Як розпізнати Альфонс?

Коли я була маленькою, я думала, що це гарне чоловіче ім'я. Ну, італійське, наприклад. Ах, як звучить – Альфонс! І у дітей по-батькові вдале – Альфонсівна, Альфонсович. На жаль, пізніше на власному досвіді мені довелося зрозуміти, що це ім'я застосовується не лише до італійців, а й до наших простих Євгенів, Дмитрів, Олександрів та інших. І не такі вже й прості, як це може здатися на перший погляд. Не дай боже такому безцінному досвіду пропасти, тому розповім, як можна зрозуміти, що перед вами альфонс, і вчасно «зробити ноги».

Вони приходять у наше життя раптово, з'являються як промінь світла у темному царстві, затьмарюють усіх. Це перша ознака альфонсу. Якщо через п'ять хвилин після знайомства він по-щенячому віддано дивиться в твої очі, тримає за руку і клянеться, що готовий бігти за тобою хоч на край світу в кімнатних капцях – стережись! Якщо ти звичайно, не любителька гострих відчуттів і душевних травм, саме час брати в руки ці тапочки і стрімголов мчати звідси, щоб потім не дивуватися, плачучи на плечі подруги: ах, він так дивився на мене, говорив такі слова – хіба він міг брехати? Правильна відповідь: могла, може й буде могти. Завжди. Це його хліб. Професійний брехня. Beautiful liar.

Отже, ви знайомитеся, і він намагається заповнити собою весь простір навколо тебе, нейтралізувавши всіх твоїх родичів, друзів та здоровий глузд, власне. Ти розумієш, що пропадаєш, але ця пропажа така приємна і солодка, що відмовити собі в цьому задоволенні практично нереально. Смс-ки переповнюють твій телефон, у тебе щохвилини справляються – чи не замерзла, не промокла, поїла, виспалася, чи одягла спідню білизну і якщо так, то яке?

Це стратегія. У тебе має виробитись здоровий рефлекс собаки Павлова. Звикання має бути глибоким, а ще краще вакуумним. Нікого, окрім нього. Стан закоханого зашореного коня триває десь місяць-півтора. Звичайно, за умови, якщо у вас є справжній альфонс, а не звичайний кидала. Представник останньої групи може впоратися і за тиждень, а альфонс розтягує задоволення і бреше так самозабутньо, що часом здається, що вірить сам.

Він дуже мило і зворушливо доглядає. Гроші для нього «ніколи нічого не означали», тому максимум ви можете дочекатися прогулянок під місяцем, цукрової вати та морозива у стаканчику. Тому що так романтичніше. А ще квіти. Тюльпани (але пам'ятайте, що верх майстерності – це троянди), згорнуті із серветок у придорожньому кафе. Тому що, на відміну від справжніх квітів, можуть зберігатися вічно. Він писатиме пальцем на запотілому склі автобуса твоє ім'я, стоятиме на колінах і шепотітиме такі зізнання, що у будь-якої, навіть найрозумнішої жінки голова піде кругом. Він буде гарний, як бог, стрімкий, як гепард, і тобі буде вже абсолютно байдуже, хто і що про нього говорить, що існують якісь правила та моральні принципи.

Далі альфонс можна розділити на дві групи. Умовно позначимо їх «Лев на полюванні» та «Вічна чайка».

Перша категорія рішучіша і витонченіша, тим і небезпечніша. Йому потрібно багато й одразу. І, як правило, одноразово. Запам'ятай, сучасні альфонси, всупереч громадській думці, рідко вибирають собі по-справжньому заможних дівчат. Пояснення досить просте. Вони заможні, але ж і вимогливі. Більшість таких дівчат ніяк не задовольнити паперовими квітами та морозивом. Зате вони щиро збуджуються від виду дорогих ювелірних виробів і, отримавши подібний подарунок, здатні навіть майже щиро закохатися у чоловіка, який його зробив.

Так от, за класичною схемою з'ясовується, що у твого коханого вже давно («просто він не хотів тобі говорити, а то ти б рознервувалась») великі проблеми. Це можуть бути бандити, які поставили його на лічильник, картковий борг, який, як відомо, справа честі, дитина від першого шлюбу або хвора бабуся в Туапсі. Все залежить від польоту фантазії благовірного. І ти, така закохана, така віддана, мусиш йому допомогти. Звичайно, він не сміє тебе про це і просити, але більше нема кого. Він би ніколи, що ти, чуєш, ніколи, та тільки такі обставини.

І тут починається. Чому всі дурні такі жінки? – Любила говорити незабутня Фаїна Раневська. Це ж твоя кохана людина, з якою потрібно ділити всі тяготи та поневіряння у смутку та радості, хворобі та здоров'ї і далі за текстом. Ти будеш останнім стервом, якщо зараз кинеш його в такому стані. До того ж він пообіцяв, що все віддасть, а ще шубу і одружитися.

І ти робиш дурницю. Починаєш шукати потрібну суму, позичати у знайомих, брати кредити, відмовляти собі у всьому, адже тепер є «ви» і це вже «ваші» проблеми. Закономірно, що «ми» перестають існувати, щойно перебуває шукана сума. Лев починає нове полювання, причому, не сильно соромлячись твоєї присутності, або зовсім розчиняється. І тут з'ясовується, що ти не брала жодних розписок і не укладала договорів, а як інакше, адже цим можна було образити коханого. Знайти лева та спробувати повернути свої гроші практично нереально.

Друга категорія "Вічні чайки". Їх ми, як правило, самі саджаємо собі на шию. Вони лагідні, як телята, милі до божевілля, симпатичні, як Марлон Брандо, в молодості. Ця категорія чоловіків не має грошей навіть на зазначені вище морозиво та чай у пластиковому стаканчику придорожнього кафе. Вони займатимуть 15 рублів на проїзд (але всі віддадуть, чесно-чесно!). Ти поблажливо посміхатимешся, розплачуючись у метро, соромлячись просовувати йому м'яту купюру під столиком у кафе, віддавати свій гаманець, якщо ви йдете в гості («а то я ж така розгубила!»).

Коли ви підете в магазин з метою купити тобі щось, твоя покупка неодмінно поміститься і в клатч, тоді як король твого серця гордо крокуватиме з паперовими пакетами, що шарудять. У супермаркеті ви братимете продукти не на тиждень, а на «зараз», тому що дуже хочеться смачненького. Він відкриє тобі очі на те, що «Маасдам» кращий за «Витязя», а «Пол Мансон» краще за «Ізабеллу», що ніяк не можна купувати дешеве взуття, бо «ноги не казенні», що влітку «людина повинна відпочивати», і що треба обов'язково висипатися, а то мішки під очима будуть. Все це може тягтися до нескінченності, або до закінчення твого терпіння.

Ніхто, треба сказати, так не підриває нашої самооцінки, як альфонси. Саме після зустрічі з такими чоловіками ми починаємо думати, що нами можна лише користуватися. Адже це далеко не так…

Якось моя подруга пішла до кафе з чоловіком. Вона пила каву, а чоловік, як годиться, ні в чому собі не відмовляв. Потім він зніяковіло запропонував їй розрахуватися, бо забув удома гаманець. Вона мляво перевела погляд на принца, покликала офіціанта, попросила поділити рахунок. Розрахувалася. За себе. Встала, і, не промовивши більше ні слова, гулко цокаючи підборами, пішла. Бо такий не вартий навіть погляду.