А.Л. Чижевський — ЗЕМНЕ ВІДЛУННЯ СОНЯЧНИХ БУР частина 13

Глава VII Висновки, які можна зробити з цієї роботи, спонукають до подальшого дослідження питання шляхом, так би мовити, "мікроскопічного аналізу". Цей шлях має дві основні гілки. До першої відноситься робота детального дослідження з точністю до одного дня за допомогою математичної обробки великого статистичного матеріалу про епідемії, з одного боку, а з іншого – про сонцедіяльність, атмосферну електрику та інші явища, що стоять залежно від Сонця. До другої гілки належить робота біофізико-хімічного аналізу бактеріальних процесів, з одного боку, а з іншого – вивчення питання про різні зміни в організмі під впливом зовнішніх фізико-хімічних агентів. У той час як робота по лінії першої гілки аналізу допоможе поглибити наше розуміння впливу сукупності зазначених факторів на організм, вірніше, на захворюваність чи смертність, друга гілка приведе нас до розкриття самого механізму впливу. Якщо, припустимо, вдасться встановити, що добові коливання в сонцедіяльності викликають аналогічні коливання в ході захворювання або смертності при тій чи іншій епідемії, то наука набуде важливе знаряддя більш успішної боротьби як з першим, так і з другим явищем З огляду на те, що астрономія дає прогноз коливань сонцедіяльності, з'явиться можливість своєчасного вжиття тих чи інших заходів у ті дні, коли особливосильно підвищується рівень захворюваності чи кількість смертних випадків. Тоді епідеміологія піде пліч-о-пліч з астрономією та метеорологією. З іншого боку, одночасно необхідно приступити до ґрунтовного вивчення питання про вплив на бактерії змін середовища, електричних процесів у колоїдних, дисперсних системах, явищ електроосмосу, катафорезу, явищ коагуляції та стабілізації бактеріальних систем, що несуть іони того чи іншого знака, і т. д. сонцедіяльності Мета науки – прогноз 247 є безпосередньою причиною епідемічного поширення тих чи інших хвороб. Такого висновку було б зовсім неправильно. Діяльність Сонця, ймовірно, лише сприяє епідеміям, сприяє більш швидкому їх назріванню і інтенсивному перебігу. Це треба розуміти в тому сенсі, що та чи інша епідемія завдяки низці біологічних факторів могла б мати місце і без дії сонячного фактора. Але без останнього вона могла б з'явитися не того року, коли вона справді мала місце, і сила її розвитку була б не та, що насправді. Отже, роль періодичної діяльності Сонця треба розуміти як роль регулятора епідемій у їх розміщенні в часі, а також, можливо, і в силі їх прояву. Утримуючись тут з цілої низки причин від будь-яких подальших узагальнень, які можна булоб зробити у зв'язку з відкриттям вищевикладених явищ на протязі епідемій, ми все ж таки вважаємо за потрібне сказати, що починаючи з поточного моменту перед епідеміологією стоять нові завдання, вирішення яких має пролити світло на найбільш темні сторони цієї галузі медицини. Біологічне вчення про умови існування людини в середовищі, насиченому мікроорганізмами, та закони його співжиття з цими мікроорганізмами поповнилися новою проблемою актуального значення. Зауважимо також, що в цій книзі ми намагалися здебільшого викласти фактичний матеріал, вважаючи це найважливішим. Нашим завданням було представити у широкому загальнобіологічному висвітленні питання про перехід життєвих якостей вірусу з латентного стану в активний під впливом змін у фізико-хімічній стихії, що оточує організм. Що ж стосується тлумачень епідеміологічної механіки, то на їхню безпомилковість ми зовсім не претендуємо. Їх слід розглядати лише як першу спробу побудувати робочу гіпотезу, трохи більше. Але ми вважаємо за потрібне застерегти епідеміологів від того занадто спрощеного розуміння епідемічного механізму, яким грішать надто часто, коли прагнуть пояснити той чи інший епідемічний факт виключно впливом зіпсованого водопровідного фільтра або поганою каналізацією. Що погане фільтрування води і труби, що лопнули, можуть відігравати дуже велику роль у розвитку холерної або черевнотифозної епідемії, у цьому сумніватися не можна. Але ці явища ніколи не були першопричиною епідемій,
а завжди лише – проміжною ланкою, найбільш близькою і доступною безпосередньому спостереженню та дослідженню. Починаючи з'ясування питання про причини епідемії, необхідно мати в руках весь арсенал сучасного природознавства та вміти вільно маніпулювати всіма його знаряддями. Тільки за дружнього натиску багатьох відділів природознавства на закулісні таємниці епідемій ми можемо розраховувати зрештою відкрити завісу над цією темною областю, щоб потім повести планомірну облогу. Інакше ми ще довгий час уподібнюватимемося до тих зрячих, які по суті не бачать нічого. "Некорисні тому очі, хто бажає бачити нутро- ність речі, позбавляючись рук до отверзтию цієї. Некорисні тому руки, хто до розгляду відкритих речей очей немає" (М. У. Ломоносов). Розділ VIII ЗЕМНІ ПРЕДВІДНИКИ СОНЯЧНИХ СПАЛАХ Вказівка на зв'язок між затьмаренням сонячного диска і цінами на жито ми знаходимо ще в історичних уривках Старшого Катона (М. Porcius Cato, 234-149 до н. Баліані до Галілея і, нарешті, наприкінці X.V11I ст. у В. Гершеля, який намагався встановити зв'язок між кількістю сонячних плям та змінами ціни на жито внаслідок коливання врожайності. Питання про вплив сонячних плям на врожаї, цвітіння та зростання різних рослин досліджував цілий ряд осіб:А. Кларк, Дансон, Фріц, У. Шоу, Ендстрем, К. Фламмаріон, Б. Гелланд-Ханзен, Ф. Нансен, Лемстрем, Е. Хентінгтон, А. Дегласс, М. Семенов, Б. Ястремський, Е. Слуцький, А. Чижевський. Дегласс надзвичайно ретельно вивчив питання про співвідношення між ступенем напруженості плямоутворювального процесу та зростанням деревини – товщиною річних кілець дерев. Для свого дослідження Дегласс зібрав дуже велику кількість зрізів з різних країн Європи та Америки і піддав ці зрізи особливому аналізу, що з великою точністю визначав товщину річних кілець деревини (до 0,01 мм) і періодичність у товщині річних шарів. До обробки було залучено багато зрізів дерев, які налічували величезну давність свого існування, як, наприклад, дерево роду секвойї віком 3200 років із Південної Каліфорнії та 19 дерев із Flagstaff 500-річної давнини. Після ретельної роботи Дегласс з'ясував, що всі групи обстежених зрізів виявляють 11-річний сонячний цикл або його кратні величини. На підставі своїх робіт Дегласс вважає встановленими наступні вегетативні цикли: Від 5 до б років половина сонячного циклу "10" 13 "перший сонячний цикл" 21 "24" подвійний сонячний цикл "32" 34" потрійний сонячний цикл "100" 103" 3-й 3-й цикл. Провісники сонячних спалахів 251 Роки максимальної діяльності Сонця завжди дають різке потовщення деревини, і, навпаки, при мінімумах товщина деревини скорочується. Деґлас з'ясував також, що існує деяке певне відношення між товщиною річних шарів деревини та рядом кліматичних факторів,як, наприклад, середньою річною температурою, середньою річною кількістю опадів і т. д. Однак це відношення далеко не пояснює всіх випадків: у той час як метеорологічні фактори дають постійні ухилення – сонячні періоди в усіх частинах світу незмінно і яскраво проявляють себе. Робота Дегласса, яка справедливо може бути названа класичною, висунула в науці наступне питання: який фізичний чи хімічний фактор довкілля є причиною інтенсивного росту деревини в роки сонячного максимуму1? З роботи Дегласса, а також з аналогічної роботи Хентінгтона в жодному разі не можна зробити висновок, що таким фактором є опади, температура і т. д., що утворюють досить значні розбіжності із сонячними періодами. У той же час виникає припущення: чи не уникає уваги дослідників якийсь інший фізичний діяч, що стоїть у зв'язку з періодичною діяльністю Сонця і проявляє себе в даному випадку на зростанні рослинної тканини? Справді, останнім часом різні вегетативні ефекти в місяці найсильнішої активності Сонця були виявлені різними дослідниками незалежно від таких метеорологічних факторів, як вологість, температура або тиск. Так, наприклад, у 1927 р. ботаніки відзначили той факт, що деякі рослини дали цього року надзвичайно пишне та винятково потужне цвітіння. Білот, Мемері таЛяховський виявили шляхом спеціального іс- Р та с. 8 5. Товщина річних слова деревини стоїть у прямій залежності від кількості плям на Сонці, як показали дослідження Дегласса (Director of Steward Obserwatory, Arizona). Вгорі – зріз шотландської сосни півдня Англії; внизу – зріз шотландської сосни з узбережжя Норвегії 252 Гмиа Vlll проходження за багато десятиліть, що якість вина, його найтонші смакові нюанси різко покращуються в роки максимумів у сонцедіяльності. Не вдаючись до подробиць, зазначу, що у період 1926-1930 рр. в. мною було виконано роботу, яка показала, що мутації у рослин, мабуть, можуть спостерігатися під дією різких стрибків у діяльності Сонця. Вивчаючи коливання врожайності деяких культурних рослин по різних країнах, Семенов також дійшов висновку, що в періоди великої кількості сонячних плям врожаї бувають вищими за середні, а в періоди малої кількості плям врожаї бувають нижчими за середні. Ястремський (1922 р.), розробляючи ту саму проблему, виявив одне надзвичайно цікаве явище, а саме: плямотворча діяльність Сонця надає на врожаї кормових злаків різний за своїм знаком вплив у різних районах. Наприклад, територія Європейської Росії щодо впливу сонячних періодів поділяється Ястремським на дві частини: в одній частині збільшення плям підвищує врожай, в іншій – відбувається зворотне явище. Раціо- нального пояснення цьому явищу дати не вдалося. Якщо ми припустимо,що в роки максимальної діяльності Сонця останнє продукує в зовнішній простір деякі специфічні випромінювання, що надають особливий вплив на ріст рослинної тканини, чи не чинитимуть ці випромінювання аналогічний вплив і на бактерії, що становлять рослинні організми. Така постановка питання цілком можлива, і якщо ми при сучасному стані науки не можемо вирішити це питання в позитивному сенсі, то ми не маємо права вирішувати його і негативно. Мікроорганізми, що живуть у напіврідкому або вологому середовищі, у верхньому шарі ґрунту, на виваженому в повітрі пилу, на поверхні овочів і плодів, в гниючих органічних покидьках, водні вібріони, спірохети, патогенні ґрунтові анаероби і т. д. можуть знаходитися під непох земних провідників, якими можуть бути коливання атмосферної електрики, деякі хімічні реакції в повітрі і т. д. Цьому ж впливу схильні й ті мікроорганізми, які таяться на периферичних рисах. 8 6. Верхня крива-зростання деревини (товщина річних кілець) в Еберсвальді (Німеччина) з 1830 по 1910 р. Нижня крива – діяльність Сонця (за Деглассом) / 'не. & 7. Середні криві: верхнє зростання деревини за 90 років, нижня – діяльність Сонця за 125 років (за Деглассом) 253 частинахорганізму людини, на поверхні шкіри, на слизовій оболонці носоглотки, дихальних шляхів, сечостатевої системи як звичайне явище мирного співжиття людського тіла з бактеріями різного морфологічного характеру і біологічних властивостей. Я дуже далекий від тієї думки, що р: вульгарної або патогенної мікрофлори Землі – один з можливих факторів, але, звичайно, далеко не єдиний і навіть, може, не основний. неодноразово говорилося про те, що Сонце крім корпускул випромінює з певних ділянок своєї матерії (плями, протуберанці, смолоскипи та ін.) короткі електромагнітні хвилі. корпускул, але і потужних потоків електромагнітних хвиль. Ці хвилі можуть бути самої різної довжини, починаючи від ультра-коротких і кінчаючи найбільш довгими.на Сонце в моменти вивержень утворюються хвилі ультрагамма, промені Рентгена, найкоротші з ультрафіолетового спектру, та багато інших коливань високої частоти. Чи не є якісь із цих хвиль нарівні з аероіонами та електричним полем причиною мінливості вірусу та тих чи інших бактерій? Що електромагнітні хвилі з короткою довжиною хвилі діють на мікроорганізми, достовірно встановлено багатьма авторами, які з безперечністю показали, що цей вплив дуже значний і залежить від довжини хвилі, потужності випромінювача та часу експозиції. Поки що лабораторно досліджено біологічний вплив лише малого діапазону хвиль Герца (від 1 до 50 м). Але ми вже маємо не тільки теоретичні, а й висококорисні практичні результати. Огляд та історія цього питання наведено в книзі проф. Лібезні, а тому я тут на цьому питанні зупинятись не буду. Вкажу лише, що М. А. Барон у Москві показав, що бактерії випромінюють електромагнітні хвилі певної довжини (мітогенетичні промені). Бактерії повинні також бути резонаторами електромагнітних коливань відомої частоти. Таким чином, окрім вивчення дії на мікроорганізми атмосферної електрики (аероіонізації, електричних полів) треба було б вивчити у відомих умовах і вплив на бактерії прямих коротких електромагнітних коливань, які, мабуть, випромінювали Сонце. Розпочаті нами орієнтовні спостереження 1928- 1929 рр. у цьомунапрямку мені довелося припинити через обставини, що не залежать від мене. У доповідях та статтях за вказані роки я викладав отримані цікаві результати, які, проте, ще не цілком задовільні. Тому я отримав особливе задоволення, коли 1934 р. отримав від російського дослідника лікаря-бактеріолога д-ра С. Т. Вельховера, директора бактеріологічної лабораторії при інфекційній лікарні в Казані, ряд листів з описом його спостережень, проведених під впливом наших статис. Листи С. Т. Вельховера вводять нас у сферу його спостережень з такою повнотою, що я дозволю собі зробити з них кілька витримок. З 1926 р. я веду систематичні бактеріологічні спостереження над дифтерією. Наша лікарня має велике дифтерійне відділення. Матеріал по дифтерії за минулі роки зібрався у нас величезний. Вашої інтерпретації дифтерії як епідемії є два моменти: дзеркальність і запізнення дифтерійного максимуму в порівнянні з сонячним максимумом. Зробила на мене сильне враження. Під її впливом я вирішив пошукати цю дзеркальність по відношенню до якогось "X", будуючи випадкові здогади.досвіду я вже мав дані і зрозумів, що маю справу з напрочуд точним явищем. Допустимо, з 40 посівів на дифтерію в такий-то період часу було 15 позитивних знахідок: я робив-обчислення відсотка зростання в цей день (37%) і порівнював паличкові форми дифтероїдів з зернами Habes Ernst'a (цілком вираженими), з типовими кулястими, обособленими. У мене вийшов для цих кокових форм той самий відсоток (37%). Чи не зворотна пропорційність (у 25 коків з 40 посівів), а "дзеркальність", якесь "відображення" того ж числа відсотка. Я ставив контроль таким чином: препаратор робила з усіх посівів подвійні мазки, занумеровані; половину фарбувала одним способом для Мал. 8 8. Зростання сапрофітів і со.шцедеятельность з 1 квітня по 29 червня 1929 р. Верхня крива – зростання мікроорганізмів. Нижня крива – со.тцедеяте.пиость за той самий період (за С. Т. Ве.гьховеру) 257 бактеріоскопії на дифтероїди, половину (один і той же матеріал) фарбувала мені для дослідження на коки (не на дифтероїди) іншою фарбою; обидва ми підраховували, не поінформуючи один одного, число позитивів і виводили їх відсоток, препаратор – для дифтероїдів, я – для кокових форм. Результат: цифра відсотків збігалася, за небагатьма винятками, де були коливання ± 1, що, звісно, пояснюється суб'єктивними причинами. Вийшло як правило: скільки виростало
дифтерійних форм, стільки ж і кокових. Кілька разів я робив обчислення раніше препаратора і передбачав їй відсоток зростання дифтероїдів за знайденим відсотком зростання кокових форм. І я майже помилявся. Мій препаратор дуже досвідчений мікроскопіст, помилок у дослідженні на дифтерію вона не робить. Але методику підрахунку кокових форм я взяв він; це не так просто, і з деталями підрахунків я освоївся не відразу, а лише за кілька днів, після чого я вивів цю закономірність. Вийшло враження, що біосфера, згідно з Вашою інтерпретацією, ніби відпускає кожній бактерійній формі за відомих умов однакову частку можливості зростання (розвитку). Але коли зростання дифтероїдів буває вище 50% (а це буває рідко), закономірність ця втрачається і намічається якийсь інший модус. Я маю поки що лише двома випадками цього роду і певного висновку (або припущення) ще не маю. Приклади: з 20 посівів одержано 5 дифтерійних позитивів; стільки ж позитивів (за іншого способу забарвлення) дадуть і коки. Але якщо з 20 посівів зросте 15 дифтерійних позитивів (тобто більше 50%), то коки не дадуть ні 258 Главп Vlll число 15 ("дзеркальність"), ні 5 (зворотна пропорційність). Суть тут, мабуть, в якійсь третій змінній, і вона (ця третя змінна) є, мабуть, напруга радіаційної або корпускулярної енергії. Таким чином, у мене намітився такий
висновок: при коефіцієнті зростання дифтероїдів, що виражається від 5 до 50%, "дзеркальність" між дифтероїдами та коками обов'язкова. Звісно, це лише перший крок, перший вдалий крок до вирішення складної проблеми дифтерії як інфекції. Але він все ж таки значний. Вам належить пріоритет не лише відкриття впливу сонячної радіації на мікроорганізми, а й теоретичної побудови принципу дзеркальності для дифтерії, тому зрозуміло, що я звернувся до Вас. Прийміть та ін. С. Вельховер". "Казань, 14 листопада 1934 року. Шановний професор! Користуючись нагодою, дозволю собі поділитись з Вами даними про стан моїх робіт. У медико-бактеріологічному розрізі мої роботи ведуться по лінії вивчення дифтерії. Одна з деталей, досить, на мою думку, розроблена за 10 місяців шляхом щоденних бактеріологічних до бактеріоскопічних спостережень та досліджень, полягає ось у чому: дифтероїдні коринебактерії* (атоксичні та токсичні) мають так звані метахроматичні, волютинові зерна. Зерна ці у відомі моменти дають (при фарбуванні відомими фарбами, наприклад лужною синькою Леффлера) реакцію метахромазії, яка полягає в тому, що фарба розкладається на свої компоненти і з'являється інший колір. У разі метиленової сині зерна волютину забарвлюються у червоний колір. Виявилося, що крива цієї червоної метахромазії у дифтероїдів має сезонний характер. Мінімум припадає на зимові місяці, максимум – на червень та серпень. * Як відомо, Леман і Нейманназивали коринебактеріями групу паличкоподібних мікроорганізмів, що мають одну специфічну морфологічну ознаку – булавоподібні здуття на кінцях (Корине – по-грецьки "булава"). Ці здуття – "полярні зерна", "метахроматичні тільця" і т. д. – після робіт А. Мейєра частіше називають волютиновими зернами. До групи коринебактерій відноситься і збудник дифтерії людини – токсикогенна бактерія Клебса – Леффлера. 259 Мал. 8 9. Частота днів з високим зростанням коринебактерій та діяльністю Сонця (крива) за 1914 і 1935 р. є наступним моментом: максимум кривої червоної метахромазії збігся з мінімумом захворювань клінічно вираженої токсичної дифтерією (за матеріалами нашої обласної інфекційної лікарні). Розуміти цей контрпаралелізм треба так: чим сильніше виражена волютинова функція дифтероїду, чим він сильніший при фарбуванні синькою метахромазує (реакція індикаторного типу), тим він менш токсичний, отже, більш вульгарний, так би мовити, сапрофітний. Припустимо, що волютинова субстанція дифтероїдів є рецепторним апаратом, "налаштованим" на випромінювання з певною довжиною хвилі, зрозумілим стає і сезонність метахромазії, оскільки максимум такої, ймовірно, обумовлюється, мабуть, сонячним ультрафіолетовим. Восени крива червоної метахромазії падає, а токсична дифтерія збільшується, як і підтверджує цю концепцію. Але це лише частина всього комплексу явищ метахромазії. Мною знайдені та вивчаються (матеріал охоплює 10 років) періоди, в які метахромазія поряд з феноменальними явищами росту на середовищах посилюється і позазалежно від сезонних впливів. Феномен цих періодів пояснюю впливом специфічної сонячної викидної радіації. Мої 260 Глаяа VIU експериментальні роботи є підтвердженням Ваших попередніх теоретичних досліджень з дифтерії. Чому максимум дифтерійних захворювань у минулому припадає на низхідну гілку кривої плямоутворювальної діяльності Сонця? Для мене дуже ясно, як тут іде справа: дифтероїди в роки підйому циклічної діяльності Сонця і в рік максимуму її в надлишку отримували "X" (назвемо так), специфічну енергію Сонця, і завдяки цьому ставали "насиченими" і "насиченими" у своєму волютиновому депо, що обумовлювало їх; зі зменшенням цієї " X " енергії волютинова функція їх слабшала у загальному масштабі їх токсичність підвищувалася, як і зумовлювало збільшення кількості дифтерійних захворювань людини. Десятимісячні щоденні спостереження над дуже точною реакцією метахромазії відтворили цей процес у мініатюрі. Подробиці я тут опускаю. Мені дуже приємно спів- Р і с. 9 0. Співвідношення між продовженими періодами росту кирії і ікторії і сищОсч-те 1мюстю (за С. Relbxoeepv) 261 щити Вам, що Ваша теорія, викладена в книзі "Епідемічні катастрофи", цілком підтверджена. Прийміть і ін.мові у статті "Про деякі функціональні властивості коринебактерій" ("Журнал мікробіології, епідеміології та біології", т. 15, № 6, 1936). У цій статті С. Т. Вельховер викладає методику своїх досліджень. Починаючи з 1925 р. дуже часто, а з 1930 р. щодня їм проводилися бактеріологічні дослідження на наявність коринебактерій у матеріалі з верхніх дихальних шляхів хворих на інфекційну лікарню Казані. При цьому застосовувалася наступна методика: матеріал для посівів брався стерильним тампоном, стирався в косо згорнуту бичачу кров'яну сироватку, одержувану з бійні та нагрівану до досвіду двічі до 90° протягом години; після 18 – 20 годин перебування посівів у термостаті при 37° вироблялася бактеріоскопія Нейссером. Одночасно велися щоденні спостереження за перебігом метеорологічних факторів погоди. С. Т. Вельховер зазначив наступне: зростання коринебактерій на строго однаковому стандартизованому поживному середовищі часом стрибкоподібно посилюється, даючи в засіяних пробірках найвищий відсоток позитивних знахідок, але якийсь особливо тісний зв'язок між цими стрибками в зростанні. Розібравши ретельно весь архів своєї лабораторії з 1926 по 1935 р., С. Т. Вельховер дійшов висновку, що посилене зростання коринебактерій відбувається періодично, причому ці періоди мають особливі якості. Якщо виділити всі періоди посиленого зростання коринебактерій з коефіцієнтом вище 49%, то виявиться, що вчасу вони побудовані гармонійно правильно. Їхня тривалість може бути представлена так: 1-2 – 4-8 – 16-32. Найчастіше зустрічаються періоди завдовжки однієї доби. Чим довший період, тим він рідше зустрічається. Періоди, в яких коефіцієнт зростання коринебактерій був вищим за 49%, С. Т. Вельховер назвав періодами "великих факторів" (інтенсивна циклічна діяльність Сонця). Вчений приступив до синхронного зіставлення цих періодів із геліофізичними даними. З цього часу роботи С. Т. Вельховера набувають виняткового значення. Точні підрахунки показали, що періоди дії "великих факторів" в середньому займають l/i всього часу, а в/б всього часу зростання коринебактерій буває нижче 50%. У цей звичайний час крива росту коринебактерій зигзагоподібно змінюється, іноді знижуючись до нуля. Однак при настанні епохи максимуму циклічної діяльності Сонця картина змінюється: частота та тривалість періодів "великих факторів" збільшуються. Паралелізм цих кривих найкраще свідчить про залежність мікробіологічних явищ від специфічного випромінювання Сонця. Періоди "великих факторів" можуть бути охарактеризовані наступними пунктами: 1) частотою або кількістю їх; Вельховер відкрити відкрити певну закономірність і в русі інтервалів міжперіодами "великих факюрів". Ця закономірність полягає в наступному: у рік-i мінімуму активності Сонця (1932-1934) інтервали між періодами "великих факторів", як і слід було очікувати, дуже великі і досягають кількох місяців; у роки сонячного максимуму (1927-1928 і 1936) частота появи періодів "великих факторів" зростає настільки, що часто неможливо ясно виділити появу періодів "великих факторів", і, звичайно, інтервали місячної тривалості зовсім зникають. Зрештою, Вельховер звертає увагу на феномен "вузлів". На його думку, тривалість періоду "великих факторів" крім прогресивних збільшень або зменшень у зв'язку з активністю Сонця зазнає ще мінливості такого роду: за відносно більшим періодом "великих факторів" йде кілька відносно малих періодів "великих факторів". Один відносно великий період "великих факторів" і 263 кілька малих періодів становлять один "вузол" або одну "фазу" у русі періодів "великих факторів". Бажаючи ширше дослідити питання про вплив сонячних випромінювань на зростання коринебактерій, Вельховер з 1934 р. веде щоденні бактеріологічні дослідження індивідуальних проб ринкового молока, вивчаючи присутність у них молочних коринебактерій – Bacillus cas'ei – та їх; він досліджує присутність коринебактерій на шкірі людини і тварин, виділення людського організму (кал нормальний, кал дизентерійний, черевнотифозний, вагінальний слиз), жіноче молоко в різніперіоди лактації, повітря вулиці, житлової кімнати, лікарняної палати, воду водопровідну, річкову, болотну, нутрощі комах, різні настої, гниючі та бродячі рідини, мул, гній тощо. рофітів, що оточують з усіх боків людини. Цей факт набуває особливого значення, якщо ми згадаємо, що до групи коринебактерій належить і дифтерійна паличка, яка за своїми морфологічними якостями HH4vM не відрізняється від нешкідливої коринебактерій. Тут починається цикл інших робіт Вельховера, робіт, які можуть мати величезне практичне значення Ці роботи починаються з вивчення однієї з найважливіших функції коринебактерій – функції мета хромазії. Як відомо, метахромазія є процесом розщеплення фарби під впливом якого-небудь агента на деякі компоненти, причому у випадку двох компонентів один переходить у безбарвну лейко- базу, а інший активує свій колір. Розповсюджене серед мікробів явище червоної метахрома- ми при фарбуванні їх тіл лужною синькою Леффлера пояснюється фотохімічним ефектом відщеплення червоного компонента в молекулі метиленової сині. До цих робіт Вельховера привели такі спостереження: щоднявивчаючи зубні спірохети у ряду осіб і забарвлюючи їх синькою Леффлера, він помітив, що зміна забарвлення у зубних спірохет і у звичайних посівах коринебактерій настає синхронно, утворюючи ті ж періоди та вузли, про які ми розповіли вище. У той час як у дні "великих факторів" забарвлення зубних спірохет синє, у дні, що йдуть незабаром за періодом "великих факторів", спірохети фарбувалися в червоний колір. Синхронно з цим волютинові зерна у коринебактерій забарвлювалися також у червоний колір. Такі явища червоної метахромазії зазвичай тривали кілька днів, зникаючи на якийсь час, щоб потім знову з'явитися відповідно до перебігу різко підвищених процесів на Сонці. В епоху мінімумів сонцедіяльності червона метахромазія досягла свого максимуму за тривалістю і частотою появи. Навпаки, при підйомі та активності Сонця починаючи з кінця 1934 р. частота червоної метахромазії стала явно убувати. С. Т. Вельховер залучив дані статистики про частоту захворюваності на токсичну дифтерію, виходячи з морфологічної спорідненості палички Леффлера і корине-бактерій. І тут йому вдалося виявити чудове явище: виявилося, що максимум червоної метахромазії точно збігається з мінімумом захворювань на токсичну дифтерію, а також з мінімумом у сонцедіяльності. Крива щоденного руху червоної метахромазії збігається з динамікою захворювань на токсичну дифтерію в Казані, утворюючи точний контрпаралелізм. Звідси Вельховер мав зробитивисновок про те, що крива червоної волютинової метахромазії піддослідних коринебактерій контр- паралельна кривій токсигенності дифтероїдних коринебактерій людини. Справді, подальші щоденні спостереження цього процесу з 1934 по 1937 р. цілком підтвердили цю концепцію. З кінця 1934 р. червона метахромазія якісно і кількісно повільно і зигзагоподібно падає, а кількість захворювань клінічно вираженою дифтерією в такій формі збільшується. Одночасно зростала в інтенсивності викидна електрична активність Сонця. На закінчення своєї чудової роботи С. Т. Вельховер дійшов таких висновків: 1. Волютинова субстанція коринебактеріальної клітини представляє рецепторний апарат, "налаштований" на випромінювання певної довжини хвиль або певні корпускулярні потоки. Ця теза є робочою гіпотезою, що підкріплюється експериментами ряду авторів, які отримали метахроматичні метаморфози у мікробів при штучному опроміненні променями з короткою довжиною хвилі. Поняття електрорецепторного апарату клітини, специфічно "налаштованого", мікро- сконструйованого на певні випромінювання, не повинно здаватися особливо новим, оскільки база для його сприйняття вже давно підготовлена загальновизнаною теорією хеморецепторного апарату клітини Ерліха. 2. Метахромазія, будучи функцією волютину коринебактерійної клітини, може точно вимірюватися ступенем кольоровості; у разі метиленової сині етапи цієї кольоровості такі: темно-синя, темно-фіолетова, темно-червона, червона та яскраво-червона.
3. У разі метиленової сині червона метахромазія реакцію волютину коринебактерійної клітини на певні впливи Сонця (випромінювання з короткою довжиною хвилі). 4. Червона метахромазія у різних коринебактерій проявляється неоднаково: а) метахромазія коринебактерій, що охоплюються системою щоденних посівів, зокрема дифтероїдних коринебактерій, обумовлена електричним (або променевим) режимом даного періоду часу, представляючи акумуляційний пристрій. Ця метахромазія в зимові місяці буває тільки в періоди сильної активності Сонця. З весни до літа ця метахромазія виявляє певний сезонний цикл розвитку, максимально посилюючись у літній час при проходженні еруптивних місць на Сонці через центральний його меридіан; б) метахромазія коринебактерій шкірних покривів людини (Bacillus cutis commune Nicolle) та деяких тварин (морських свинок, домашніх свиней), а також метахромазія деяких виведених штамів корині бактерій (з води річки Казанки, з гниючого сіна) неправильно періодична і, ймовірно, також має; в) метахромазія деяких дріжджів і грибків, судячи з невеликої кількості спостережень, неправильно періодична; г) найбільш мізерну метахромазію дає парковський штам токсичної дифтерії. Парківська культура з

березня 1935 р. містилася в свинцевих циліндрах, що герметично закриваються, з товщиною стінок 1,25 см; Екранована таким чином від певної радіації Сонця, ця культура за час спостережень метахромозувала темно-червоною кольоровістю 7 разів і темно-фіолетовою кольоровістю 2 рази. 5. При роботах над явищами метахромазії мікроскопіювання слід при допустимому максимально яскравому освітленні. 6. Нарешті, слід _згадати про одну обставину, значення якої зараз важко врахувати. Шляхом математичного аналізу інтервалів, що представляються у вигляді членів якогось полінома, відкрилася можливість заздалегідь вираховувати терміни наступу не якихось майбутніх "великих факторів", тобто суто астрономічних феноменів. Не вдаючись у докладний розбір роботи С. Т. Вельховера, треба сказати, що ця робота представляє як із загальнобіологічної, так і з епідеміолого-бактеріологічної точки зору видатний інтерес. Якщо явища, розкриті Вельховером, будуть підкріплені майбутніми дослідженнями, організованими всебічно та широко, то яка ломка чекає на всі методики вирощування культур бактерій та методики фарбування! Мікробіологічні об'єкти треба буде "захищати" від впливу специфічних променів, інакше легко впасти в грубі помилки' З одного! сторони, які грандіозні горизонти відкриються в сенсі завчасної констатації небезпеки завдяки підвищеній вірулентності бактерій, а також які перспективи передбачення іпрогнозу! Якщо сонячні випромінювання здатні змінювати вірулентність мікроорганізмів у відомих межах, якщо, нарешті, кожен вид мікроорганізмів реагує на певний вид сонячних викидів, які великі перспективи відкриваються перед нами щодо прогнозування та прогнозу, щодо тактики та стратегії епідеміології! На даний момент можна сказати наступне: роботи з вивчення дії деяких невідомих нам випромінювань або корпускул Сонця на рецепторний апарат коринебактерій показали, що цей апарат сприймає імпульси випромінювань і реагує на них зміною своїх фізико-хімічних якостей і, мабуть, виводить бактерії зі стану спокою у стан активного життя. Вельховер вважає, що діючим агентом у цих змінах є короткохвильове випромінювання Сонця. Поки що немає підстав спростовувати цю думку, в якій є багато вірогідного, але слід подумати і про інші випромінювання (викиди) Сонця. Так, д-р Вельховер у своїх листах від 28 червня і 8 липня 1936 р. повідомляв мені, що на підставі великих статистичних матеріалів їм був зроблений такий висновок: частота періодів "великих факторів" відповідає відносним числам сонячних плям, а довжина цих періодів – площам протуберанців. А оскільки на підставі математичних викладок є можливість по ходу "великих факторів", тобто по зростанню та фарбуванню бактерій, передбачати хід того ж явища в найближчі місяці і навіть роки, то не тількимікробіологи або епідеміологи, а також астрономи і космонавти 3 повинні зацікавитися цими явищами. І дозвольте пофантазувати: можливо; недалеко той час, коли астрофізичні явища на Сонці ми передбачатимемо, вивчаючи під мікроскопом мінливість мікроорганізмів. Вже і в даний час для нас на підставі наших особистих статистичних та лабору пахотних pa6oi цілком ясно, що криві епідеміологічні та мікробіоло тичні відбивають або, вірніше, пр. б'ють криві геліофізичні. Це стає зрозумілим, якщо ми пригадаємо, що осередки збурень виникають спочатку в глибині Сонця – ні око астронома, ні фотографічна плівка на них не реагує. Але корпускули або короткохвильове випромінювання, яке вони викидають у світовий простір, зустрічають живу клітину бактерій або нервовий апарат людини і тварини і негайно впливають на неї. І тільки через деякий час осередки обурення з'являються на поверхні Сонця і стають доступними візуальному спостереженню та фотографуванню. Отже, немає нічого неймовірного в тому, що мікробіологічний препарат незабаром стане найбільш чутливим астрономічним приладом, який передбачатиме деякі фізичні процеси на Сонці, і вже, звичайно, точніше за всякий 267 фізичний прилад! Назвали це "ефектом Чижевського – Вельховера". Не треба заплющувати очі перед майбутніми труднощами. Коли закладався фундамент цієї нової науки, я передбачав багато її складнощів. І зараз стан справ мало змінився. Ще зроблено
дуже мало. Ще дуже багато темних, неясних місць у концепції функціональної залежності мікроорганізмів від специфічних радіацій Сонця. Ще майже ніхто з мікробіологів, ніхто за багато десятків років серйозно не зацікавився цим питанням*. Але тепер думка на дослідження такого роду змінилася: тепер це треба на практиці життя, треба для здійснення польоту космічних кораблів, треба для розширення та поглиблення вчення К. Е. Ціолковського (Прим. авт. 1962).