Часто буває, що ми знайомимося з групою людей, з якими хочеться підтримувати стосунки і надалі, причому саме з групою як такою, а не з якоюсь людиною окремо.
Це трапляється, наприклад, коли людей об’єднує спільна громадська діяльність, або якщо йдеться про сусідів, з якими ми незмінно стикаємося, виходячи гуляти з собакою, це можуть бути й завсідники кафе, де ми п’ємо каву по суботах, або члени клубу за інтересами, до якого ми нещодавно приєдналися. Подібні гуртки виявляються тією чи іншою мірою привілейованими, тобто всередині гуртка кожен знає іншого і знає все про всіх, тому новенький настільки відчуває себе чужинцем, що стати серед них «своїм» здається йому нездійсненною мрією. У тісно згуртованій групі люди, що входять до неї, звикають говорити голосно і жваво, часто вибухаючи реготом, особливо коли збирається велика компанія.
Щоб визначити, з якою саме групою ви зіткнулися — зі згуртованим багаторічним спілкуванням навколо друзів чи, навпаки, з компанією, що нещодавно склалася, треба поспостерігати, як справи з особистим простором кожного з людей, які входять до групи. Яким чином поділена територія? Чи тісно зближуються люди, коли розмовляють? Як вони один одного торкаються, і чи виглядають ці дотики невимушеними? Чи схиляються ці люди голова до голови, не переймаючись порушенням інтимного простору? Якщо так, можете не сумніватися, що маєте справу з тісно згуртованою групою, в якій усі давно і добре знають один одного.
У молодих, нещодавно сформованих колективах люди дотримуються певної дистанції, не торкаються одне до одного, а якщо й роблять це, то з великою напруженістю; розмова в них не дуже гучна і не така жвава, і вони нерідко вибухають реготом. У будь-якому випадку ви помітите, що незалежно від стажу спілкування та чисельності групи в ній незмінно відчуватиметься присутність лідера, або «душі компанії». Не обов’язково це буде завжди одна й та сама людина — зазвичай залежить від ситуації, хто саме опиняється в цій ролі, але так чи інакше хтось неодмінно відіграватиме лідерську роль. Поспостерігайте за компанією, що сидить у барі, і визначте, хто в даний момент панує за столиком. Через деякий час ви помітите, як функція заводили переходить від одного з присутніх до іншого залежно від теми розмови.
Новій людині завжди буває дуже нелегко стати «своїм» у компанії, що вже склалася. Для початку треба спостерігати за тим, які елементи мови тіла є у цій групі загальноприйнятими; іншими словами, з’ясувати, як люди поводяться, як сідають, чи присуваються ближче одне до одного, чи зводять захисний бар’єр від інших, стоячи разом.
Наступним кроком «новенького» має стати спроба сприйняти ці елементи як власні. В результаті його шанси бути прийнятим до компанії значно зростуть, у людей буде враження, що він природно вписується в групу. Однак якщо новенький помітно нервує, його тіло може транслювати послання, в яких виразно читатиметься, що йому не по собі. До всіх членів групи, звичайно ж, негайно дійдуть ці сигнали, і це відразу внесе у дружню атмосферу відтінок натягнутості, аж до того, що присутні можуть зайняти кругову оборону; причому почуття дискомфорту, що виникло у них, не зникне доти, поки воно не змусить чужинця покинути гурток.
Тому, якщо ви опинилися в ситуації новачка в компанії, що вже склалася, постарайтеся визначити, які знаки мови тіла характерні для цієї групи, після чого спробуйте негайно взяти їх на озброєння; не встановлюйте дистанції у спілкуванні з присутніми, поводьтеся відкрито і якомога більше посміхайтеся.
Доки на вас не звернуть уваги, ви можете мовчки перебувати «в тіні». Випадкова і дружелюбно налаштована компанія в цьому випадку запросить вас приєднатися, у той час як група друзів зі стажем, традиціями, що склалися, загальними секретами або прийнятою холодністю щодо чужинців, як і раніше, залишиться закритою і не дасть вам «добро» на входження у своє коло.
Погляньте, в якій манері протікає розмова між присутніми, чи є у них спільні точки зору і з чим вони не погоджуються. Не поспішайте вклинюватися в розмову, тому що, найімовірніше, ваше вторгнення буде сприйнято як загрозу. Почати ставити запитання — один із найпростіших способів підключитися до розмови, а потім і продовжити бесіду, не викликаючи у присутніх небезпеки.
Вже в процесі спілкування намагайтеся якомога підтримувати візуальний контакт з усіма, усміхайтеся якнайчастіше і уникайте довгих монологів, щоб люди не подумали, що ви їм щось нав’язуєте або становите для них загрозу. Ще одна корисна рекомендація: перш ніж узяти слово, погляньте, як у цієї групи прийнято заводити, підтримувати і закінчувати розмову. Не забудьте стежити за обличчям, поглядами, позами і тим, як присутні висловлюють своє ставлення до інших. Придивіться, як вони розташовуються щодо одне одного, наскільки близько чи далеко сидять, як голосно і в якому тоні розмовляють і якою жестикуляцією все це супроводжується.
Дивіться на ту людину, з якою розмовляєте, і уникайте «закритих» жестів, наприклад, не схрещуйте руки чи ноги. У момент візуального контакту постарайтеся не бентежитися і водночас не створюйте у співрозмовника враження, що дивитеся на нього впритул. Слухаючи іншу людину, трохи нахиляйтеся до неї. Таке становище тіла означатиме прояв інтересу як до особистості мовця, так і до змісту висловленого. Постарайтеся висловлювати інтерес до теми бесіди і будьте незмінно уважні до меж особистого простору співрозмовника, не поспішайте вторгатися в ці межі.
Якщо людина, з якою ви розмовляєте, сидить з непроникним обличчям, відповідає односкладно і мало рухається, найімовірніше, йому нудно. Якщо ж ваш співрозмовник виявляє підвищену рухову активність, барабанить пальцями, киває і посміхається, намагаючись при цьому змінити тему, дуже ймовірно, що він намагається позбутися вас. Можливо, він побачив когось, з ким йому справді хочеться поговорити, і тільки шукає можливості це зробити. Але зазвичай у таких ситуаціях людина відчуває нудьгу і починає позіхати. Хоча позіхання може мати й інше значення — воно може свідчити, наприклад, про втому співрозмовника.
Дуже дієвий спосіб перервати чиюсь мову — безперестанку кивати на знак згоди; у природній, нормальній розмові цілком достатньо кивнути один або два рази, але коли хтось киває тричі або більше, він тим самим, як правило, виявляє бажання самому вступити в розмову. Помітивши подібний знак, ви зрозумієте, що треба передати слово іншому.
Якщо ж під час розмови вас постійно переривають, особливо коли ви торкаєтесь якоїсь певної теми, це означає, що ваша розмова і ця тема співрозмовнику мало цікаві та втомлюють її.
Зазначені рекомендації можуть здатися на перший погляд занадто скрутними у застосуванні, насправді це не так. Весь набір жестів, навіть дуже широкий, у тих соціальних відносинах легко звести до двох категорій: вираз колективної приязні та вираження колективного неприйняття. Вам залишається лише спостерігати за жестами людей, за встановленими між ними дистанціями та намагатися потрапити з ними в резонанс, озброївшись посмішкою та діючи якомога відкритішим та природнішим чином. Незабаром ви побачите, що це не так уже й важко. До того ж, як з’ясувалося, усі ми знаємо про мову тіла набагато більше, ніж нам здається; тому інтуїція, здоровий глузд і трохи такту у стосунках з іншими дозволять вам без особливих зусиль стати частиною «чужої» дружньої компанії.
