусульманських і
християнських віровчителів та закінчуючи цивілізаторськими потугами
капіталістів та комуністів. "Тропічно-африканська цивілізація
збереглася", як констатував хтось із наших африканістів.

Злегка перефразовуючи Дмитра Михайловича Бондаренка,
чудового сучасного африканіста, можна сказати,що "те,
що для нас є змістом, для них лише форма,
а те, що ми вважаємо формою, для африканця і є змістом».
Іншими словами, африканець може ходити в костюмі з краваткою та
розмовляти з вами про творчість Кафки, але ви ввечері підете
додому дивитися телевізор, а він обернеться леопардом і вирушить
на ритуальне полювання.

Чому леопардом? Тому що "ми однієї крові, ти і я" – це
добре відчував Редьярд Кіплінг, автор "Мауглі", зрозумівши, що
європеєць ери Риб надто втратив зв'язок зі своїм природним
початком, і лише колосальний стрес може повернути його до
початкового шаблону поведінки (Т. Шибутані. Соціальна
психологія. М., 1968). До речі, знаменита ідея "назад до природи"
виникла у європейських просвітителів не в останню чергу
саме завдяки "відкриттю" Африки…

У чому полягає ця картина світу, настільки природна для
носіїв "архаїчних культур" і настільки успішно забута нами?

Розглянемо її на прикладі БІНІ (бенінців) – народу, що населяє
західноафриканське узбережжя тропічної Африки. Викладається за:
Бондаренко Д.М. Бенінське суспільство напередодні перших контактів з
європейцями (стадіальні та цивілізаційні особливості). Дисертація.
Ін-т Африки, М., 1993 (на правах рукопису).

Всесвіт представлявся бенінцям у вигляді кількох
концентричних кіл – світів, межі між якими цілком/> певні, хоч і проникні. Зовнішнє, найширше коло
становив Всесвіт, що включає багатонаселений світ предків, духів і
інших нематеріальних сутностей, а в центрі її знаходилася громада,
частиною якої була людина (фізичне тіло з усіма її рівнями),
свою чергу, що складався з чотирьох світів або кіл – "двійника"
(ефірне тіло), душі (астральне тіло), духу (ментальне тіло) та
вищого "Я" (монада):

———————————————
/ В С Е Л Е Н Н А Я
—————————————–
// Світ духів предків та божеств
———————————-
// Суспільство (громада)
—————————-
| | | | ЛЮДИНА: | | | |

– душа-двійник, нематеріальний каркас фізичної оболонки людини
– свідомість, мислення, психічний початок
– духовне его
– супер-его

До речі про двійник. "З погляду африканця, коли людина
засинає на своїй циновці, на сцену виходить його двійник, який
здійснює той же шлях, що проробляв сплячий у реальному світі, і
робить ту ж роботу … Саме в цьому двійнику і криється
особистість людини" (Ксенофонтова Н.А. Особистість, суспільство та
соціальний час. У сб: Простір і час в архаїчних
культур. Матеріали симпозіуму, М., 1992).

Ми легко дізнаємось тут знайому чотиричастинну схему членування
макрокосму та мікрокосму,до того ж у подвійному варіанті, що дає
знову-таки вже знайомі нам вісім елементів, сукупність яких
складає не званий, але мається на увазі дев'ятий (Мін Тан, див.
лекцію 4). Чи справді відбулися всі земні мови (племена) з
Африки чи ні, вже не має значення: впізнаваність схеми доводить,
що всюди діють одні й самі закони, а " протилежності – це
не протилежності…"

Ця схема настільки проста і вільна від будь-яких
"культурних нашарувань", що теоретизують застережень і заплутують справу
деталей, що може бути блискучою ілюстрацією принципу подоби,
відомого нам за формулюванням Гермеса Трисмегіста: "Те, що внизу,
подібно до того, що нагорі", про який ми згадували в 1 лекції.

Недарма африканісти – а це люди, налаштовані здебільшого
своєму дуже академічно, тобто далекі від нашого з вами підходу,
– недаремно навіть вони зазначають, що принцип подібності становить найважливішу
основу мислення народів Тропічної Африки (див., наприклад: Гіренко Н.М.
Соціологія племені. Становлення соціологічної теорії та основні
компоненти соціальної динаміки М., 1991).

Крім того, представникам "архаїчних культур" і раніше була, і
Тепер як і ясна й інша думка, також входить у коло
найважливіших езотеричних уявлень: космос – не структура, не
механізм, не мертва споруда, а живий організм.Тим, хто читав
праці з сучасної Агні-йоги, ця думка має бути добре знайома.

Звідси уявлення про життя як про найвищу цінність, тому
вбивство (навіть тварини) – найтяжчий злочин (згадайте про
заповіді "не вбив" ери Овна) для всіх, крім мисливців, і тому
мисливці – особлива соціальна група, членам якої доводиться
дотримуватись маси складних ритуалів, щоб не допустити порушення
космічної рівноваги, бо немає більшого порушення, ніж відібрання
життя ("Погодься, що перерізати волосину вже напевно може лише той,
хто підвісив" – Булгаков М. Майстер і Маргарита. М., "Худ.літ", 1973).
Звідси численні мисливські правила та табу, а також ритуали.
ототожнення мисливця з твариною, призначеною в жертву
(подання ер Близнюків, Рака та Лева): адже в світі ніщо не
повинно зникати безвісти, як не повинно і з'являтися з нічого,
інакше рівновага порушиться.

Так, у описаних вище бамбар вважається, що при вбивстві
(руйнування, порушення цілісності) об'єкта виділяється особлива енергія
– "Ньяма", шкідлива на відміну від просто життєвої енергії "ні"
(СР ци, прана) і здатна надавати небезпечний вплив на людей, на
рівновагу та порядок у світі. Але полювання дає людям їжу, без неї
не можна обійтися; тому мисливець (не просто мисливець, а член найвищої
касти, брахман, якщо повернутися до теми минулої лекції)повинен взяти на
себе відповідальність за нерозповсюдження цієї енергії на ні в чому не
винних оточуючих, інакше постраждають і ті, й інші.

Звідси – розвинений до т, тобто. система "магічних та
ведівських обрядів, жертвопринесення, дотримання табу і т.д." (Д.М.
Бондаренко). Виникнувши під час мисливської ери Овна, ці обряди
зберігали свою роль як фактори, що стабілізують життя громади, та
у "пост-овновий" період. Не розглядаючи зараз "рибізуюче"
вплив мусульманських мулл та католицьких паттерів на формування
світогляду "архаїчних" народів, відзначимо, що (ідеологічна)
колонізація і тут не тільки не призвела до витіснення стародавніх
вірувань і культів, але навіть певною мірою зміцнила їх у цій ролі.

Прикладом цього може бути культ ВУДУ, осередком якого
вважається Дагомея, тобто той самий Бенін. Вуду (Wodoo, Voodoo) –
це слово однієї з африканських мов (здається, еве), що означає
"дух". В епоху работоргівлі жителів західного узбережжя Тропічної
Африки вивозили до Північної та Південної Америки, на Кубу та на Гаїті,
тому культ поширився і там, викликаючи жах у забобонних
європейців.

Культ, на думку європейця, справді дуже екзотичний:
"танці змій", жертвопринесення, поклоніння великому богу-воїну Афа
(Огуну) та його кровожерливим помічникам (схожим на Фобоса та Деймоса у
Марса – явнийпродукт ери Овна), духам-покровителям, духам-предкам,
духам-володарям цвинтаря, ритуальне розчленування трупів, а в
історичному "анамнезі" і канібалізмі, і, звичайно, "зомбі" – майже
єдине поняття, засвоєне європейцями з "водуїзму", як вони
його назвали, але зате досі тішить досвідчених сценаристів і
початківців екстрасенсів.

ЗОМБІ (англ. zombie, від назв. отруйного зілля на яз.
еве): "живий мрець", історично – жертва чаклунів афр.
племен, прож. в районі Дагомеї (сучасних Бенін) і пізніше на Гаїті.
Жертві підсипали в їжу "порошок з.", що містить тетродотоксин
або інша сильнодіюча отрута, і людина вмирала уявною смертю,
майже невідмінною від дійсної. За кілька днів
"мерця" оживляли, і він, повністю втративши волю (свідомість),
підкорявся волі чаклуна. Зазвичай люди-з. після цього мешкали
недовго. Випадки зцілення (повернення свідомості) відомі, але
вони дуже рідкісні. Нині так називають людей, "одержимих
надприродними силами", тобто втратили особисту волю і
підлеглих чиїмсь-л. наказів. Детальніше див, напр.: Маленков
А., Сарбаш У. У чому секрет зомбі? "Наука та життя", N 7/1989,
с.91.

Однак і цей культ є не що інше, як вираз того ж
"таврійського", архаїчного погляду на світ, для кращого розуміння та
запам'ятовування якого й створювалися обряди та ритуали. Як пише все
той самий Д.М. Бондаренко, ритуальна поведінка була для африканців
всьоголише "активним способом впливу на перебіг подій – зрештою
рахунку, може бути і справді 'все в руках божеств і предків'? Їх
слід боятися, але на них можна і впливати… При цьому ритуальні
дії могли справді виявитися ефективними, оскільки в цьому
вірили не тільки ті, хто їх робив, але й усі ті, кому на шкоду чи
на користь вони були призначені.

Ефективність цих дій з погляду сучасного
езотеризму пояснюється також і тим, що за тисячі років
існування водизму склався потужний егрегор (інформаційне
поле), з, однак, свого роду "кодовим замком":
звернутися до нього може далеко не кожен, а лише той, хто
володіє кодом – згадайте каміння-ключі від родових печер на о-ві
Великдень.

Розшуки Тура Хейєрдала дали разючі результати,
тому що, по-перше, він мав ім'я, "зрозуміле" місцевому
егрегору: Тераї Матеата. По-друге, йому за всією формою був
переданий ключ-камінь, з проголошенням священного тексту та нехай
символічним жертвопринесенням. По-третє, у нього з'явився свій
аку-аку (дух-покровитель) – еманація егрегора. Аку-аку, таким
чином, – ті ж вуду.

Історія Хейєрдала показує, до речі, що "ключ" від
егрегора пов'язаний не з етнічною приналежністю, а з тим, що
прийнято називати "посвятою", чи то формальнаініціація або
необхідний етап внутрішнього розвитку.

Те саме стосується і будь-яких інших (не тільки
"аку-аким") егрегор – наприклад, до східних
єдиноборствам.

Але, далеко переживши свій час (і покинувши своє одвічне
простір), водуїзм втратив більшу частину свого езотеричного
початку чи, точніше, перестав його розвивати. Він залишився в рамках
релігії, що включає поступово усихають вірування і добре розвинений
в силу своєї практичності культ. Однак, оскільки користуватися
егрегор цього культу без "ключа" неможливо, ви ніде не знайдете ні
іноетнічних послідовників, ні сект, ні навіть гуртків любителів
водизму, хоча у Сполучених Штатах, здається, можна знайти любителів
чого завгодно. Духи-вуду все рідше потрібні людям.

У цьому плані більше пощастило іншим духам – ВІНТІ. Є така
країна Сурінам, колишня Нідерландська Гвіана, північ від Південної Америки.
Не вдаючись у демографічний аналіз її строкатого населення, вкажемо,
що він у своїй своїй належить до т.зв. креольській культурі,
об'єднує в собі елементи європейських, африканських, американських
(індіанських) та деяких інших культур. У креольській культурі всі вони
"сплавилися" у щось якісно нове, своє, оригінальне у всіх
сферах людського життя, у тому числі й у езотеризмі.

Саме слово Гвинті (Winti), строго кажучи, означає "дух" (як
вуду та аку-аку). Але цим жесловом позначається і світогляд
жителів Суринаму, їх "народна релігія" чи філософія.

За своїм походженням Вінті походить від життєвої філософії
африканців, привезених у Суринам чорними рабами. Вважається, що
Гвинти пронизує все живе і складається з двох найважливіших елементів:
вірування та лікування (а не культу, як в "архаїчних" культурах).

Перше припускає, що духи-гвинти існують усюди. Такий
дух може бути твоїм предком, а може й не бути; він взагалі може бути
духом дерева чи твого зодіакального знака. Але гвинти може опанувати
тобою ("осідлати", як вершник коня). Це може бути добре, а може
бути і погано. В останньому випадку людина має звернутися до "своїх"
гвинті, щоб вони допомогли йому повернути своє "Я".

Погані вчинки, душевний розлад, відмова від себе поводяться
тому, що людина втрачає зв'язок зі своїми "гвинти", без яких вона
ніщо в цьому світі. Людина порушила космічну рівновагу, і тепер
його треба лікувати: ось сенс другої частини філософії Гвинті. У ній,
звичайно, теж є свої ритуали, але всі вони присвячені лікуванню.
як тіла, і духу. У ритуалах Гвинти людини так і називають
"Кінь Божий": духи його внутрішнього, а також зовнішнього світу постійно
опановують його, керуючи його почуттями та думками.Ось як пише про
цьому один сучасний суринамський поет:

Едгар Кайро
Пісня втратив душу

Мій голос звучить, але де я?
Я живий, але де душа моя?

Поки що душа готова в мить будь-який
змінити звичний вигляд,
черговий поріг переступивши –
вона жива.

Хто допомагає рибі
черговий поріг подолати,
йти все вище, стаючи сильнішим
і знаходячи мудрість?
Перед порогом відступити – ось смерть.

Так гине вершник без коня.
Так гине кінь у горах без сідока.
він не знайде шляху в долину.

І я один. Але хто допоможе мені
подолати черговий поріг?

Лікування ж ґрунтується на методах "народної медицини", відомих
всім народам земної кулі, головним чином – на використанні
природних речовин та психофізіотерапії. Але, якщо найпростіші народні
засоби, вибір яких визначається природними умовами даного
регіону, відомі практично всім, то застосування "складені
прописів", а тим більше комплексних методів лікування – вже професія,
потребує знань та досвіду, причому не тільки в практичній, а й у
езотеричної сфери. Особ, які займаються цією професією, називають
по-різному – цілителями, хілерами (англ. Healer) чи Шаманами.

Ми скористаємося словом "шаман" як уже увійшло донауковий
оборот як термін (див., напр.: Мень А., прот. Доісторичні
містики. "Наука та життя", N 2/1990). Саме це слово проникло в
європейські мови з якутської у XVII ст. – Порівн. п'єсу Катерини
Великий "Шаман сибірський". В Якутію воно прийшло через Монголію з
Індії (від санскр. camas – "заспокоєння, спокій").

Спочатку шаман, без сумніву, продукт ери Тельця (згадайте
третю лекцію). Зміст цієї "професії" за кілька
тисяч років мало змінилося, змінився лише рівень її осмислення.
Сьогоднішній шаман – це, як правило, людина з медичною
освітою, що належить до етносу-егрегорогену (тобто до корінного)
населенню) – суринамець, якщо повернутися до останнього прикладу, або
китаєць, якщо йдеться про акупунктуру і має справді
езотерична свідомість, тобто, по-перше, не просто знаючий, а
глибоко відчуває закони мікрокосму та макрокосму, а по-друге,
цілком і повністю усвідомлює свою відповідальність (не можна порушувати
космічну рівновагу).

Причому якщо перший та другий елементи факультативні (шаман може
не мати медичної освіти або не належати до
відповідного етносу), то відсутність третього елемента
(езотерична свідомість) перетворює шамана на чаклуна, curandero на
Brujo.

Словом curandero (цілитель) у Лат. Америці називають
справжнього шамана – такого, як Едуардо Кальдерон з Еквадору,
описаного Дуглас Шарон у її книзі "МудрецьЧотирьох Вітрів"
(Sharon, Douglas. Wizard of the Four Winds. The Free Press, New
York 1978; dtsch. Magier der Vier Winde. Verlag Hermann Bauer
KG, Freiburg in Breisgau, 1. Aufl. 1987). Він сам говорить про себе
так:

"Звичайно, шаман має бути добрим… Інакше не можна.
Навіть збираючи рослини, треба йти до них із доброю душею, і вони
вийдуть тобі назустріч. Зла людина знайде лише злі
рослини… Перед тим, як стати curandero, я дав учителю
обіцянка: допомагати людям, не думаючи про власну вигоду,
допомагати всім, хто потребує допомоги – хто б він не був і яку
б життя він не вів”.

Brujo ж, не вдаючись у лінгвістичні подробиці,
означає "чорний маг", "злий чаклун".

У всіх країнах світу, від Чукотки до Вогняної землі, принципи
роботи шаманів одні й самі. Вони використовують взаємозв'язки, які існують
між світом видимим і світом невидимим (закон подоби), впливаючи на
їх за допомогою тисячоліттями прийомів, що відпрацьовувалися, щоб
відновити космічну рівновагу там, де її порушено.

На видимому плані це ритуальні дії – танець, музика,
молитва, пахощі, маніпулювання магічними предметами (до речі,
християнізація у разі не лише обмежила, а й
збагатила їхній вибір: сучасні шамани використовують тепер чотки,/>розп'яття та християнські молитви). На невидимому плані – ритуальне
поведінка (дотримання певних правил життя та поводження з
предметами). Таким чином, як писав В.Р.
Арсеньєв, "Магія виступає не лише як набір прийомів
(інструменталістика), але і як особливий спосіб сприйняття світу, як
стратегія на нього на користь людей " (Арсеньєв В.Р. Звірі
– Боги – люди. М., 1991).

У багатьох шаманських ритуалах для досягнення медитативного
стану (трансу) використовуються наркотичні речовини, головним
чином у вигляді тинктур та екстрактів (напоїв): кола, чича ("кактус"
Сан-Педро"), октлі (пейотль) в Америці (звідси "октлупук" – варщики
октлі), що містять кокаїн, мескаліни і датуроїди відповідно,
амриту і сома в Індії, хаома у персів, що містять ефедрин, амброзія у
греків, гашиш у арабів тощо. Однак їх застосування суворо дозується.
і допускається лише у випадках.

Як приклад пошлемося на одного з найбільших росіян
езотериків початку століття – Г.О.М. (Генріх Оттонович Мёбіус: Курс
енциклопедії окультизму, СПб., 1912): якщо хочеш посилити
сприйняття – пий каву, якщо бажаєш посилити "видачу" інформації
– Пий чай. Якщо хочеш посилити і те, й інше на короткий час
– прийми алкоголь ("коммітментна доза" – 25 р.), але "в жодному разі
у разі не повторюй прийомів".

Зі своїхЗнання справжні шамани ніколи не роблять таємниці –
відмінність не тільки від "чорних" шаманів-brujo, а й від жерців чисто
релігійних культів "Я готовий навчити кожного, хто щиро цього
бажає і справді прагне знань", – говорить той же Едуардо
Кальдерон. Інша річ, що не кожному дано навчитися.

На закінчення процитуємо у зв'язку слова іншого найбільшого
езотерика початку століття, англійця Г.К. Честертон (1874-1936):
"Істинні містики не ховають таємниць, а відкривають їх. Вони нічого не
залишають у тіні, а таємниця так і залишається таємницею. Зате
містику-дилетанту не обійтися без покриву таємничості, знявши
який, знаходиш щось цілком тривіальне".
Het Monster. Історія езотеричних вчень.
Лекція 7. Шумер та Вавилон.

Шумер

Дворіччя – благодатний край, що не без підстав вважається
"батьківщиною цивілізацій", принаймні тих, які прийнято називати
авраамітичні – іудейської, християнської та мусульманської.
Авраамітичні вони називаються тому, що всі ці три релігії
визнають своїм пророком і родоначальником біблійного Авраама, родом
який був, як відомо, з Ура Халдейського (Бут. 11:31),
міста-держави у стародавньому Шумері.

На семітських мовах цей край називається Арам Нахараїм ("Арам
Дворіччя" на відміну від Арама Сирійського – Арамеї, звідки родом був
Ісус Христос), і по-грецьки теж схоже: Месо-потамія,Між-
мовлення. До речі, обидві його річки, Тигр і Євфрат, вважалися двома
чотирьох річок Раю.

Ріки Раю – Хавіла, Гіхон, Тигр і Євфрат (Бут. 2:10-14). Про
тому, що за річки дві перші існує маса версій (наприклад,
Ніл та Ганг). Сам Рай теж, відповідно, був десь
неподалік Каспійського моря (бібл. історики навіть знаходять, де).

Проте шумерійці не були семітами. Самі вони називали себе
"чорноголовими" (ті, хто бував у Таллінні, можуть згадати про "Братство"
чорноголових", якому належало там кілька солідних будівель.
Однак до шумерійців вони, звичайно, не мають відношення). Якщо
згадати Теорію Семи рас, то шумерійці належали до шостої підраси
Четверта раса. Вони були темношкірими, міцними і присадкуватими і
говорили дивною мовою, що аглютинує (а не флексує, як
наші), на кшталт суахілі або чокто.

Що означає назва Шумер, невідомо. Можливо, воно
походить від одного з імен місячного бога Сін (Шин). У Біблії Шумер
зв. "Сеннаар"; відлуння цього кореня простежуються в санскр.
Сумеру (Меру, свщ. гора індійців, на вершині якої знаходився
місто Брахми), в імені цариці Шаміра (Семіраміда), та ін.

Історія Шумера майже точно вкладається в епоху Тельця (4000-2000)
е.). Цього вже достатньо, щоб уявити суть
"архаїчної" космогоніїшумерійців, добре знайому нам за минулою і
іншим лекціям:

З первозданного океану (вода, жіночий початок, богиня
Намму) виділилися небо (вогонь, чоловічий початок, бог Ану) та земля
(Жіноче, богиня Кі). Після цього між ними з'явилося повітря
(Чоловічий початок, бог Енліль).

Потім з'явилися " дингіри " – самі вуду і аку-аку, тобто.
божества і духи, що керували морем, світилами, річками та горами,
кожним полем та будинком, кожною мотикою та плугом (Крамер, Семюел.
Історія починається у Шумері. М., "Наука", 1991).

Крамер – сумлінний учений, який зібрав і
проаналізувавши всі дані, які є у нас на
сьогоднішній день про Шумера. Однак судячи з того, про що він
пише, а про що уникає писати, він теж був не вільний від
"ідеологічних установок", а тому безжально вимарював
все, що хоч скільки-небудь нагадувало про езотеризм.

Потім було кілька спроб створити людину (з глини):
різні боги змагалися у цьому, але не виходило: все
виходили то виродки, то безстатеві істоти, то безмозкі…
Прекрасний паралелізм з міфами майя (Пополь Вух, М., 1959,
репринт 1993), а також з Теорією Семи рас.

Духи-дингіри були добрі та злі, одні допомагали людям, інші
заважали, а деякі – як колись. Томуі культ розвивався вже
знайомою нам схемою – комбінації вірувань та культу, що включав
ритуали задобрювання духів, жертвопринесення і не в останню чергу
Лікування.

Той самий Крамер наводить приклади цілком професійних рецептів.
різних мазей, мікстур та припарок епохи бл. 2300 до н.е. Він
радіє, що в цих рецептах немає "ніякої містики та магії", забуваючи,
що в архаїчній культурі будь-яка дія вже є магія, а лікування
– тим паче. Та й у наші дні добрий лікар не може не бути магом.
інакше це не добрий лікар.

Шумерійці нічого не знали про віруси та бактерії, а міркували
просто: раз у світі всім керують духи, значить, свій дух (злий,
звичайно) є і у кожної хвороби. Мікстури та припарки потрібні, щоб
допомогти ТІЛУ людини впоратися з хворобою, але головне – це
впоратися зі злим духом, що опанував його душею. Тому вони, крім
виготовлення лікарських зілля, виробляли над ними магічні
маніпуляції, молилися добрим богам і духам і заклинали злих. Іноді
робили фігурку "духа-збудника хвороби" та прикладали до хворого
місцю. "При такому поданні, – пише вже згадуваний нами
Альфред Леман (Ілюстрована історія забобонів і чаклунства. М.,
1900, репринт (Київ, 1993), – магія стає необхідністю".

Найцікавіше,що з погляду сучасного езотеризму
справа теж саме так. Хвороби пояснюються не тільки (і не
стільки) дією вірусів та бактерій, скільки готовністю людини
сприйняти цю дію.

"Судіть самі – навколо нас повно всяких вірусів, бактерій та
інших шкідливих тварин, – пише совр. німецький письменник Р.
Розендорфер, – та й самі люди часто не мають жодного поняття про
гігієні… Ми б напевно давно хворіли все поголовно, якби
хвороби підкорялися звичайним фізичним законам. Однак насправді
справі, якщо людина не хоче хворіти, вона не захворіє, так само
як і в аварію не потрапить, якщо не захоче.

"Хотіння" ж (готовність) людини захворіти або потрапити в аварію
нерідко виявляється результатом його злих помислів, гніву, заздрощів, тобто.
позову%D