Залежно від того, під впливом якого архетипу знаходиться людина, сильно змінюється його мова, як письмова, так і усна. Ми, однак, обмежимо свій розгляд усною мовою. Для мовлення, на відміну від письмової, характерні сильні логічні наголоси, які відрізняють особливо значущі для людини слова та поняття. Відоме з граматики розподіл пропозиції на підмет, присудок і пряме доповнення, або дія, суб’єкт дії, об’єкт дії, легко перекладається мовою інь та ян, а саме: до янської модальності відносяться суб’єкт дії — хто, і дієслово — що робить; до іньської модальності відносяться об’єкт впливу та його характеристики. Наприклад, у фразі: «Ніканор уважно оглянув незнайому йому кімнату», — до Янського архетипу відноситься суб’єкт, тобто «Ніканор», те, що він робить — «оглянув» і характеристика цього дієслова, тобто «уважно», а до іньського архетипу відноситься об’єкт дієслова, тобто «незнайому йому кімнату». Отже, «Ніканор уважно оглянув» — це янська складова фрази, «незнайому йому кімнату» — іньська. Не в кожній фразі є янська чи іньська складові. По-перше, бувають фрази, особливо в мовленні, де немає жодного об’єкта. «Я пішов» — суто янське висловлювання. Навпаки: «Мені пора» — суто іньська, вона визначає стан людини, як і невизначені фрази типу «світає», «сутеніло», «вечеріло» — це звичні пропозиції. Однак і в повній пропозиції не завжди можна вичленувати іньські та янські складові. Наприклад, у фразі: «У цій невеликій за розміром кімнаті розташувалося одночасно кілька людей, що дивно розрізнялися між собою як за зовнішнім виглядом, так і за манерою поведінки», — янського елемента практично немає. Дієслово «розташуватися», так само як і «перебувати», «бути» та деякі інші, не містить у собі ніякого янського елемента, і в цілому ця фраза є суто описовою і тому знаходиться під іньським архетипом.
Проте як формальний синтаксичний аналіз свідчить про модальність. Перебуваючи під переважним впливом іньського чи янського архетипу, людина у мовленні виразно виявляє цей архетип, акцентуючи у мові слова, які стосуються іньської чи янської модальності — іншими словами, він робить на них логічний наголос. Слова ж, що стосуються протилежної модальності, він нерідко просто опускає (це називається еліпсис), або вимовляє невиразно, нечітко, нерозбірливо, або тихішим голосом, як би показуючи, що вони не мають істотного значення. Як, наприклад, може дружина визначити, у якому настрої, в якій модальності виходить із дому чоловік? Досить спитати його: «Куди ти зібрався?» — і уважно вислухати відповідь, звертаючи увагу не лише на її прямий зміст, а й на тонкощі: логічний наголос, інтонацію та виразність слів, що вимовляються. «Я йду … бр-бр-бр ….» Що ховається за цим нерозбірливим «бр-бр-бр» — можна перепитати чи здогадатися: випити пива, зазирнути до Толика, покопатись у гаражі. Звичайно, можливо, що чоловік лукавить, прикриваючи найістотнішу мету свого походу скоромовкою, але якщо вважати, що він поводиться щиро і нічого навмисно не спотворює, то ясно, що основна мета його походу хвилює його менше, ніж сам факт дії: «Я йду». Можливо, лише вийшовши, він точно визначить напрям і мету, йому зараз найважливіше дія, тобто вихід із дому.
Якщо ж у відповідь звучить фраза: «Загляну до Толика», де суб’єкт — займенник «я» — опущений, а логічний наголос стоїть на останньому слові (це зрозуміло, втім і за змістом фрази, оскільки дієслово «заглянути» рідко має на собі основне семантичне навантаження), то це означає, що вихід здійснюється. Але якщо далі йде продовження з чітко янською модальністю, наприклад: «Мені треба йому дещо повідомити», — з логічним наголосом на слові «повідомити», то модальність виходу треба все-таки розглядати як янську. Взагалі, щодо модальностей, діє правило: «Друге слово дорожче першого», тобто якщо людина вимовляє кілька фраз в іньській модальності, але завершальна йде в янській, значить, попередні фрази були не більш ніж підготовкою, і загальний зміст його повідомлення — янський. Втім, можливо, що цілком янська конструкція фрази означає цілком іньські наміри людини — тут треба дивитися по суті.
Фраза: «Я йду прогулятися, побродити, подихати, подивитись навколо», — з філологічного погляду явно янська; з іншого боку, вона описує цілком іньську поведінку, тобто пасивно-споглядальний настрій людини, виражений, проте, у янській формі. Наскільки це суттєво? Як ми знаємо, просто так нічого не буває. Можливо, ця людина хоче показати, що хоча б ось у такій ситуації, коли вона ні від кого не залежна, вона має право на самостійні дії.
Якщо людина має тенденцію включення іньського архетипу, вона може висловитися в інтонації, яка у мовленні надзвичайно важлива і яка також досить ясно розрізняє іньські і янські фрази. У принципі, іньська інтонація більш м’яка, у ній менше тиску, більше споглядальності, як би прийняття людиною реальності. Навпаки, в янській інтонації звучить виразний намір, дія, можливо, що є або загрожує агресією, руйнуванням, прямим втручанням. Просто жорстка інтонація, таким чином, є завжди янською, навіть якщо за змістом та за лексичним змістом фраза звучить іньським чином. «Мені холодно» — фраза за змістом і за синтаксисом іньська, однак, сказана з великим натиском, вона набуває чіткого янського відтінку, що передбачає, що оточуючим треба втрутитися і якимось чином допомогти людині, наприклад, запропонувати їй теплий плед або гарячий чай, а може, і ночівлю.
Для іньської промови характерна особлива невизначена модальність, проміжна між твердженням та питанням: «Мені час додому». Якщо ця фраза звучить із чітко запитальною інтонацією, вона звучить у янській модальності, оскільки передбачає від співрозмовника недвозначної відповіді. Якщо вона звучить у виразно ствердній модальності, то її модальність іньська, по-перше, тому що вона описує стан людини, а по-друге, тому що логічний наголос йде на останньому слові, на об’єкті. Якщо, однак, ця фраза сказана з характерною невизначеною інтонацією напівпитання-напівствердження, то вона говориться рівно, на одному диханні, без логічного наголосу на якому-небудь зі слів і в кінці її відчувається як би багатокрапка, тобто людина як би не впевнена в собі і пропонує партнеру вибрати модальність і саму фразу та відповіді поводитися.
Тут господар може підловити набридлого йому гостя, який явно напрошується на відповідь: «Ні, що ви, що ви, ще зовсім рано, а нам так цікаво з вами розмовляти», — відповідь, що передбачає питання модальності питання, тобто янську його модальність. Натомість господар може відповісти: «Ну, що ж, час так час, було дуже приємно з вами поговорити», — маючи на увазі, що фраза була сказана в ствердному тоні, в іньській модальності, і він відповідає синтонно, тобто також в іньській.
Взагалі, питання про комплементарність іньської і янської модальностей стоїть досить гостро, і різні люди розуміють її абсолютно по-різному. Інь, і навпаки; у житті, однак, люди дотримуються підсвідомої думки, що комплементарною поведінкою є синтонне, зокрема, що на ян слід відповідати в стилі ян, а на інь — у стилі інь, і в багатьох випадках (але не завжди) така поведінка буде комплементарною. Навпаки, підкреслено багатозначною або невизначеною в сенсі своїх модальностей поведінкою часто відрізняються професійні маніпулятори, обманщики, люди, які досягають своїх цілей, навмисне спотворюючи сенс своїх слів і зміст своєї поведінки і тим самим вводячи свого партнера або опонента в помилкове розуміння, так що згодом: «Я мав на увазі щось зовсім інше» — у ситуації, коли буде вже пізно. Така поведінка називається еквівок.Це прийом, коли людина, вимовляючи одні слова, справляє за допомогою спеціальних виразних засобів у свого партнера враження, ніби він хоче сказати щось зовсім інше, і партнер слідує цьому іншому сенсу, а людина згодом скаже: ”Але я ж казав тобі зовсім інше, ти сам винен, що неправильно мене зрозумів”. Еківоки, пов’язані з навмисним спотворенням модальностей, мабуть найпоширеніші з усіх. Дружина каже чоловікові: “Ти знаєш, я сьогодні ввечері почуваюся такою нещасною”. Чоловік співчуває: “Ну хочеш, давай сьогодні ввечері розважимося? Поїдемо на прогулянку або зайдемо до друзів …” Дружина: “Я тебе про це не просила, але якщо ти вже так наполягаєш, то давай. Я, до речі, купила сьогодні надзвичайно красивий капелюшок, і мені хочеться дізнатися твоє мені”. Читач, можливо, скаже: “Ну, що ж у цьому такого поганого. Звичайні маленькі жіночі хитрощі, до того ж вони обоє чудово розуміють, про що йдеться і що насправді відбувається”. У цьому випадку, мабуть, так. Однак і в сім’ях, і в службових взаємодіях дуже поширений тип поведінки, коли людина систематично спотворює модальності, кажучи на словах одне, а інтонаційно інше, і користується цим у корисливих цілях, а люди, які страждають від цього, нічого не можуть зробити, оскільки не існує соціального поняття, що таврує людину за спотворення модальностей. Ви можете сказати про інше: ”Він мене обдурив”, і суспільство його засудить. Але ви не можете сказати: ”Він створив у мене хибне враження”, — суспільство знизає плечима і скаже: “Ну ти ж сам винен, любий, яке враження ти у себе створюєш про людей та ситуацію”. Хоча, насправді, створення хибного враження та зловживання модальностями — гріх анітрохи не менший, ніж прямий обман.
Повертаємось до теми модальностей мови. У принципі, кожне висловлювання містить у собі три рівні: психологічний сенс, тобто те, що людина має на увазі, соціальний зміст або значення, тобто сенс, який мають у його колі спілкування вимовлені ним слова, і третій рівень — це інтонація. Кожен із цих трьох рівнів має свою модальність, причому вони можуть поєднуватися найхимернішим чином. Розглянемо, наприклад, найпростішу ситуацію: людина прощається з гостем і хоче висловити йому побажання, щоб він приходив ще. Внутрішній зміст може бути янським, а саме містити намір передати гостю наказ, щоб той приходив, або іньським, тобто повідомленням гостю про те, що людина без нього нудьгує. Проте, фраза, що вимовляється, та інтонація, з якою вона вимовляється, можуть мати як янське, так і іньське звучання. Янська фраза звучить так: ”Приходь у гості”. Іньська: “Без тебе я сумую”. Тут ми поки що не звертали уваги на інтонацію, і фраза була сказана кожна вцілком виразної модальності: перша — в янській, друга — в іньській.
Тепер розглянемо поведінку людини, яка включає ще й такий фактор, як інтонація. Фраза, вимовлена в модальності ян-ян, чи прямого наказу, звучить так: ”Приходь завтра, тобі говорю”. (Вимовляється із сильним натиском.) Фраза в модальності ян-інь — пряме прохання чи запрошення: ”Приходь завтра, якщо тобі зручно”. Тут інтонація м’яка, ввічлива, особливо у другій частині фрази. Запрошення до модальності інь-ян: активна скарга, нав’язування партнеру свого стану. “Мені так хочеться, щоб ти прийшов завтра”. (Вимовляється з тиском.) На соціальному рівні людина передає свій стан, але самі собою слова, які посилюють, підкреслюють стан “так хочеться” — непросто “хочеться”, а “так хочеться” — і інтенсивна, напружена, настійна інтонація створюють янський обертон. І, нарешті, фраза в модальності інь-інь — непряме прохання, опосередковане запрошення. Вимовляється в м’якій, можливо, трохи жалібній манері. “Якщо в тебе буде настрій зайти, я буду дуже рада”. При цьому “у тебе” і “я” найчастіше опускаються, так що залишається чисто іньська складова самої фрази: “Якщо настрій зайти, буду дуже рада”.
Запитання до читача. Продумайте останню розібрану ситуацію — запрошення в гості — стосовно себе. Яка з чотирьох описаних вище модальностей (ян-ян, ян-інь, інь-ян чи інь-інь) для вас органічна чи природна? Яку ви категорично не приймаєте для себе? Яку вам найважче було б розіграти в акторському етюді? Тепер поставте себе у становище гостя. На яке запрошення з чотирьох описаних типів ви відгукнетеся найімовірніше? Яке, навпаки, різко вас відштовхне і ви більше не прийдете в гості? Подумайте про причини таких реакцій. За ними, напевно, стоять цілком певні життєві установки, які, можливо, мають сенс переглянути, розширити чи доповнити.
На які слова ви звертаєте максимальну увагу, слухаючи людей? Перебувають у иньській чи янській частині вимовлених ними фраз? Яку частину текстів, яку ви чуєте, ви краще запам’ятовуєте — іньську чи янську? Зверніть увагу на свої еліпсиси, тобто опущення. Що ви частіше опускаєте — підмет, присудок або додаток? Чи любите ви кольорові описи чи вважаєте за краще акцентувати у своїй промові діячів та дії? Те саме питання стосовно книг, які ви читаєте. На що ви звертаєте більше уваги — на активні дії чи на статичні описи? Якого роду закиди ви важче сприймаєте — ті, що відносяться до того, що ви зробили щось не так, або ті, що мають на увазі, ніби ви є якимось не таким? Зверніть увагу, як ви самі критикуєте оточуючих, зокрема, своїх дітей — в іньській чи янській модальності: висуваючи їм претензії щодо їхніх дій чи станів? Чи вмієте ви м’яко, ввічливо, в іньській модальності, вимовляти янські слова? Чи вмієте ви натискати інтонацією, описуючи свої статки? Наприклад, сказати: “Мені погано” — таким тоном, щоб вся родина застрибала довкола вас?
Чарівність
У кожної людини свої уявлення про те, що таке чарівність, яка її власна особиста чарівність, і яка чарівність приваблює її особисто. Оцінка модальності своєї та чужої чарівності дозволяє багато чого зрозуміти і про себе, і про інших. Зокрема, більшість людей свою власну особисту чарівність схильні дуже звужувати, виявляючи її у цілком певних обставинах, пов’язаних з ініціацією цілком певних модальностей, тоді як будь-якому поєднанню модальностей відповідає свій тип чарівності, яку можна опанувати і успішно використовувати.
Чарівність інь — це чарівність ніжної усмішки, що запрошує, м’якості, поступливості, тямущості, тактовності, мовчазності, послужливості, глибини і тонкості сприйняття. Не треба думати, що такого роду чарівністю наділені лише окремі члени людського роду. Реально всі ці якості виявляє абсолютно будь-яка людина в певних обставинах, з певним партнером, можливо, дуже рідко, але це не означає, що, працюючи над собою, не можна виробити в собі чарівність іньську. Найчастіше, людина просто не вважає це за потрібне або задає резонне для себе, але непереконливе для партнера питання: “А навіщо це потрібно?” Втім, автор сподівається, що читач, який дочитав до цієї сторінки книги, таким питанням не ставить.
Янська чарівність — це чарівність чистоти намірів, продуманості планів, адекватної енергійності, доброї сили, царської величі, могутності, істинного авторитету, відповідальності за те, що людина планує робити і робить.
Запитання до читача. Який тип чарівності вам більше подобається у ваших знайомих? У родичів? На екрані телевізора? У книжках? Який тип чарівності, як ви вважаєте, властивий особисто вам? Чи здатні ви виявити чарівність у протилежній модальності? Чи вважаєте ви за потрібне це робити? Якщо ні, то чому? Чи вважаєте ви чарівність важливою частиною вашого життя? Чи багато у вашому житті ситуацій, коли її виразно не вистачає, але якась сила не дає вам його увімкнути чи ви просто не вмієте це зробити? Подумайте про модальність цих ситуацій і про те, якою модальністю ви в них виступаєте.
Прийняття подарунків
По тому, як люди дарують і приймають подарунки, можна багато чого зрозуміти про модальності, що керують їхньою поведінкою та в багатьох інших ситуаціях.Як правило, даруючи та приймаючи подарунки, люди відносно розслаблені, навіть якщо це відбувається в офіційній ситуації, і тут архетипи, які керують психікою, іноді проявляються більш ніж відверто. У багатьох людей існує абсолютно чітке уявлення про те, як слід дарувати подарунки, як їх слід правильно приймати, і що має робити людина.отримує подарунок. Якщо поведінка того, хто отримує, відповідає тому, якою вона має бути на думку того, хто дарує, виникає нерідко дуже неприємна, натягнута сцена. Щоб її уникнути, розглянемо це питання з погляду модальностей діадичного архетипу. Янський погляд на процес дарування полягає в тому, що це процес, дія. Людина, яка отримує подарунок, є об’єктом впливу, і вона має відреагувати цілком певним чином. Насамперед, вона має бути відкрита цьому процесу. Це означає, наприклад, що її увага має бути привернена, в першу чергу, не до подарунка, а до тієї людини, яка його дарує, до його супроводжуючих слів, емоцій. Іншими словами, людина, ведена янським архетипом, каже: «ВІД Я ДАРЮ ТЕБЕ подарунок», — і логічний наголос варто робити на перших чотирьох словах, а сам подарунок важливий для неї.
Приймаючи подарунок під впливом янського архетипу, людина вважає своїм основним обов’язком висловити вдячність і радість з приводу отримання подарунка, так би мовити, повернути енергію, витрачену тим, хто дарує, у вигляді подяки, слів захоплення тощо. При цьому подарунку може бути приділена незначна увага.
Навпаки, іньський підхід до подарунка з боку того, хто його отримав, полягає в тому, що подарунок потрібно асимілювати. Наприклад, ця людина може, не звертаючи уваги на дарувальника, схопити подарунок і, навіть не розгортаючи, швидко забрати його — для того, щоб потім, коли гості розійдуться, уважно його розглянути та оприбуткувати, тобто визначити йому місце у своєму житті.
Людина, ведена іньським архетипом, отримавши подарунок, може його розгорнути, але після цього ніби зіллється з ним воєдино: притисне до серця, на її обличчі з’явиться радісна усмішка, і в неї видимим чином зміниться психологічний стан. Однак зовсім не факт, що вона вважатиме за потрібне якось проявитися зовні, наприклад, подякувати тому, хто дарує, якимось виразним чином. З її точки зору важливо, що їй подарунок сподобався, і подяка може бути написана на її обличчі, але її потрібно прочитати — вона виражена побічно, наприклад, задоволеним вигином губ або швидкоплинним, але багатозначним поглядом.
Дуже цікаво спостерігати за людиною, яка дарує подарунок, перебуваючи під іньським архетипом. У цей момент він сам є продовженням цього подарунка, тобто він вносить разом із ним певний стан, який намагається передати тому, хто отримує. Так зазвичай дарують квіти та інші символічні подарунки, які мають певну енергію самого дарувальника. Інські подарунки часто не мають на меті прямого впливу на того, хто отримує, і він може розпоряджатися ними на свій розсуд. Наприклад, це можуть бути предмети, якими він прикрашатиме свою квартиру на свій смак, кулінарні приправи, які він використовуватиме, готуючи різноманітні страви, тощо.
Янські ж подарунки своїми силами набагато певніші й цілеспрямовані. Якщо це букет квітів, то за ним вгадується мета вразити того, хто отримує, схилити його до певного типу поведінки. Якщо це не виходить, той, хто дарує, опиняється в стані, схожому на програш у сутичці: він намагався, він мав на увазі виконання своїх певних цілей, проте його подарунок, його зброя, його інструмент.
При іньському підході нічого такого немає і не мається на увазі. Тут людина не планує якогось певного результату від того, що вона вручить цей подарунок, і чекає на реакцію на кшталт «сподобалося — не сподобалося», цілком нею задовольняючись.
Взагалі, у цій ситуації досить яскраво проявляється комплементарність інь і ян, тобто людина, яка дарує подарунок під янським архетипом, зазвичай чекає на іньську реакцію того, хто отримує, і навпаки. Як правило, синтонна поведінка, тобто за типом «ян на ян», «інь на інь», у цій ситуації не є комплементарною.
Запитання до читача. Чи любите ви отримувати подяки за свої подарунки чи для вас головне, щоб подарунок справив враження на того, хто отримує? За яким типом реагуєте ви на подарунки — інь чи ян? Чи прагнете ви відразу пристосувати подарунок до себе чи своєї квартири? Чи звертаєте ви спеціальну увагу на подяку дарувальнику? Якого типу подарунки ви любите: янські, що впливають на вас прямо, або іньські, що впливають на середовище вашого проживання та впливають на вас лише опосередковано? Чи любите ви, щоб подарунок мав однозначно певний спосіб вживання, чи волієте, щоб ви мали вибір щодо того, як його використовувати? Чи може вам бути цінним дешевий подарунок? Чи часто у вашому житті ви отримуєте такі подарунки?
ЕМОЦІЇ
Емоції за своїм типом досить чітко діляться на дві категорії — іньські та янські, які мають на меті впливати на людину і ситуацію, і, навпаки, що підлягають релаксуванню всередині самої людини. Однак і тут, як кажуть, можливі варіанти, і слід пам’ятати, що в рамках модальності існують ще й субмодальності. Крім того, часто під одним і тим же словом, що позначає емоцію, різні люди розуміють зовсім різні речі, і для того, щоб краще розуміти один одного, слід звертати особливу увагу на модальності, що використовуються або маються на увазі.
Люди в принципі досить терпимо ставляться до емоційного стану один одного, тобто вони дозволяють собі і своїм оточуючим широкий спектр емоцій. Однак ця терпимість негайно зникає, як тільки йдеться про вираження своїх та чужих емоцій. Більшість людей схильні дозволяти собі чи іншим вираження емоцій лише в цілком певних модальностях, які часто не узгоджені з модальностями самих емоцій. Іншими словами, ми схильні сприймати і вважати адекватними вираз емоцій в одних формах і не приймати їх в інших.
Чому це так — питання особливе, однак, усвідомивши цю обставину, людина іноді стає суттєво м’якшою і терпимішою.
Любов — це одне з найскладніших понять, з яким стикається людина, і видимість його простоти, доступність навіть дитині, вводить в оману людей, коли вони спілкуються один з одним і вживають це слово, надаючи йому зовсім різний зміст. Тут відмінність у модальностях його розуміння дуже важлива.
Кохання — це стан чи заняття, фон чи зміст, буття чи мета? Іньський погляд на любов розуміє її як певний стан, свого роду осяяність божественними променями, особливого роду благодать, яка ніби опускається на людину і проникає у всю її істоту. Бувають також і зовнішні ситуації, в яких панує любов, і в них відчувається м’яка, доброзичлива божественна присутність.
Кохання в її іньському розумінні можна якось заслужити, якось її заробити, можна її дочекатися. Деякі вважають, що вона є актом божої милості і ніяк не пов’язана з людською поведінкою, інші вважають, що певне внутрішнє самоочищення, вироблення чеснот, викорінення вад збільшують шанси людини на цю благодать, інші ж приписують основну роль вірі — але, знову-таки, вірі в іньському розумінні, заробити яку шляхом цілеспрямованих зусиль дуже складно, якщо можливо у принципі.
Янський погляд на кохання — це щось зовсім інше. Кохання — це особливий ентузіазм, особливе надихаюче забарвлення дій, які робить людина. Причиною цього забарвлення може бути особистий фактор, або може бути незрозуміло, звідки воно береться, або джерелом натхнення може бути об’єкт кохання, але в будь-якому разі в основі, у фокусі уваги людини лежить певна дія, спрямована на зовнішній щодо неї об’єкт. Це може бути об’єкт кохання, а може бути якийсь зовсім інший об’єкт, який у цьому випадку осяється любов’ю людини в процесі роботи чи іншої взаємодії з нею. Однак сама ця робота, ця взаємодія до любові прямого відношення не мають, вони лише висвітлюються нею.
Так, чоловік, закоханий за янським типом, може присвятити своїй коханій стокілометровий забіг, і для нього це буде цілком адекватний вираз його любові до неї. Він пробіжить ці сто кілометрів з її ім’ям на вустах, і той факт, що вона перебуватиме в цей момент в іншому місті, анітрохи його не збентежить. Ян може розуміти любов як стан, але для нього це стан, який обов’язково має проявитися в дії, а інакше людина розписується в його хибності чи своїй неспроможності.Наприклад, у іньському розумінні слова чоловіка: “Я люблю свою сім’ю,” — цілком можуть означати те, що він любить у ній перебувати. Він любить прийти, зануритися в атмосферу сім’ї, пограти з дітьми, поїсти за спільним столом, може навіть щось приготувати або зробити поличку, але останні дії для нього зовсім нетипові, головне, що вони існують у рамках загального фону його стану. Для чоловіка, який любить свою сім’ю за янським типом, його стан у той момент, коли він перебуває в сім’ї, не має принципового значення. Він розуміє любов як особливе почуття, яке надихає його на те, щоб цією сім’єю займатися — у її власних рамках (наприклад, виховувати дітей, навчаючи їх тим чи іншим умінням, одягати дружину, вибудовувати з нею стосунки), або підтримуючи існування сім’ї у зовнішньому світі, заробляючи гроші на новий будинок, автомобіль, шлях. При цьому любов за янським і іньським типом можуть аж ніяк не супроводжувати одна одну, тобто, наприклад, чоловік може любити свою сім’ю за янським типом, знаходячи в цьому велике самовираження і задоволення, і роблячи це з радістю, але перебуваючи при цьому поза сім’єю. Ситуації, коли він, за ідеєю, міг би скористатися результатами своєї праці та відчути сприятливий для себе клімат сім’ї, його чомусь не приваблюють і не приносять йому ніякої радості, тобто кохання по іньському типу він зовсім не відчуває. (Як виглядає протилежна ситуація, читач може уявити собі сам.)
Аналогічно, любов до музики може розумітися в іньській та янській модальності, і це зовсім різні речі. Для любителя-меломана любов до музики є саме прагнення до її сприйняття, тобто прагнення до проживання в середовищі, де звучить улюблена музика. Йому від цього добре, і більше нічого не потрібне. При цьому думка про те, щоб зробити самому якусь мелодію — голосом або на інструменті — йому навіть не спадає на думку, і він не вважає це для себе важливим чи потрібним. Навпаки, чисто янська любов до музики властива професійним музикантам, які ставлять собі за мету опанувати досконало музичний інструмент, виконувати на ньому улюблені твори таким чином, яким вони ще ніколи не звучали, і якщо у них це виходить і досягнуте звучання їх влаштовує — це і є найвищим виявом його любові. При цьому музикант-професіонал може любити дуже обмежений спектр виконавців, вважаючи решту дилетантів або просто надаючи у своєму житті не особливого значення стану слухання музики як такому, і хоча, безумовно, він здатний сприйняти чужу музику, але цілком імовірно, що по-справжньому його влаштовує тільки своя, і не таку він відтворює на інструменті, а ту, яку слухає внутрішнім слухом. Іноді йому здається, що він один знає, як по-справжньому має прозвучати ця музика, і головне його щастя — це відтворення її насправді власними руками чи губами.
Звичайно, любов-дія та любов-стан нероздільні; однак у кожної людини є їхня певна акцентуація, іноді дуже сильна, і для неї слово любов набуває чітко іньського або чітко янського відтінку. У різних сферах життя цей відтінок може змінюватися, і, спостерігаючи за його зміною, можна багато чого зрозуміти про свої внутрішні особливості та проблеми.
Запитання до читача. Коли ви любите людину, чи відчуваєте ви гостру необхідність щось для неї зробити? Чи боїтеся ви кохання без взаємності: а) своєї власної, б) до себе? Чи вірите ви в безкорисливе кохання? Чи близька вам думка, що Бог не тільки любить людину, а й навчає її, і в цьому теж виявляється Його любов? Чи вважаєте ви стосунки з людьми, які не забарвлені любов’ю, порожніми? Як ви вважаєте, чи можна ефективно працювати, не відчуваючи любові до своєї роботи? Згадайте людей, чия любов вам абсолютно незрозуміла. Подумайте, якою модальністю вони її переживають? Подумайте, в якій модальності звернена до вас любов ваших близьких, і спробуйте змінити модальність інь — на ян, а ян — на інь. Які будуть результати? Як ви вважаєте, кохання передбачає турботу? Чи сумісні любов і страх?
Гнів
По ідеї, гнів має сам собою чітко янську модальність, тобто він передбачає об’єкт і процес, під час якого висловлюють обурення цим об’єктом. Нерідко цей об’єкт виявляється в моєму внутрішньому світі, тоді одна моя частина, з якою я зараз ідентифікуюся, обурюється з приводу іншої частини, яку я тимчасово вважаю як би чужою, і з нею ототожнююся. Існують, однак, модифікації гніву, такі, які звернені всередину людини і при цьому він ніяк себе не поділяє на частини, це, наприклад, безсилий гнів, або іньський варіант гніву, почуття роздратування, тобто відчуття саморуйнування під дією якоїсь патологічної чи шкідливої для психіки причини.
Насправді, проте, зустрічається іньський варіант гніву, який сприймається саме як стан, пов’язаний з будь-якою дією. Тоді говориться, що він сліпить очі людині, і той уже не вибирає ні об’єкта гніву, ні способу вираження цього гніву, а повністю поневолений емоцією, яка перекриває всі зв’язки з навколишнім світом. Вміння переводити гнів з іньської модальності в янську — важливе мистецтво, якому, на жаль, не навчають у сучасних школах. Не менш важливо, втім, знайти адекватні форми вираження гніву зовні, як в іньській, так і в янській його іпостасях.
Культурний варіант іньського гніву — це стримуваний, потенційний гнів, коли видно, що людина перебуває у стані гніву, але він стримує себе і поки що не вибрав способу реалізації цієї емоції. Він, в принципі, у цьому вільний, можливо, він поборе свій гнів і тим чи іншим способом розчинить у своїй психіці, можливо, він його витіснить, створивши там глибинну бомбу, а можливо, і реалізує, але у формах, які вибере сам, і в момент, який також визначить сам.
Навпаки, актуальний, янський гнів може бути найрізноманітнішими способами, починаючи від символічних. Так, наприклад, слово опала походить від звичаю, прийнятого у російських царів, які неугодним їм боярам вручали дорогоцінний камінь опал, і це символізувало невдоволення і наказ на деякий час втекти з государевих очей геть. Нерідко гнів виражають у словесній формі, вживаючи різного роду лайливі та загрозливі епітети, а також у вигляді жестикуляції, причому за характером фраз і рухів тіла нерідко можна бачити, що справжня модальність гніву зовсім не та, яку людина намагається імітувати і яка необхідна по ситуації.
Якщо синтаксичний аналіз гнівного тексту чітко вказує на іньський архетип, це означає, що насправді людина не зуміла реалізувати свій гнів, перекласти його з іньської модальності в янську, і емоція, як і раніше, залишається всередині нього, а людина загалом не планує її реалізовувати. Особливо чітко видно модальність щодо жестикуляції. Якщо рухи тіла, рухи рук і голови людини спрямовані вперед, він ніби завдає ударів, то це вказівка на янську модальність гніву. Якщо ж його жести, швидше, відокремлюють його від партнера і спрямовані на самого себе, це вказує на іньську модальність гніву, порівняльну його невинність для адресата.
Запитання до читача. Який тип гніву притаманний вам? Чи буває, що ви плачете в гніві? Чи знайоме вам відчуття безсилого гніву? Чи бояться оточуючі вашого гніву? Чи є він вам інструментом на них? Чи є у вашому оточенні люди, гніву яких ви боїтеся? Люди, гнів яких через неясну причину вас ніяк не зачіпає? Оцініть модальність їхніх гнівних проявів. Які прояви гніву чи люті ви вважаєте прийнятними собі? Для оточуючих? Подумайте про їх модальності. Спробуйте у стандартній для вас ситуації гніву змінити його модальність на протилежну. Якщо вона була янською, зобразіть оточуючим свій стан гніву, ніяк не вказуючи на адресата, якщо вона була іньською, навпаки вимовте парочку невтішних слів і погроз на адресу людини, яка викликала ваш гнів. Ретельно відстежте його реакцію та її модальність.
Цікавість та інтерес
Цікавість відрізняється від інтересу своєю модальністю. Цікавість — це переважно стан людини, тобто вона відноситься до архетипу інь.Тут об'єкт інтересу існує, але займає в уяві людини вельми абстрактне місце, тобто людина не прагне специфікувати свого інтересу до цього об'єкта. Він їй цікавий, як здається людині, у будь-якому своєму вигляді, ракурсі, у будь-яких своїх проявах. Подивимося, а далі буде видно — така позиція цікавості. Навпаки, інтерес, особливо стійкий, глибокий інтерес, більше забарвлений архетипом ян. Це емоція, спрямована на об'єкт, але людина представляє його набагато краще і значно точніше знає, що її цікавить. Більше того, вона чітко і активно спрямовує свою енергію, свою діяльність на об'єкт, що її цікавить. Вона до нього йде, вона до нього підходить з потрібного боку, вона пробирається всередину, вона його досліджує, її дослідження забарвлені емоцією інтересу.
Популярний артист, виходячи на сцену авторського вечора, дуже чітко відрізняє цікавість публіки або журналіста, який бере інтерв'ю, від змістовного, цілеспрямованого, активного інтересу, який виражається, зокрема, в розумних і цікавих для нього самого питаннях. Навпаки, цікавість відрізняється поверховим розгляданням і ставленням до питань стандартного порядку, на які немає можливості цікаво і змістовно відповісти, і які задаються, так би мовити, для проформи, тобто питання, що запитує, не цікавиться відповіддю на нього, але питання є лише приводом для того, щоб змусити об'єкт цікавості якось виявлятися, а як саме — цікавить не важливо.
Можна, таким чином, сказати, що іньська цікавість є фазою, попередньою цілеспрямованому янському інтересу. І хоча воно справляє іноді неприємне враження, але, мабуть, без нього не обійтися. Важливо лише вчасно зрозуміти, що настала зміна фаз, зміна модальностей.
Запитання до читача.
Як ви ставитеся до гуляків на вулиці, що безпритульно хитаються? Чи охоче ви вливаєтеся в їхнє число? Чи вважаєте ви, що марна цікавість — нормальний стан людини, або ви вважаєте, що їй завжди краще поступитися місцем цілеспрямованому інтересу? Наскільки широке коло ваших непрофесійних інтересів? Чи часто ви ставите запитання, відповіді на які вас не цікавлять? Хто з ваших знайомих докучає вам тим, що ставить запитання і не слухає відповіді на них?
Занепокоєння і тривога
У принципі, обидві емоції — іньські, тобто вони характеризують стан людини, проте тут важливі субмодальності. Іньське занепокоєння і тривога не пов'язані з будь-яким зовнішнім об!ктом. Вони суть стани людини, з якими та змушена так чи інакше справлятися, не з'ясовуючи їх причин. Вона може їх у собі утішати, балансувати, витісняти чи трансформувати на інші стани.
Янське розуміння занепокоєння і тривоги зовсім інше. Це емоції, які забарвлюють ту чи іншу діяльність людини: “У тривозі він метався з одного боку кімнати в інший, бігав від вікна до телефону, ні на секунду не міг знайти собі місця”.
Внутрішня тривога може супроводжувати пошуки джерела напруги і способу подолати небезпечну або неприємну майбутню ситуацію. Причин, можливих шляхів вирішення ситуації, а інше є джерелом небезпеки і тривоги, і це джерело потрібно знайти і знешкодити або якимось чином зрозуміти і трансформувати.
Людина каже: “Мене турбує моя безладність”. Янський підхід полягає в тому, що його турбує його безладність, і у зв'язку з цим він збирається або, можливо, вже робить ряд конкретних дій з посилення внутрішньої і зовнішньої дисципліни. Ці дії будуть пофарбовані його занепокоєнням з приводу його недосконалості. Якщо ж ця емоція виявляється досить сильною, йде перемикання на янський.
вашого життя щодо незначних та суттєвих її обставин — зовнішніх і внутрішніх. Яку зміну модальності ви помічаєте? Яка модальність тривоги та занепокоєння, що її виражають ваші родичі щодня, у критичних ситуаціях? На які модальності ви реагуєте особливо гостро, в якій модальності ви реагуєте?
Радість
Ця емоція особливо важлива, адже без неї людське життя стає зовсім неповноцінним. Однак багато людей відчувають і переживають радість зовсім по-різному, не так, як цього очікують від них оточуючі, що призводить до великих прикрощів, втрати взаєморозуміння та сильного погіршення стосунків між людьми загалом, особливо близькими.
Радість іньського типу — це насамперед стан. Людині добре, вона радіє, переживає свою радість і зовсім не думає про те, що її треба якось транслювати назовні, висловлювати чи робити з нею щось ще. Очі її сяють, на обличчі — усмішка, чути її сміх, вона почувається легко та невимушено. Швидше за все, вона не думає про те, що чимсь зобов’язана комусь або має регулювати свою зовнішню поведінку.
Янський акцент на радості означає, що людина стурбована її адекватним вираженням зовні. Її радість, як кажуть, переповнює, їй хочеться поділитися нею з оточуючими, висловити її чи здійснити якісь дії, наповнені та забарвлені цією радістю,
матеріалізацією у зовнішньому світі. Тоді він заразливо сміється, адресуючи свій сміх оточуючим, починає їм щось радісно розповідати, вітати, дарувати подарунки, прагне покращити також їхній настрій. У житті, звичайно, не завжди можна з такою точністю провести лінію між іньською та янською радістю. У звичайної людини вони змішані разом, і, тим не менш, у багатьох людей є настільки сильна акцентуація на іньській чи янській складовій радості, що це навіть у кращі моменти їхнього життя суттєво ускладнює їхнє життя та оточуючих. Радість янського типу, що йде зовні, але не підігріта внутрішнім станом, виглядає навмисне і штучно. Навпаки, радість чисто іньського типу, коли людина переповнена своїми відчуттями і не помічає навколишнього світу, також справляє важке враження, і в багатьох випадках цього недостатньо, тобто оточуючі чекають від людини, що вона поділиться своєю радістю, проте їй навіть не спадає на думку, що це можливо і необхідно. Навпаки, є люди, які зовсім не схильні якось переживати свою радість, наприклад, вони вважають це неетичним або неугодним Богу, або тяжким наслідком, що тягне за собою в найближчому майбутньому, тому вони прагнуть або відразу висловити її зовні, не переживши її самі, або взагалі це свій стан проігнорувати, згасити, облити.
Запитання до читача. Чия радість для вас важливіше – власна чи ваших близьких? Яку радість від них ви віддаєте перевагу: іньському чи янському типу, тобто коли вони її переживають самі або коли вони звертають її до вас? Чи схильні ви радіти життю самі по собі? Чи схильні ви ділитися своєю радістю? Чи був у вас негативний досвід, коли ви намагалися ділитися своєю радістю з близькими чи сторонніми людьми, а їхня реакція була нерозумінням чи негативом? Чи вважаєте ви собі нормальним переживати радість, ділитися нею з іншими?
Жаль і співчуття
З цими емоціями також можуть бути пов’язані дві модальності, які забарвлюють їх по-різному. Взагалі, жалість, це насамперед стан душі людини, тобто вона знаходиться під архетипом інь. З іншого боку, жалість завжди є жалість до когось, і навіть якщо людина шкодує сама себе, то вона внутрішньо поділяє суб’єкт, який шкодує, та об’єкт, на який спрямована його жалість. Тому янський елемент або субмодальність, у жалості також є, і те саме стосується співчуття. Тут, як завжди, важливі акценти. Іньська жалість може бути охарактеризована як тотальний стан людини, коли його увага відволікається від об’єкта жалості, і людина повністю зосереджується на своєму стані: їй шкода. Він уже забув, кого чи що він шкодує, він зосереджений переживання цього почуття. Жаль, як і лють, може повністю застелити очі. Деякий час усі сили людини підуть на те, щоб упоратися з цим переживанням або остаточно пірнути в його хвилі. Однак із чим людина вирине з цих хвиль, це ще питання.
Янська жалість не є тотальним емоційним переживанням. Це емоція, яка забарвлює ту чи іншу дію. Тоді людина зазвичай каже: “Я зробив це з жалю. Я пожалів тону жінку і витяг її з річки. Я пожалів свого сина і дозволив йому лягти на півгодини пізніше, ніж звичайно, давши йому подивитися улюблену передачу”. Аналогічно, співчуття за янським типом – це активна дія, спрямована на об’єкт співчуття.
Запитання до читача. Який жаль вам більш властивий – активний чи пасивний? Чи ви помічаєте переходи жалості від модальності інь до модальності ян і назад у себе, у своїх оточуючих? Яке почуття приходить до вас першим, чи змінює воно згодом свій характер? Чи чекаєте ви від оточуючих жалості та співчуття, і якщо так, то в якій модальності? Жаль в якій модальності є для вас неприйнятною? Чому? Спробуйте згадати свої перші переживання гострої жалості та співчуття – ваші власні та спрямовані до вас. Оцініть їхню модальність.
Сум і траур
Печаль – це стан, тобто за своєю природою знаходиться під архетипом інь. Це стан людини, що не передбачає ніякої зовнішньої активності, пасивне, можливо, підсвідоме жаль, тихе засмучення, зневіра, що виражається в своєрідній хмарі, що оточує людину і наповнює значну частину її життя, якщо не всю її. На події людина печаль кидає темний відсвіт, у внутрішньому житті це може бути основний її фактор, що просочує її цілком. Печаль може тривати деякий час, але якщо вона не тане сама по собі, вона починає отруювати психіку, і засобом для її збуту є янски забарвлена жалоба, тобто орієнтований на конкретні дії стан душі. Ці дії, з одного боку, зовнішні, наприклад, носіння одягу відповідних тонів або певні обмеження активності людини, але головною метою жалоби є робота скорботи, тобто певна робота у внутрішньому просторі, метою якої є закриття колишніх сюжетів та відновлення психіки для майбутнього життя.
Коли людина каже: “Я сумую”, – мається на увазі, що вона не просто перебуває в смутку, але й робить певні активні дії, наприклад, віддає шану, вдячність і любов тим людям і обставинам, яку він не встиг віддати тоді, коли це було ще можливим. Скорбота, таким чином, має янський відтінок, янську субмодальність, хоча здебільшого цей стан людини, тобто вона знаходиться під іньським архетипом.
Запитання до читача. Як ви поводитеся в смутку? Вважаєте за краще, щоб вас дали спокій або прагнете поширити свій стан на оточуючих, продемонструвати їм, наскільки вам погано? Чи має для вас сенс вираз “робота скорботи”? Чи вважаєте ви, що після жалоби можливе оновлення людини та поява в її житті нових сюжетів? Чи вірите ви, що працюючи над собою чи у зовнішньому світі, людина може зменшити свій смуток, скоротити терміни душевної жалоби?
ФІЗИЧНЕ ТІЛО І ЙОГО СПРИЙНЯТТЯ
Тілесні відчуття
Під архетипом інь йдуть всілякі тілесні відчуття людини, які сприймаються ним як такі. Десь у нього кольнуло, десь стисло, десь розслабилося, виникла судома, розійшлася тепла хвиля, виникла вібрація. Якщо людина не має на меті керувати своїм тілом і якось модифікувати ці тілесні відчуття, а лише пасивно до них прислухається, намагаючись до них пристосуватися, якщо у разі, коли в нього щось болить, він шукає становище, при якому біль мінімізується і т.п., він цілком перебуває під впливом іньського архетипу. Те саме відноситься і до відчуттів, що йдуть із зовнішнього світу, коли людина пасивно до них пристосовується: терпить біль від ударів, йде, намагаючись не наштовхуватися на перешкоди і пристосовуючи свою ходу до рельєфу навколишнього середовища, дереться на дерево, не ставлячи це собі спеціальною метою, але як би в ігри. Усе це відбувається під иньским архетипом.
Янський архетип передбачає певну ідею, певні цілеспрямовані зусилля, наприклад, коли людина не зазнає болю, пристосовуючись до неї, а протиставляє їй свої психічні ресурси, як би бореться з нею, каже їй: “Ах, ти хочеш мене зламати? Ні, я не здамся!” Коли людина, подібно йогам, починає керувати своїми внутрішніми відчуттями, наприклад, займається гімнастикою, працює з тренажерами, цілеспрямовано впливає на ті чи інші групи м’язів, тягне зв’язки, словом, впливає на своє тіло так, ніби він їм не є, а воно є по відношенню до нього чимось зовнішнім, янський архетип.
Запитання до читача. Віддаєте перевагу активному чи пасивному відпочинку? Що ви більше любите – засмагати на пляжі чи ходити у туристичний похід? Що вам потрібно для розслаблення – належна концентрація уваги, відсутність зовнішніх подразників, відповідна музика, запахи тощо, або інтенсивна напруга, подолання важких перешкод, навантаження, яке раптово закінчується, залишаючи вас наодинці зі своїм тілом на короткий час, і відновлюється знову? Чи відчуваєте ви часом своє тіло як те, що володіє незалежно від вас волею та свідомістю? Чи ви розрізняєте частини вашого тіла за рівнем керованості ними вашою волею? Чи любите ви, коли вас гладять, масажують, ходять по вам ногами? Чи вмієте ви адаптуватися до деяких видів болю, трансформувати їхнє переживання в собі? Чи вірите ви, що до холодної води, наприклад, до купання в ополонці, можна звикнути і не відчувати при цьому негативних почуттів?Їжа За звичками їжі та взагалі всієї культури, що її оточує, можна багато зрозуміти про акцентуацію архетипів у підсвідомості людини. Ймовірно, будь-яка психологічна проблема так чи інакше спотворює харчові схильності та дієту людини, тому, зокрема, проблеми корекції фігури та ваги людини зовсім неможливо вирішити без тонкого та докладного психологічного аналізу та зміни психології, етики та світосприйняття людини. Кажуть, що всередині товстої людини живе тонка і плаче, — але чому вона плаче? Відповідь на це запитання не така очевидна, як може здатися. Йоги кажуть, що їжу треба пити, а рідини треба їсти (мається на увазі, що пережовувати їжу треба настільки, щоб вона, змішуючись зі слиною, ставала практично рідкою, а воду треба пити дрібними ковтками, ніби відкушуючи по невеликому шматочку). Чому такі, на перший погляд, дивні вказівки? Очевидно, тут проявляється прагнення балансу інь і ян. Справа в тому, що за основною ідеєю, пережовування — це процес янський. У нього є певна мета, яка полягає у трансформації їжі у тому вигляді, як вона лежить на тарілці, і перетворення її на вигляд, прийнятний для шлунка. Що ж до процесу пиття, то він носить чітко іньський відтінок, тобто людина, коли п’є, ніби зливається з напоєм, і в нього змінюється весь його стан, принаймні трансформативної мети тут немає. Іншими словами, коли людина п’є, вона приймає об’єкт у себе і починає його асимілювати. А пережовування — це процес підготовки до асиміляції організмом. Не будемо, однак, настільки фізіологічні, звернемося до романтичнішого питання. Як людина сприймає процес їжі? Суто психологічно різні люди ставляться щодо нього зовсім по-різному. Для одних їжа — не більше ніж інструмент, засіб для підтримки організму в енергійному стані, і для них процес їжі не більш романтичний і емоційно забарвлений, ніж заправка автомобіля бензином, навіть, можливо, набагато менш романтичний, якщо говорити про автолюбителів. Таким чином, янський погляд на їжу — це її уявлення як цілеспрямованого процесу з цілком певною метою насичення, певними засобами кулінарної підготовки, пережовуванням, перетравленням тощо. Іньська думка на їжу полягає в тому, що це процес, ритуал, який захоплює людину цілком. Це ритуал, який починається з початку приготування їжі або навіть раніше і не закінчується практично ніколи, тому що коли їжа з’їдена, починається приготування наступної. З іньської точки зору, їжа — це особлива церемонія, в якій людина проходить певні фази: він готує їжу, він ставить її на стіл, він сам сідає за стіл або запрошує своїх друзів, він входить в інтимний контакт зі стравами, коли вони ще лежать на тарілках, він їх оглядає, обнюхує, об’єднує, об’єднує в особисте, перекладаючи їх до себе на тарілку, потім ще більше їх інтеріорізує, з’єднуючись з ними в екстатичному пориві поглинання, і, нарешті, їжа лягає до нього в шлунок, і він починає переживати процес її перетравлення і ситості та вгамування спраги. При цьому, перебуваючи в іньській модальності, людина зовсім не сприймає те, що відбувається, як цілеспрямований процес, що вимагає його зусиль, вона сприймає їжу як деяку частину життя, яка має природну течію і до якої вона краще чи гірше повинна пристосовуватися, наприклад, сідаючи ближче до смачного пирога. перетравлювалася, та її цілеспрямовані зусилля є лише незначними деталями, а основний його стан — це зануреність у процес харчування.
Запитання до читача. Чи любите ви готувати їжу? Чи відчуваєте ви, як процес готування залучає вас до себе цілком, підкоряючи собі вашу волю, чи ви цілком керуєте ним своєю волею? Яку їжу ви віддаєте перевагу — однорідну, або складається з шматочків, які можна розрізнити на смак? Чи вірите ви у те, що правильним харчуванням можна суттєво впливати на своє здоров’я? Чи дотримуєтеся принципів правильного харчування? Чи допомагають вони вам реально? Чи відчуваєте ви, що певні види їжі завдають шкоди вашому здоров’ю? Чи намагаєтеся ви уникати такої їжі? Чи це вам вдається? Коли ви їсте їжу, приготовлену не вами, чи бентежить вас незнання її рецепту, незнайомство з кухарем? Чи вмієте ви за допомогою їжі керувати настроєм та волею ваших близьких?
Фізичне тіло та його рух Інький підхід до тіла у тому, що його переживає. Він нічого з ним не робить і не ставить це своєю метою, але, наприклад, у негативному варіанті засмучується з приводу кривизни ніг, товщини або худорлявості живота, неправильної форми та розташування грудей тощо. Янський підхід, навпаки, сприймає тіло як об’єкт докладання зусиль, як форму, яку необхідно вдосконалювати і приводити до бажаного виду. Ведена янським архетипом людина йде до тренажерного залу, до косметолога, до масажиста, іноді навіть до хірурга, сідає на жорстоку дієту, їсть корисну їжу тощо. Іньський погляд на тіло сприймає його як джерело насолод. Така людина воліє поніжитися на пляжі, позасмагати в солярії, затишно влаштуватися на дивані, звертатиме велику увагу на простирадла, на яких він спить, і на зручність одягу, в якому він ходить. Навпаки, янський погляд на тіло розглядає його як інструмент існування у світі. За допомогою тіла можна робити багато. Наприклад, ноги можуть перенести вас в інше місце простору, руками можна взятися за ручку дверей та відкрити її, ними ж можна дати в зуби своєму ворогові та обійняти кохану жінку. Ведена іньським архетипом людина більше звертає увагу на відчуття у своєму тілі та на тіло як таке; відомий янським архетипом, він звертає увагу на роботу, яку виконує тіло, — тягне рюкзак — і результати цієї роботи.
Тонке питання — це прояв архетипів інь та ян у самому фізичному тілі. Традиційний погляд ділить тіло на передню та задню частини. Особою, грудьми, животом і передньою стороною стегон керує ян, задньою частиною — потилицею, шиєю, спиною, сідницями, задньою частиною ніг — керує інь. З погляду внутрішнього устрою, я йду над органами, які управляють процесами в організмі: головним мозком, залозами внутрішньої секреції, що виділяють гормони, поперечно-смугастою мускулатурою (тою, яка дозволяє людині рухатися в навколишньому просторі). Інь управляє тканинами як такими, що підкоряються впливу гормонів та нервових сигналів. Нерви, як відомо, діляться на еферентні та аферентні, тобто передають керуючий вплив мозку — головного і спинного — і зовнішні подразники, що сприймають, і що передають відповідні сигнали в мозок. Перші відносяться до архетипу ян, другі — до інь. У роті, у шлунку та в товстому кишечнику йде інтенсивна трансформація їжі, тому ці органи відносяться до янського архетипу, а в тонкому кишечнику йде всмоктування та асиміляція шлункового соку, тому вони можуть бути віднесені до іньського архетипу. Кров сама по собі відноситься до архетипу інь, але різні активні агенти, що подорожують по ній — гормони, лімфоцити, лейкоцити — їм протегує ян. Лімфа і жир самі собою ставляться до інь, але лімфатичні вузли — до ян.
Читач, знайомий з анатомією та фізіологією, може продовжити цей опис самостійно, можливо, уточнивши та скоригувавши дилетантські судження автора з цього питання.
Рухи тіла також досить чітко поділяються на іньські та янські. Іньські рухи хіба що обмежують тіло певним колом, наприклад, коли людина захищається, він схрещує руки на грудях — типово іньський жест, зводить коліна разом — теж типово іньська позиція. Навпаки, відкриті рухи, що розкривають груди людини, підняття голови, жести, спрямовані вперед і вгору, мають виразний янський характер. Коли людина заплющує або прикриває очі, вона чітко активізує архетип інь; навпаки, коли очі в нього розплющуються і, так би мовити, запалюються вогнем, коли голова висувається вперед, а жести прямують у бік співрозмовника, очевидно активний ян. Активність іньського чи янського архетипу видно за становищем долонь: якщо кисті розслаблені і повернуті до передпліччя під кутом дев’яносто градусів — це, швидше за все, означає активність інь. Якщо кисті, навпаки, напружені і є продовженням передпліч, активний ян.
І на закінчення, торкнемося теми одягу.Інький одяг вільний, спадаючий, ненатягнутий, у якому людині зручно перебувати і, можливо, не дуже комфортно працювати. Це довгі сукні, вільні східні халати з широкими довгими рукавами, що взагалі рясніє складками тканини. Інька одяг може бути дуже красивою, їй можна довго милуватися, вона є разом із людиною, що її носить, деякою єдиною картиною, яка здається завершеною, укладеною іноді навіть у рамку, так що думка про те, що вона може почати діяти, не спадає людині навіть на думку. Навпаки, янська одяг зазвичай більш економна, облягає тіло і передбачає його готовність до певних дій. Вона менш красива, зате функціональніша. Якщо приклад взяти середньовічного лицаря, то кольчуга і щит ставляться до інь, а меч належить до ян. Одяг іньського плану формує певний захист, деяку межу фізичного тіла, що відокремлює його від довкілля, і в межах цієї межі тілу добре і зручно перебувати.Янський одяг, навпаки, функціональний, він передбачає, що в нього милуються, але він має виконувати цілком певну функцію — допомагати людині реалізовувати її плани. Такий одяг професійних соціальних працівників і, звичайно, зірок естради, одяг яких, перебуваючи в гармонії з декораціями сцени, допомагає співачці справити належне враження на публіку, працюючи разом з її голосом, наголошуючи на її рухах та змісті пісні.
Запитання до читача. Чи подобається вам ваше фізичне тіло? Чи схильні ви захоплюватися ним чи його частинами? Чи є люди, яким воно подобається? Чи вірите їм? Наскільки виразні ваші рухи? Чи користуєтеся ви своїм тілом свідомо, щоб справити враження на друзів та партнерів? Чи звертаєте ви увагу на рухи та міміку оточуючих людей? Чи справляють вони на вас якесь враження? Чи вважаєте ви міміку важливою частиною комунікації? Чи любите ви натягнуті посмішки на обличчях ваших друзів? Наскільки ви залежите від одягу у звичайних ситуаціях? У відповідальних ситуаціях? У критичних ситуаціях? Чи відчуваєте ви свій одяг як прикрасу чи він для вас — інструмент впливу на людей? Чи вважаєте ви, що мода суттєво впливає на суспільну підсвідомість?
